3.5. Спроби реформування радянської системи господарства

в 1985–1991 рр.

На квітневому (1985 р.) Пленумі КПРС під впливом політичних, соціально-економічних, екологічних чинників було визначено економічну політику пришвидшення соціально-економічного розвитку країни на основі науково-технічного прогресу. Її основні положення передбачали інтенсифікацію суспільного виробництва на основі НТП, подолання падіння темпів економічного розвитку, докорінну реконструкцію машинобудування, вироблення нового господарського механізму, вдосконалення структури управління господарства. Ця програма була основою плану дванадцятої п’ятирічки (1986–1990 pp.). Темпи приросту обсягів капітальних вкладень збільшувалися із 3% у 1985 р. до 8,4% у 1986 р. На розвиток машинобудування для оновлення його основних фондів планувалось удвоє більше коштів, ніж у попередній п’ятирічці, а темпи розвитку визначали в 1,7 разу швидшими, ніж в інших галузях.

Програма реалізувалася впродовж квітня 1985 р. – червня 1987 р. Середньорічні темпи приросту капіталовкладень збільшилися до 7,7%, промислової продукції ― до 4,2% (були нижчими від планових), сільського господарства ― до 3,5%. Реформування господарського механізму було пов’язано з мікроекономічними чинниками ― активізацією господарської діяльності підприємств і фізичних осіб. Ухвалено закони про індивідуальну трудову діяльність (1986 р.), про трудові колективи (1986 р.), однак вони лише загострили проблеми. Трудові колективи здобули право обирати керівників підприємств та організацій, визначати ціну на виготовлені товари та надані послуги. Це призвело до негативних наслідків у керівництві підприємствами, цінових диспропорцій. Темпи приросту валового суспільного продукту, національного доходу та продуктивності праці були меншими, ніж в одинадцятій п’ятирічці.

Національною трагедією був вибух 26 квітня 1986 р. на Чорнобильській АЕС. Жертвою радіоактивного зараження стали понад 1000 міст і сіл. Було вилучено з господарського обігу до 190 тис. га землі. Десятки тисяч людей виселили в радіусі 30 км від реактора. Безпосередні збитки оцінюються в 8 млрд. руб. (близько 1,5% від національного доходу). Щороку Україна витрачала на ліквідацію наслідків аварії понад 800–900 млрд. дол. США, а непрямі видатки за період 1986–1989 рр. становили 25 млрд. дол. Здоров’я мільйонів українців зазнало впливу негативних чинників.

У січні 1987 р. піддано критиці адміністративно-командну систему, зроблено висновок про необхідність комплексної реформи всієї економічної системи. В червні 1987 р. на Пленумі ЦК КПРС проголошено програму радикальної реформи управління економіки, що передбачала перехід від адміністративних до економічних методів управління. Економічна політика отримала назву перебудови. Було запропоновано модель демократичного або ринкового соціалізму з одночасним формуванням нового політичного мислення та демократизацією політичної системи. Економічне реформування передбачало розширення прав підприємств, запровадження акціонерних, орендних і кооперативних форм господарювання, сімейного підряду в сільському господарстві, розвиток малих і спільних підприємств, реформу фінансово-кредитної системи. Законодавче це забезпечували Закони «Про державне підприємство (об’єднання)» (1987 р.), «Про кооперацію» (1988 р.).

У процесі реалізації програми скасовано 103 республіканські органи управління, значна частина управлінських функцій передана місцевим органам, підприємствам і об’єднанням. Республіканську ланку управління зменшено наполовину, обласну ― на третину. Передбачалося створення нового робочого органу ― ради Головного планово-економічного управління. Ліквідовано 14 міністерств і відомств, 83 організації середньої ланки, укрупнено 1500 підприємств, цехів, дільниць. Загалом управлінський апарат зменшено на 80 тис. осіб.

У промисловості введено господарський (комерційний) розрахунок, складовими якого проголосили самофінансування, самоокупність, самоуправління. Підприємства могли реалізовувати продукцію понад державне замовлення, отримали право на самостійне планування діяльності на основі рекомендованих, а не директивних показників, контрактах з постачальниками та споживачами, державних замовлень. Скасовували дотації збитковим підприємствам, яких уже налічували 30%, ввели статтю про банкрутство підприємств. У 1989 р. зареєстровано 75 спільних підприємств, у 1990 р. ― 156, з яких працювали 113.

Поширювалися орендні відносини та кооперативні форми господарювання. В 1989 р. на орендний підряд перейшли 180 підприємств промисловості, 68 будівельних організацій, 41 підприємство роздрібної торгівлі, 35 громадського харчування, 38 побутового обслуговування населення. Кількість кооперативів навесні 1989 р. перевищила 99,3 тис. У них було зайнято до 2 млн. осіб. У 1991 р. цей показник дорівнював більш ніж 7 млн. осіб, що становило приблизно 15% активного населення. Кооперативи були здебільшого зосереджені у сфері послуг, виробництві товарів народного споживання, будівництві та торгово-посередницькій діяльності. З’явилися «кооперативні» комерційні банки. Розвивалося дрібне приватне підприємництво. В 1988 р. індивідуальною трудовою діяльністю, переважно кустарно-ремісничою, було зайнято 734 тис. осіб. У 1990 р. ухвалено закони «Про акціонерні комерційні товариства», «Про цінні папери», «Про власність», які свідчили про становлення ринкової економіки в СРСР. Наприкінці 1980-х рр. почалася «комп’ютерна революція» ― масове розповсюдження імпортних персональних комп’ютерів.

Перебудова у сільському господарстві передбачала створення «соціалістичного» фермерства без приватної власності на землю, реформування системи управління, розширення самостійної діяльності колгоспів і радгоспів, запровадження орендних відносин на тривалий термін і розпорядження виробленою продукцією. До літа 1991 р. господарства орендаторів охоплювали лише 2% землі і 3% поголів’я худоби. Виникли нові форми підприємств: агрокомбінати, агрофірми, агрооб’єднання. Розвивались колективний та сімейний підряди, на які наприкінці 1989 р. перейшли 529 колгоспів і радгоспів. Створено понад 8 тис. споживчо-заготівельних кооперативів. Проте виникали труднощі з фінансуванням, придбанням техніки, бюрократичні перешкоди та відчувалось вороже ставлення місцевих органів і односельчан.

Програма соціальної перебудови передбачала зростання вдвічі інвестицій у невиробниче будівництво, пришвидшення будівництва житла та закладів соціальної сфери, приватизацію житла. Будівництво вели переважно господарським способом. Підвищили заробітну плату працівникам культури та освіти.

Наприкінці 1989 р. дійшли висновку, що реалізувати програму не вдалося. Зменшилися капіталовкладення і темпи зростання виробництва, збільшилися обсяги незавершеного будівництва. Понадпланові витрати від браку в промисловості та будівництві, незавершеного та призупиненого капітального будівництва в 1988 р. дорівнювали більш ніж 7% від бюджетних видатків (29 млрд. руб.). Зорієнтовані на прибуток підприємства відмовилися від невигідної продукції. В 1989 р. договірні ціни збільшилися на понад 50%. На легку промисловість припадало лише 4% фондів, що централізовано виділяли на економіку. Розширення прав підприємств не забезпечило підвищення їх відповідальності за результати господарської та фінансової діяльності. Через відсутність контролю за фондами оплати праці в 1899 р. на підприємствах заробітна плата збільшилася на 10,9%, а обсяг промислового виробництва ― лише на 1,7%. На 1% зростання продуктивності праці в промисловості припадало 2,2% приросту заробітної плати. Конверсія оборонних галузей відбувалася повільно. Перехід до випуску товарів народного споживання був складним, що призвело до зменшення прибутків. У сільському господарстві фондо- і енергоозброєність були нижчими на 25% і 42% порівняно з іншими галузями. Закупівельні ціни були меншими, ніж в інших республіках. Збільшувалися народногосподарські диспропорції, розбалансованість економіки.

Сформувалася тіньова економіка, за оцінками експертів, до 70–90 млрд. руб. щорічно. Організована злочинність створила тотальну систему рекету приватного бізнесу. Нажиті приватними підприємствами насамперед у торгово-посередницькій сфері та «тіньовиками» гроші започаткували первісне нагромадження капіталу.

Грошові доходи населення збільшилися, життєвий рівень знизився. На кожний карбованець в обігу на початку 1990 р. припадало товарів на 18 коп. Із 989 основних товарів лише 106 регулярно надходили на продаж. Якість товарів погіршилася. Кількість побутової техніки в гарантійних майстернях становила п’яту частину її щорічного виробництва. Розбалансувався споживчий ринок. Зруйнувалася ситема розподілу продукції через загальносоюзні фонди. Республіка в 1990 р. виконала союзні поставки на м’ясо лише на 69%, а внутрішньореспубліканські ― на 92%.

Жовтень 1990 р. – серпень 1991 р. ― це новий етап перебудови. Економічну програму представляли представники радикально-економічних реформ, які обстоювали ліберально-демократичні погляди. Було запропоновано «програму рішучих заходів» і проголошено гасло «ринок у всьому правий». За змістом це була спроба переходу до регульованої державою ринкової економіки. Пропонували запозичити досвід «рейганоміки» та «тетчеризму», взяти на озброєння монетаристську модель регулювання економіки країн Заходу. Рекомендовані заходи передбачали збільшення постачання споживчих товарів у 1990 р. на 12%, реформу ціноутворення, компенсацію населенню соціальних гарантій, закриття збиткових або перетворення на орендні, кооперативні та акціонерні підприємства, ліквідацію неприбуткових колгоспів і радгоспів, створення приватних ферм. У 1993–1995 рр. планували оздоровити фінанси та ухвалити антимонопольну програму, щоб запрацював ринковий механізм. У 1991 р. Раду міністрів реорганізовано в Кабінет міністрів, Держагропром України ― на Міністерство сільського господарства.

З ухваленням законів «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» (грудень 1990 р.), «Про власність» (лютий 1991 р.) розпочато формування правових основ комунальної власності. Постанова Верховної Ради «Про земельну реформу» (грудень 1990 р.) оголосила всі землі об’єктом земельної реформи, що мала передати їх у приватну та колективну власність, створити умови для рівноправного розвитку різних форм господарювання, формування багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони земель.

Проте і надалі темпи виробництва і продуктивності праці уповільнювалися. Національний дохід у 1990 р. зменшився на 3,6%, в 1991 р. ― на 11,2%, продукція промисловості ― на 0,1% і 4,8%, сільського господарство ― 3,7% і 13,2%. Технологічний спосіб виробництва практично не оновлювався. На початку 1990-х рр. у його структурі виробництво на основі ручної праці становило 40%, машинній ― 48%, автоматизованій ― 12%.

Утверджувалися бартерна економіка та «економіка казино», коли зростання не виробничого, а торговельного було змістом господарського розвитку. В 1990 р. інфляція дорівнювала 25%. У листопаді 1990 р. запроваджено продаж продовольчих і непродовольчих товарів з використанням картки споживача з купонами. В січні 1991 р. розпочато реформу цін. Нові закупівельні та оптові ціни переважали діючі роздрібні, що призвело до спорожнення полиць у крамницях. Це призвело до зростання інфляції до 9,6% в місяць. У квітні 1991 р. введено нові державні фіксовані, регульовані та вільні роздрібні ціни. До січня 1992 р. ціни збільшилися в 8 разів, це в 1,5 разу перевищувало зростання доходів. За рівнем оплати праці СРСР посідав 157 місце в світі.

Далі погіршувалася екологічна ситуація. Щорічні втрати України становили 15–20% від валового національного прибутку. Зона екологічного лиха охопила понад 15% її території. За кількістю технологічного бруду республіка посідала перше місце в Європі.

Загострилося фінансове становище. Дефіцит державного бюджету був найгострішою проблемою макроекономічної політики. Основними причинами були такі: антиалкогольна компанія, що зумовила зменшення щорічних надходжень до бюджету на 10 млрд. руб.; зростання заробітної плати (за 1988–1989 pp. удвічі порівняно з 1987 p.), випереджаюче матеріальне виробництво; збільшення на 1/4 соціальних виплат; зменшення ціни на нафту (до 44% від рівня 1985 р.) і газ, що зумовило за 1985–1990 pp. зменшення доходів від продажу енергоносіїв удвічі; збільшення імпорту машин та устаткування замість товарів народного споживання, а отже, втрати частини податку з обігу, непередбачені витрати на ліквідацію наслідків чорнобильської катастрофи. Дефіцит консолідованого бюджету збільшився з 18 млрд. руб. (1,8% ВВП) до 90 млрд. руб. у 1988 р. (9,2% ВВП) і 92 млрд. руб. у 1989 р. (8,7% ВВП). Згідно з даними офіційної статистики, в 1990 р. бюджетний дефіцит зменшився до 6% ВВП. Видатки бюджету України (в тому числі витрати, що фінансувалися з колишнього союзного бюджету) становили 38,6% від ВВП, у тому числі з бюджету України ― 25,7% від ВВП. Державний борг становив 45% від ВВП у 1990 р. Високими темпами збільшувалася грошова маса, зокрема в готівці за 1989 р. ― на 19,5%, за 1900 р. ― на 21,5%. Надлишок грошової маси становив 165 млрд. руб.

У 1987 р. почалася перебудова банківської системи СРСР. Створено п’ять спеціалізованих банків: «Зовнішекономбанк», «Промбудбанк», «Агропромбанк», «Житлосоцбанк», «Ощадбанк». Однак монополія центру в банківській системі залишалася. Зменшили надання позик, у 1990 р. їх кількість дорівнювала 70% від рівня 1985 р., переважали довгострокові. Важливим джерелом платіжних кредитів були грошові вклади населення, що в 1986 р. становили 220 млрд. руб.

У період перебудови керівництво СРСР намагалося «вмонтувати» ринкові відносини в соціалістичну економіку. Проте адміністративно-командна система не здатна на будь-яке реформування. Необхідні були докорінні радикальні зміни. Масова атака на командно-адміністративну систему призвела до економічного безвладдя. Незадоволення населення швидко зростало. Водночас перебудова сприяла процесу суверенізації республік та утворенню суверенних держав. Розпочався розпад єдиного економічного та політичного простору СРСР. У 1988–1990 pp. він набув форми «параду суверенітетів», тобто розширення повноважень союзних республік, проголошення верховенства власних пріоритетів і законів над союзними, ігнорування розпоряджень центру, в тому числі про перерахування податків і самостійного пошуку шляхів виходу із кризи.

16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР ухвалила «Декларацію про державний суверенітет України», шо є базовим нормативно-правовим актом проголошення економічної самостійності України. Закон «Про економічну самостійність України» (серпень 1990 р.) і програма переходу до ринкової економіки (листопад 1990 р.) визначили засади економічного суверенітету України: власність народу республіки на національне багатство і національний дохід, різноманітність і рівноправність різних форм власності, господарська самостійність і свобода підприємництва, введення національної грошової одиниці, організація фінансово-бюджетної та грошово-кредитної систем, захищеність внутрішнього ринку, створення національної митниці. У червні 1991 р. вирішено встановити республіканську юрисдикцію над усіма підприємствами України. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада ухвалила Акт проголошення незалежності України, що був підтверджений референдумом 1 грудня 1991 р. 7–8 грудня 1991 р. лідери Росії, України і Білорусі (країн-засновників СРСР) оголосили про призупинення дії Союзного договору 1922 р. і створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). СРСР перестав існувати.

Перебудова послабила основи командно-адміністративної системи, створила базу для подальшого розвитку ринкової економіки. Країни Центральної та Східної Європи отримали змогу здійснити економічні реформи.