3.3. Післявоєнна відбудова і розвиток господарства (1946–1950 рр.)

Економічний розвиток упродовж 1946–1950 рр. визначався четвертим п’ятирічним планом відбудови і розвитку народного господарства. Головне його завдання ― відбудова зруйнованого війною, досягнення довоєнного рівня промисловості та сільського господарства, його перевершення на основі науково-технічного прогресу. Передбачалося в 1948 р. відновити довоєнний рівень промислового виробництва, в 1950 р. перевищити його до 103%, у тому числі по республіканській та місцевій промисловості ― до 108,6%. Продуктивність праці планували збільшити на 20%. Розвиток сільського господарства мав вирішити три завдання: забезпечити потреби промисловості у сировині, міст ― у продовольстві, експорт сільськогосподарської продукції у країни Центральної Європи, що обрали народно-демократичний шлях розвитку. Державні капітальні вкладення у народне господарство встановлювалися в розмірі 4950 млн. руб. Основним змістом економічного розвитку була індустріалізація, модель якої залишалася довоєнною. Пріоритети надавалися розвитку важкої промисловості та залізничного транспорту (88% капіталовкладень у промисловість) за рахунок залишкового принципу інвестування розвитку галузей групи «Б» і сільського господарства. Надзвичайне одержавлення економіки дало змогу мобілізувати матеріальні та людські ресурси. Зміцнювалися командно-адміністративні методи управління економікою. Регулятивні функції здійснювали галузеві загальносоюзні, союзно-республіканські та республіканські міністерства (з березня 1946 р. називалися народні комісаріати). Використовували репресії як метод вирішення будь-якої проблеми. Продовжувала існувати «табірна економік». Проводили політику мобілізаційно-пропагандистських заходів. Відбудова враховувала не лише національні, а й зовнішньоекономічні інтереси.

Інвестиційну політику визначало збільшення капіталовкладень державних і кооперативних підприємств і організацій до 7,6 млрд. руб., а разом із вкладеннями колгоспів ― до 9,7 млрд. руб., що перевищило капіталовкладення всього довоєнного періоду.

Промисловість України була відбудована в 1948 р. Середньорічні темпи приросту промислової продукції становили 34,5% щодо 22–23% у СРСР. Усі галузі працювали рентабельно, зменшилися державні дотації. В 1950 р. валова продукція промисловості перевищила рівень 1940 р. на 15%. Зокрема, у західних областях цей показник становив 230%. Питома вага західних областей у промисловості України досягла 10% щодо 3% у 1940 р.

У галузевій структурі промисловості України в 1950 р. частка галузей групи «А» збільшилася до 68,8%, частка галузей групи «Б» зменшилася до 31,2%. Не досягли довоєнного рівня видобуток вугілля, виплавка чавуну, сталі, коксу, виробництво взуття, борошна, круп. Продукція легкої промисловості становила лише 80% від довоєнного рівня. Відбудовано і споруджено 2000 підприємств. Збудовано перший магістральний газопровід «Дашава – Київ». Почали розвиватися нові галузі: газова, буровугільна. Були відбудовані та розвивалися залізничний, морський, річковий, автомобільний транспорт. Збільшилася мережа авіаліній. Чисельність робітників і службовців досягла 6,9 млн. осіб, що було на 366 тис. більше щодо 1940 р.

Через зміни в розміщенні продуктивних сил питома вага України в загальносоюзному виробництві в 1950 р. порівняно з 1940 р. зменшилася: за видобутком вугілля ― з 50,5% до 29,9%, з виробництва чавуну ― з 64,7% до 47,8%, сталі ― з 48,8% до 30,6%, електроенергії ― з 25,5% до 16,1%.

Сільське господарств відбудовували на основі колгоспно-радгоспної системи. Державні капітальні вкладення становили 382 руб. (7,7% від вкладень у народне господарство), а разом з інвестиціями колгоспів ― 935 млн. Валова продукція в 1950 р. дорівнювала 91% від довоєнного рівня, хоча виробничі фонди МТС перевищили довоєнний рівень у 2,6 разу. Нижчими були середня врожайність зернових, їх державні поставки, продуктивність тваринництва. Негативне значення мали посуха 1946 р. (зерна зібрали в 3,5 разу менше, ніж у 1940 р.) і голод 1946–1947 рр. у південно-східних областях України. Держава не визнала факт голоду і не надала необхідної допомоги населенню. Головна увага була зосереджена на нагромадженні державних продовольчих ресурсів для скасування карткової системи і допомоги народно-демократичним країнам. Були встановлені низькі закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, збільшені збори і податки від продажів на ринку. Колгоспам дозволяли торгувати за умови виконання зобов’язань перед державою. Присадибні землі селян були зменшені, а податки за їх користування збільшені. У 1947 р. видано указ про обов’язковий мінімум трудоднів, за невиконання якого селян виселяли. В народі цей період назвали «другим розкуркулюванням». Посилилися втечі селян з колгоспів, хоча діяв закон 1932 р. про заборону селянам виїжджати з села без спеціального дозволу. Почалися масштабні лісопосадки для захисту земель у південних районах. Навесні 1950 р. почалася компанія укрупнення колгоспів, кількість яких зменшилася вдвічі. В середньому колгосп обробляв 4 тис. га сільськогосподарських угідь. Посилилися втечі селян з колгоспів, хоча діяв закон 1932 р., що забороняв селянам виїжджати з села без спеціального дозволу. Продовжувала існувати «табірна економіка».

У 1948–1950 рр. завершилася колективізація в західних областях України. В 1950 р. налічувалося 7200 колгоспів, які об’єднали 1,5 млн. селянських господарств, або 93% від загальної кількості. В їх користуванні було 5,5 млн. га сільгоспугідь. Куркульськими (репресованими) були визначені 68 тис. господарств (4,8%). У 1948 р. працювали 229 МТС, які мали 4,1 тис. тракторів.

Для зміцнення фінансово-грошової системи важливе значення мала грошова реформа 1947 р. Її причинами були розбалансування бюджету, збільшення його дефіциту і грошова емісія, фальшиві гроші, нагромадження коштів у тіньовій економіці. Реформа мала конфіскаційний характер. Стару готівку обмінювали впродовж тижня на нову з розрахунку 10:1. Внески в ощадкасах обмінювали таким чином: до 3 тис. руб. ― не підлягали переоцінці й обмінювалися в співвідношенні 1:1; до 10 тис. руб. ― у співвідношенні 3:2; понад 10 тис. руб. ― у співвідношенні 2:1. Грошові кошти кооперативних підприємств на рахунках у банках підлягали обміну за співвідношенням 5:4, а грошові кошти державних підприємств і організацій зберігалися без зміни. Державні позики були об’єднані в єдину нову позику, старі облігації обмінювали на нові у співвідношенні 3:1. У результаті було вилучено з обігу зайву грошову масу і ліквідовано дефіцит основних товарів народного споживання. Була скасована карткова система, відновлена роздрібна торгівля і проведена реформа цін. Комерційні та пайкові ціни скасували. Встановили єдині роздрібні ціни (середні між пайковими і комерційними). Вони зменшилися на основні продукти харчування. Проте одночасно зростали ціни на інші товари. Тому середній рівень цін був вищим від довоєнного. Зниження цін держава компенсувала вилученням у населення частини заробітної плати у вигляді обов’язкових позик і збереженням низьких закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію. В 1950 р. уряд підвищив офіційно курс радянського карбованця щодо іноземної валюти і підкріпив його золотим змістом (0,222168 г чистого золота). Проте встановлений офіційний курс карбованця в економічних розрахунках не використовувався через зменшення обсягів зовнішньої торгівлі.

У соціальній політиці в 1945 р. відновили відпустки і вихідні, встановили 8-годинний робочий день, відмінили указ про мобілізацію населення. Середня заробітна плата збільшувалася, в 1950 р. становила 700 руб., це рівень 1928 р. і 1940 р. У грудні 1947 р. скасовано картки на продовольчі та промислові товари. Роздрібні ціни стали єдиними. У 1949 р. почали проводити дефляційну політику. Щовесни знижували ціни на товари широкого споживання. В 1950 р. зниження становило 20%. У 1952 р. індекс державних цін зменшився наполовину порівняно з 1947 р.

Залишався гострий споживчий дефіцит. У 1950 р. державні роздрібні ціни в Україні порівняно з довоєнними були вищими в 1,83 раза. Лише на колгоспних ринках індекс цін зменшився до 0,9. Реальна заробітна плата у 1946–1950 рр. перевищила довоєнний рівень лише на 24%, а загальна сума доходів населення ― на 62%. У 1950 р. різко збільшилися ціни на колгоспних ринках.

Разом з тим, до 1956 р. діяв указ від 1940 р., що забороняв робітникам і службовцям змінювати місце роботи без дозволу адміністрації, встановлював карну відповідальність за запізнення, самовільне залишення роботи або прогул без поважних причин. Технічний персонал і кваліфікованих робітників примусово могли переводити на іншу роботу. У 1951 р. окремі його положення замінили заходами дисциплінарного характеру. Зберігали концентраційні табори.