1.2. Фактори змін продуктивності праці

Фактори – це рухома сила або причини, під впливом яких змінюється рівень продуктивності праці. Всі фактори можна об’єднати в три групи: матеріально-технічні, які залежать від рівня розвитку, стану і ступеня використання засобів виробництва і впливають безпосередньо на трудомісткість продукції; організаційно-економічні, які залежать від рівня організації праці, виробництва і управління (до них відносяться більшість питань з наукової організації праці, виробництва і управління, а в масштабах народного господарства – система заходів з питань розміщення підприємств по території, розвитку спеціалізації і кооперації підприємств і об’єднань, розвитку транспортної системи, освоєння природних багатств окремих районів, поліпшення матеріально-технічного забезпечення і т.д.; соціально-психологічні, які залежать від змісту праці, складу і кваліфікації кадрів, умов праці, відношення робітників до праці і їх зацікавленості в індивідуальних і колективних результатах виробництва.

Всі фактори виявляють свій вплив у визначенні природних і суспільних умов, які можуть гальмувати або прискорювати зростання продуктивності індивідуальної і суспільної праці (наприклад, коли знижується кількість металу в руді, то продуктивність праці знижується пропорційно цьому зниженню, навіть за умови незмінного виробітку або його зростання). Розглянемо приклад: якщо продук-тивність праці, розрахована в тоннах руди на одного робітника, зросла на 4,9 % , а середній склад металу у руді знизився на 1,5%, то загальний розмір індексу зростання продуктивності визначається як добуток окремих індексів зростання:

(25)

Розмір річного зростання продуктивності праці при впровадженні конкретного заходу у виробництво коригують на дату введення за формулою:

(26)

де а − процент зростання продуктивності праці; n − кількість повних місяців з моменту запровадження.

1.3. Резерви зростання продуктивності праці.

Резервами підвищення продуктивності праці називають реальні, але ще не використані можливості скорочення затрат праці на одиницю продукції у зв’язку з дією окремих факторів. Вони класифікуються за масштабом і значимістю, часом здійснення, за зв’язками з окремими факторами. Всі резерви підвищення продуктивності праці можна поділити на дві групи: резерви зниження трудомісткості продукції (інтенсивні) і резерви використання робочого часу (екстенсивні).

Існує два основних методи розрахунку продуктивності праці: індексний і по економії робочої сили. Найбільше використовуються другий метод: прямий розрахунок (порівняння в різних умовах трудомісткості або чисельності робітників). Використовуючи індексний метод, необхідно взяти до уваги:

• різні фактори підвищення продуктивності праці, діючи одночасно, взаємно посилюють один одного, тому індекси їх підвищення потрібно перемножити.

• недопустимо порівнювати розміри втрат робочого часу, зміни, річного фонду робочого часу, браку продукції при визначення індексу змін.

Наприклад, якщо відомо, яким буде скорочення чисельності (або зменшення трудомісткості), то зростання продуктивності праці визначається за формулою:

(28)

де Ч_вих – вихідна чисельність, необхідна для виконання планового обсягу виробництва за базовими умовами; Е_ч – економія (відносне вивільнення) чисельності.

Індекс продуктивності праці визначається як відношення вихідної чисельності (Ч_вих) до економії чисельності (Е_ч):

(29)

Якщо відомі: розмір зростання продуктивності праці, а необхідно визначити відносне вивільнення чисельності, використовується формула (ф. 30); загальний розмір зниження трудомісткості продукції, а необхідно визначити зростання продуктивності праці при відомій базовій трудомісткості, то застосовується формула (ф. 31):

	(30)
	(31)

де – сумарне зниження трудомісткості, нормо-годин; – трудомісткість базова виробленої продукції, нормо-годин.