0. Міжнародний аспект захисту інформації

Вперше проблема інформаційної безпеки внесена США в 1947 році при прийнятті Закону «Про національну безпеку» США. На сьогодні у США в усі підрозділи військ введені спеціалісти з інформації та комунікацій, тобто спеціалісти з інформаційних війн та технологій.

Інформаційна безпека розглядається як глобальна про­блема захисту інформації, захисту інформаційного простору та інформаційного суверенітету, а також як проблема інфор­маційного забезпечення прийняття урядових рішень. Практичне вирішення проблем інформаційної безпеки, при­тягнення до відповідальності за порушення або загрозу інфор­маційній безпеці у кожній державі здійснюється у порядку, передбаченому нормами міжнародного права, відповідними міждержавними договорами а також внутрішнім законодав­ством. Інформаційна безпека регулюється визначеними нор­мами міжнародного права, які зафіксовані у документах ООН і ЮНЕСКО, у документах європейських міжнародних ор­ганізацій, а також у нормативних актах окремих держав.

Так, існує міжнародна норма стосовно перекрученої інформації, інформації, що включає заклики до повалення державного ладу в іншій країні. В міжнародних документах зафіксований захист інтелектуальної інформації, а також за­хист комерційної інформації.

Кожна розвинена країна має закони про захист інфор­мації в різних галузях. Наприклад, Франція має закон «Про інформацію, інформаційні фай­ли та права людини» (1978 рік), Німеччина — Закон «Про захист інформації» (1990 рік), Австрія, Бельгія, Данія, Ірландія — Закон «Про захист інформації», Фінляндія, Ісландія — Закон «Про захист інформації про особу», Люксембург — Закон «Про використання інформації в процесі роботи з комп'ютером».

1.16. Доступ до інформації в розвинутих країнах Європи, сша і Канаді

У більшості Європейських країн парламентарії при ство­ренні законів про доступ до інформації керуються такими міжнародними угодами:

-   Стаття 19 Декларації прав людини.

-   Стаття 29, п.2 Декларації прав людини.

-  Міжнародний пакт про цивільні і політичні права, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 16.12.1966, стаття 19 п.2.

- Європейська    конвенція    про    права    людини    від 03.09.1953, стаття 10.

- Матеріали Копенгагенскої наради конференції Організації Безпеки і Співробітництва в Європі щодо людсько­ го виміру. Більш детально питання про доступ до інформації розкриті в рекомендаціях  «Комітету міністрів Ради Європи» №R (81) «Про доступ до інформації, що знаходиться в розпорядженні державних органів».

Основна ідея, яка проходить скрізь усі вище перелічені документи: людина має право за запитом одержати інфор­мацію.

Приклади

Великобританія — єдина країна ЄС, що не має законодав­ства про доступ до офіційної інформації й одна країна, де доз­волена необхідність збереження урядової таємниці. Є закон, що дозволяє одержати дані з державних установ з конкрет­них областей професійної діяльності.

Австрія, Нідерланди, Швеція — у цих країнах дозво­ляється одержати інформацію, що належить урядові.

США, Німеччина — право доступу до інформації закріплене в положеннях нормативних актів, що гарантують вільне вираження думок, свободу преси. У США кожний має право одержати урядову інформацію. У 1966 році був прий­нятий закон про вільний доступ до інформації. У Німеч­чині — тільки засоби масової інформації мають право досту­пу до урядової інформації.

Іспанія — існує право громадян на одержання урядової інформації, крім тих випадків, коли її використання загро­жує безпеці країни.

Норвегія — усі адміністративні документи доступні гро­мадськості за винятком обговорених виключень.

Франція, згідно законодавству, забезпечує доступ до всіх документів.

Канада — кожний має право одержати урядову інфор­мацію. Право доступу до інформації закріплене в положен­нях нормативних актів, що гарантують вільне вираження думок, свободу преси.