Лекція № 10 Соціологія громадської думки та основні методи соціологічного дослідження

Засвоївши цю тему, Ви повинні:

• вміти визначити сутність соціології громадської думки та її місце в системі наукових знань;

• знати еволюцію виникнення та розвитку соціології громадської думки;

• знати об’єкт і предмет соціології громадської думки.

Вміти:

• розкрити сутність громадської думки як соціального явища і соціального інституту;

• знати функції громадської думки та канали її висловлювання;

• знати способи маніпулювання громадською думкою;

• знати основні методи соціологічного дослідження та їх застосування.

Громадська думка, як соціальний феномен є важливим чинником суспільного життя. Вона являє собою специфічний вияв масової свідомості громадян, що виражається в оцінках (вербальних і невербальних) і характеризує ставлення людей до суспільно значущих подій і фактів та актуальних проблем суспільного життя. Сам термін “громадська думка” (англ. pabliс opinion) вперше був застосований англійським лордом Д.Солсбері ще в ХІІ ст. для того, щоб підтвердити підтримку населення дій парламенту. В подальшому це поняття стало загальноприйнятим.

Громадська думка постає у 2-х вимірах:

• як оціночне судження, що містить оцінку громадськості певних проблем, явищ, процесів суспільного життя;

• і як соціальний інститут, що є у демократичному суспільстві невід’ємним елементом прийняття рішень на всіх рівнях управління (державному, регіональному, муніципальному).

Громадська думка формується внаслідок її висловлювання групою людей, що характеризується певною спільністю інтересів і цілісністю, стосовно актуальних проблем і ситуацій і виражається як у вербальних судженнях так і в реальній поведінці.

Громадська думка використовується в регулюванні багатьох сфер життєдіяльності суспільства, серед яких найбільше значення мають: соціальні відносини і процеси (прийняття управлінських рішень, вирішення соціальних чи екологічних проблем, здійснення соціального контролю, тощо); економічні процеси і відносини (ставлення населення до економічних реформ, вивчення ринку, ефективності реклами, тощо); політичні процеси і відносини (організація виборів та референдумів, визначення рейтингу політичних суб’єктів і т.п.); духовні та ідеологічні процеси і відносини (організація ідеологічної діяльності, ставлення до релігії і т.д.).

Що ж стосується аналізу проблем функціонування громадської думки, то ним займається спеціальна соціологічна теорія – соціологія громадської думки.

Отже, соціологія громадської думки – це спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає сутність громадської думки, її структуру, функції, канали висловлювання, закономірності її функціонування в різноманітних сферах суспільного життя, політичній, економічній діяльності і соціальному управлінні.

Предметом соціології громадської думки є закономірності, чинники, механізми формування, розвитку, функціонування та обліку оціночного ставлення громадян до актуальних проблем, що мають суспільний інтерес.

Об’єктом громадської думки є громадська думка як стан масової свідомості і як соціальний інститут.

Як спеціальна теорія соціологія громадської думки виконує функції пов’язані з дослідженням соціальної реальності, завдяки яким наука поповнюється знаннями про суспільні процеси, явища, формулюючи на їх основі рекомендації щодо вирішення соціальних проблем суспільства загалом і окремих соціальних спільнот.

Що стосується функцій соціології громадської думки, то їх класифікують на: пізнавальну, практичну, інформаційну, світоглядну, критичну, прогностичну, управлінську.

Суб’єктом громадської думки є, або її носієм є певні групи людей. При цьому слід розрізняти поняття “суб’єкт”, яким може бути цілісна група людей, як самостійне утворення, наприклад, великі соціальні спільноти, класи, суспільства, громадськість, тощо.

А “виразниками” громадської думки можуть бути як окремі індивіди (політичні діячі, журналісти. письменники) так і групи людей. Власне сама ж громадська думка існує у 2-х вимірах: горизонтальному і вертикальному. Горизонтальний вимір виявляється у оціночній, критичній, діагностичній, нормативній та виховній функціях, що стосується регулювання різноманітних стосунків між індивідами у соціальних спільнотах, а вертикальний вимір громадської думки виявляється у функціях соціальної інституції таких як експресивна, консультативна, директивна і функціях тиску на владу.

Експресивна функція полягає в тому, що громадська думка завжди виражає певну позицію щодо суспільних подій, явищ і процесів, оцінки дій влади і контролю за нею. Консультативна функція заключається у певних рекомендаціях і порадах. Директивна – у вироблення рішення щодо конкретних проблем суспільства, а тиску на владу – у спонукання влади приймати необхідні рішення під впливом страйків, вимог, мітингів, демонстрацій.

Громадська думка висловлюється за допомогою прямих, опосередкованих і спеціалізованих засобів чи каналів її висловлювання. Прямі канали висловлювання – це висловлювання громадської думки прямо чи безпосередньо без проміжних ланок шляхом прямих контактів з населенням через звернення, мітинги, збори, тощо.

Опосередковані – громадська думка висловлюється не прямо, а через засоби інформації після певної обробки населення (преса, телебачення, радіо, тощо) і послідуючого її оприлюднення.

Спеціалізовані канали висловлювання громадської думки – це її дослідження чи вивчення із застосуванням соціологічних методів. Як правило, правильно проведене соціологічне дослідження забезпечує надійну і об’єктивну інформацію щодо конкретного явища, подій, процесів. При цьому найціннішими є відомості щодо громадської думки здобуті за допомогою моніторингових спостережень, тобто шляхом повторних досліджень.

У дослідженнях громадської думки використовують такі основні методи: опитування, спостереження, аналіз документів, всенародне обговорення, дискусії, інтерв’ю.

В практичній діяльності соціологи найбільш застосовують опитування.

Існують також такі типи досліджень, як:

1. поглиблене дослідження (крім певних проблем вивчається роль інших важливих факторів);

2. регулярне дослідження (наприклад, вивчення мотивації працюючих до праці);

3. зондування громадської думки (експрес-опитування), наприклад, рейтинг кандидата в депутати.

Ефективність функціонування громадської думки залежить від єдності факторів об’єктивних (середовище) і суб’єктивних (усвідомлення потреб), при цьому існує три види вираження громадської думки: стихійне, з ініціативи суспільних структур і через соціологічне дослідження.

Функціонування громадської думки відбувається: на рівні слова (вербальної поведінки, коли маси зовнішньо сприймають інформацію, оцінки, але самі не залучаються до конкретних дій) і на рівні справи, коли суб’єкт діє у відповідності з усвідомленими потребами та цільовими установками, а також приймає участь.

І снує два шляхи цілеспрямованого впливу на функціонування громадянської: маніпулювання і наукове формування.

Маніпулювання (від лат. слова manus - рука ) – це нав’язування людям такого ставлення до проблеми, яке відповідає інтересам зазначеного нав’язування. Науковий шлях впливу функціонування громадської думки є результатом обґрунтованого формування громадської думки на підставі переконливих доказів. Що ж стосується структури соціології громадської думки, то вона визначається такими основними методами дослідження як:

1. розкриття соціальної сутності громадської думки у соціологічному вимірі;

2. шляхом аналізу діалектики взаємодії об’єкта і суб’єкта громадської думки

3. відображення механізму її функціонування у суспільстві.

Будь-яке соціологічне дослідження потребує від соціологів відповідних знань і умінь вирішувати багато організаційно-технічних проблем, а також передбачає професійне володіння специфічними дослідницькими навиками і процедурами отримання первинної соціологічної інформації математичними методами її опрацювання та аналізу.

У загальному вигляді етапи проведення конкретного соціологічного дослідження здійснюються у такій послідовності:

1. виявлення проблеми дослідження

2. формування теми дослідження

3. розроблення відповідної програми дослідження

4. організація проведення дослідження

5. аналіз отриманої інформації

6. підготовка науково-обгрунтованих рекомендацій і висновків

7. прогноз ситуації на майбутнє.

Отже, предметом соціологічного дослідження є певне соціальна проблема, яку потрібно знати.

А об’єктом соціологічного дослідження є реально існуючі носії цієї проблеми. Це можуть бути партії, трудові колективи, соціальні групи, соціальні інститути, які потрібно дослідити чи вивчити.

Отже, соціологічне дослідження – це система логічно послідовних, методологічних, методичних та організаційно-технічних процедур, пов’язаних між собою, з метою отримання достовірної інформації про явища і процеси, що вивчаються, тенденції і суперечності їхнього функціонування і розвитку для управління галузями соціального життя.

Як ми вже говорили в соціології використовуються такі дослідницькі процедури як експеримент, спостереження, конвент-аналіз чи аналіз документів, експертна оцінка, інтерв’ю, анкетування, тощо.

Найпоширенішим методом в соціології є звичайно метод опитування, який охоплює анкетування, поштове опитування, інтерв’ю. Опитування – це метод безпосереднього збирання первинної інформації. Він використовується тоді, коли проблема чи тема, яка підлягає дослідженню не забезпечена в достатній мірі попередніми документами, коли об’єкт дослідження не має можливості досліджувати в повному обсязі, коли предметом дослідження є колективна чи індивідуальна свідомість (думка); для перевірки і доповнення інформації про процеси, гіпотези, явища і т.п.

Основним інструментом анкетування є анкета чи питання, куди вносяться дані:

1. вступ (звернення до респондентів щодо теми, мети, завдань опитування);

2. прості запитання нейтрального змісту;

3. блоки складених запитань, що потребують роздумів респондентів і їх думки з приводу відповіді на них;

4. прикінцеві запитання;

5. паспортні відомості респондентів.

І тепер знову повертаємося до проблем функціонування та інститутів опитування громадської думки і процитуємо відомого іспанського філософа і соціолога Ортеги – і- Гасета, який вважає, що: “Твердою буде лише та влада, яка спирається на підтримку громадської думки. Так було завжди і 10 тис років тому і внаші дні. У всі часи суспільством можна правити лише спираючись на громадську думку”. Отже, громадська думка – явище історичне і вона змінюється під впливом змін стану суспільства.

Іноді кажуть, що ліпше взагалі не мати ніякої інформації щодо громадської думки якогось конкретного явища чи проблеми, ніж мати ненадійну інформацію про них.

Через це масові опитування громадської думки і всьому світі здійснюється у межах спеціально організованих систем вивчення громадської думки, яку складають соціальні інститути, центри, фонди, тощо.

Системи вивчення чи опитування громадської думки являють собою комплекси спеціально організованих соціально-інформаційних інститутів, які створюються і функціонують для отримання надійної, об’єктивної, оперативної, репрезентативної і стандартизованої інформації з метою використання її соціальному управлінні.

Найбільш відомими інструментами вивчення громадської думки є американський інститут Джона Гелана, Інститут демос копії в Алленсбаху (Німеччина), Інститут громадської думки Великобританії, Французький інститут громадської думки та інші.

Найбільш відомим є Американський інститут громадської думки (Інститут Геллана), який фактично поклав початок вивченню громадської думки як такої взагалі з 1928 року, а перший його звіт вийшов у 1935 році. Всесвітню славу йому принесла його діяльність в 1936 році, коли він передбачив перемогу Франкліну Д. Рузвельту під час виборів президента США. Проблематика опитувань його різнобічна і стосується самих різноманітних політичних, економічних, соціальних, технічних, побутових, соціо –культурних, тендерних та інших питань.

В 1984 році оцінка цього інституту під час виборів президента США фактично співпала з реальною статистикою 59% проти 59,2, коли в США вибирали Президента і ним став Р. Рейган.

Крім інститутів опитування громадської думки існують також як уже згадувалось відомі центри і фонди.

У нас центр ім. Розумкова, “Соціс - Геллан” і т.п.

Тепер стосовно поширення громадської думки і маніпулювання нею. Важливим регулятором громадської думки є засоби масової інформації, і особливу роль в цьому процесі відіграє телебачення. Це зумовлено тим, що телепередачі є найбільш простими для сприйняття, по-друге вони створюють ефект особистої присутності людини на місці події, по-третє 40% інформації людина отримує через органи зору і те що людина бачить особисто не потребує словесного чи письмового опису, а інформація, яку вони бачать має цілісний образний характер. Проте оскільки Телебачення перебуває під контролем певних власників, то воно і служить їхнім інтересам чи політичним силам, до яких вони належать. Тому за допомогою ТБ і засобів масової інформації в цілому сильні світу цього і спрямовують поведінку людей у потрібне їм русло, що особливо проглядається в період виборчих кампаній.

Сучасні ЗМІ перетворилися в інститут маніпулювання громадською думкою. Маніпуляція відбувається за допомогою навіювання масам певних думок, певних стереотипів мислення, формування такої громадської думки, яка є вигідною маніпулятору. Скажімо, таке вкрай складне і вразливе явище, як5 голодомор в Україні 1932 – 33 років вже декілька років навіюється главою держави, як ніби вперше ним відкрите, і ніби раніше про це ніхто не знав і не говорив, а зараз крім голодомору, який був 75 років тому назад, ніби не існує інших проблем в Україні. Все перетасовується по 10 років, а проблеми сьогодення залишаються невидимими. Та ж сама фінансово-економічна криза насувалась вже майже 1 рік, а її ніби не бачили і лише тепер зробили тривогу, бо відволікались на всі теми, крім головної, теми кризи, яку тепер потрібно суспільству подолати. І таких прикладів, коли політики ставлять в центр події і проблеми вчорашні себе, щоб завжди увагу в першу чергу на себе, це те, що вони хочуть навіяти суспільству, а не на те, що потребує вирішення в першу чергу , а воно як не крути, все відбувається по тому ж закону М.Ломоносова “Что убудет в одном месте, то присовокупиться в другом”. Ще раз хочу підкреслити, що громадська думка є суб’єктивною. Існують громадська молоді, взагалі, студентів, робітників, влади, тощо. У ЗМІ відпрацьована велика кількість прийомів маніпулювання громадської думки. Серед них: 1. “ідея визначення” – ідея про те, що в демократичному суспільстві існує плюралізм ЗМІ, хоча насправді це не зовсім так, поскільки майже всі вони контролюються власниками чи урядом, які зацікавлені в позитивному висвітленні їх діяльності;

2.“блискуча всезагальність” – використовуються прийоми типу “переважна більшість людей має громадську думку”, тоді як це не зовсім відповідає дійсності;

3. “рекомендація” – подібна теза вкладається в уста популярної особистості, яка є авторитетом, щоб вести пропаганду певних ідей конкретних осіб чи партій (наприклад, з допомогою артистів Табачника, Кобзона і т.п.);

4. “Підтасовування карт” – звернення до мас, щоб переконати їх у підтримці тих чи інших кандидатів типу “потрібно всім сісти в один човен і гребти в один бік”;

5. “Перенесення”. Наприклад, потрібно спертись на чийсь авторитет, щоб він допоміг перемогти на виборах і його представники пройшли до парламенту, чи до місцевих органів влади, а в епоху правління великого диктатора Й.Сталіна було модним гасло “Сталін – це Ленін сьогодні”.

6. “Підміна” – полягає у використанні позитивних героїв чи явищ на негативні. Так, навпаки “військова агресія” американців в Іраці іменується як захист прав людини чи “анти терористична акція”, а фактично їх цікавила нафта, енергетичні ресурси країни.

7. “Свої хлопці” – з допомогою цього прийому створюється оманлива думка близькості певної особи чи певної суспільної групи.

8. “Зміщення акцентів”. Прикладом цього маніпулювання громадської думки може бути анекдот радянських часів, коли були змагання радянських і американських легкоатлетів і в пресі повідомлялось, що наш спортсмен прибіг другим, а американський передостаннім, тобто замість того щоб американець прибіг першим, а наш другим.

Основними матеріалом за допомогою якого ЗМІ здійснюють свої маніпуляції є інформація, а її можна:

• сфабрикувати, видавати за справжню;

• спотворити шляхом однобічного подання;

• відредагувати, добавивши різні вигадки;

• інтерпретувати факти у вигідному для себе світлі;

• приховати важливу інформацію;

• підібрати потрібні, вигідні для себе факти;

• опублікувати інформацію, яка втратила свою цінність і не є актуальною, а виникає лише здивування чи роздратування, бо вже все відомо, все сказано;

• процитувати фразу, чи вирвати з контексту якусь її частину, в результаті чого вона набуває іншого змісту.

І останнє питання стосовно вивчення громадської думки з питань соціальної справедливості, стану здоров’я населення, розподільчих відносин чи державного устрою України.

На останнє слід сказати, громадська думка є дійсно рушійною силою лише тоді, коли з нею рахуються, коли робиться відповідний висновок, коли її не лише виказують, а і чують, коли вона інституціалізується, тобто, коли існують дослідні групи, центри, державні заклади, що спеціально вивчались громадською думкою для прийняття необхідних управлінських рішень. На жаль в Україні громадська думка ще не стала таким інститутом і як і влада так і громада часто-густо не рахується з думкою більшості людей і їх проблемами в усіх сферах їх життєдіяльності, так як громадська думка є рушійною силою, вирішальним фактором лише в демократичному суспільстві і правовій державі.