Тема 14. Соціологія міста і села план
1. Соціологія міста: історія розвитку, предмет, основні категорії.
2. Урбанізація і системи розселення.
3. Типологія і спосіб життя сільських поселень.
4. Українське село в координатах соціологічного погляду
1. Соціологія міста: історія розвитку, предмет, основні категорії
Соціології міста і села, попри свої специфічні особливості, мають багато спільного, оскільки вивчають соціально-територіальні спільноти, наділені такими системоутворюючими ознаками, як економічні, соціальні, політичні та духовні зв’язки.
Соціологія міста — це галузь соціологічної науки, яка вивчає закономірності виникнення, функціонування і розвитку міста як однієї з форм соціально-територіальної організації суспільства.
Становленню соціології міста сприяли емпіричні дослідження у США в 20—30-ті роки XX ст. (Р. Парк, Е. Берджесс, P. і X. Лінд, Р. Маккензі). Її теоретичні засади закладені працями М. Вебера, К. Бюхера і Г. Зіммеля.
М. Вебер місто вважав складним комплексом явищ, конкретним історичним утворенням, сформованим на перетині складних соціально-політичних і військових процесів. Воно має складну соціальну структуру, (у ньому живуть як виробники, так і споживачі), яскраво виражений торгово-промисловий характер.
Г. Зіммель вивчав особливість міських форм життя, приділяючи особливу увагу основним формам соціальної взаємодії — соціальному розшаруванню, конкуренції, безтурботному ставленню до навколишнього середовища, соціальній диференціації тощо.
Як особлива галузь, соціологія міста оформилась у межах чиказької школи (20—30-ті роки XX ст.). Її лідери — Р. Парк, Е. Берджесс, Л. Вірт — головне завдання вбачали у віднайдені механізмів просторової організації міста, уявляючи його соціальною лабораторією, в якій можна вивчати людську природу і зміст суспільного життя. Міську спільноту розглядали вони як мозаїку різних соціальних груп, кожна з яких претендувала на певну територіальну зону.
У 60-ті роки в західній соціології сформувалася критична школа, яка особливу увагу приділяла аналізу причин нерівності й структурних конфліктів у містах; а у 80-ті роки у західній соціології переважали дослідження впливу нових технологій на розвиток міст, різних аспектів урбанізації.
В Україні соціологія міста почала розвиватись в 50-их pp., коли швидке зростання кількості міст гостро поставило проблему про шляхи їх подальшого розвитку.
Загалом, у західній і вітчизняній соціології виділилось три основних напрямки, в яких проводить свої дослідження соціологія міста.
Перший напрям охоплює такі питання як специфіка урбанізації в різних соціальних умовах, взаємозв'язок урбанізації та індустріалізації, проблеми управління, соціального прогнозування і планування міста.
Другий напрям виявляє своїм предметом дослідження внутрішньої структури міста, вивчення у цьому зв'язку соціально-демографічної і соціально-професійної структури міста, особливостей функціонування його соціальних інститутів, міського способу життя та міської культури.
Третій напрям соціологічного дослідження міста передбачає аналіз закономірностей змін у розвитку і функціонуванні міста, звертає увагу на його соціальну інфраструктуру (різні форми побутового, соціального і культурного обслуговування).
Таким чином, до кола проблем, які досліджує соціологія міста можна віднести такі:
-
визначення ролі міста у суспільному житті;
-
основні причини появи місті фактори, що впливають на їх розвиток;
-
соціальна структура населення міст;
-
соціальна стратифікація міста та соціальна мобільність у ньому;
-
особливості міського способу життя і міської культури;
-
соціальна природа урбанізації;
-
соціальна і культурна роль міст;
-
соціальні фактори і наслідки міграції населення;
-
типологія міст та ін.
До категоріального апарату соціології міста відносяться такі поняття як місто, соціальна структура міста, соціальні стратифікація міста, урбанізація, міська культура, міський спосіб життя та. ін.
Місто — це територіально сконцентрована форма розселення людей, зайнятих переважено несільськогосподарською діяльністю, що характеризується значною густотою населення, специфічними соціальними функціями та особливою культурою поведінки
Отже, місто як тип поселення характеризується такими ознаками:
-
висока концентрація населення на обмеженій території;
-
яскраво виражений поділ праці, який проявляється в розмаїтті форм, сфер і напрямків діяльності людей, зайнятих переважно несільськогосподарською діяльністю;
-
виконання соціальних функцій, що визначають місто як центр політичного, економічного, культурного та духовного життя;
-
поглиблена соціальна стратифікація, що виявляється в значній соціальній і професійній неоднорідності населення;
-
розгалужена соціальна інфраструктура;
-
специфічний спосіб життя та культура поведінки населення. Місто виконує ряд важливих соціальних функцій:
-
економічна функція забезпечує ефективне використання індустріального і науково-технічного потенціалу, трудових і природних ресурсів;
-
екологічна — забезпечує доцільне використання природних ресурсів і охорону навколишнього середовища;
-
демографічна — забезпечує формування населення міста, трудових ресурсів, регулювання міграційних процесів, охорону здоров'я;
-
соціально-побутова функція зв'язана з організацією побуту, задоволенням побутових потреб населення;
-
суспільно-політична — зв'язана з організацією політичного життя;
-
культурно-виховна — з організацією системи освіти, виховання і культурницько-освітньої діяльності.
Специфіка міста визначає його основні соціальні функції:
-
господарсько-економічна — організація механізму виробництва на підставі функціонування різних галузей промисловості;
-
соціальна — втілена у діяльності соціальної сфери, яка охоплює послуги торгівлі, побутового обслуговування, транспорту, зв’язку, житлового будівництва, соціального забезпечення, медичного обслуговування тощо;
-
культурно-освітня — реалізується через надання людині вищої, середньої спеціальної освіти через створення дозвільної та рекреаційної інфраструктур;
-
управлінсько-адміністративна — здійснюється шляхом продовження адміністративної влади різними державними та соціальними органами.
Спроби класифікації міст були зроблені за трьома основними критеріями:
-
за величиною (за кількістю жителів);
-
за адміністративними функціями;
-
за специфічними функціями.
За величиною виділяють такі міста:
-
найбільші міста, чисельність жителів в яких перевищує 1 млн. чол. В Україні таких міст п'ять – Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Донецьк.
-
великі міста — чисельністю від 250 тис. до 1 млн. чол.
-
середні міста — від 100 тис. жителів до 250 тис.
-
невеликі міста, від 50 до 100 тис. чол.
-
малі міста — до 50 тис. жителів.
За адміністративними функціями в Україні виділяють такі міста:
-
столичні. В Україні таких міст два — столиця України — Київ та столиця Автономної Республіки Крим — Сімферополь.
-
обласні центри. В Україні таких міст 24.
-
- міста республіканського підпорядкування. В Україні це Київ та Севастополь. Ці міста за юридичним статусом прирівнюються до областей.
-
міста обласного підпорядкування, що прирівнюються за юридичним статусом до району;
-
районні центри. Слід зазначити, що деякі районні міста є також містами обласного підпорядкування.
За специфічними функціями виділяють такі міста:
-
промислові (індустріальні) центри;
-
транспортні центри (вузли);
-
культурні центри;
-
курортно-оздоровчі центри;
-
освітньо-наукові центри;
-
релігійні центри та ін.
В Україні найбільше міст з кількістю мешканців 10— 19,9 тис. (35,1%), а також 20—49,9 тис (28%). Кожне дев’яте місто налічує від 5 до 9,9 тис. мешканців. Отже, практично кожне друге українське місто є малим. До групи середніх відносять 53 міста (11,8%), великих — 24 міста (5,4%), дуже великих — 16 (3,6%). До групи найбільших належить 10 міст (2,2%), з яких 5 мають населення більше 1 млн. осіб. У них мешкає 36% населення.