10.2.5. Демократична економічна думка м. Павлика та і. Франка.

З позицій революційного демократа розглядав соціально-економічні проблеми Галичини доктор юриспруденції, економіст, історик, філософ та публіцист Остап Терпецький (1850‑1902). Головне, на його думку, економіч­не питання — аграрне він пропонував вирішити революційним шляхом, водночас вважаючи за можливе та доцільне й за умов панівного устрою створювати господарства на ґрунті громадської власності на землю.

Змальовуючи капіталізм як експлуататорський спосіб виробництва, О. Терлецький аналізував такі його категорії, як "приватна власність", "анархія виробництва", "конкуренція", "безробіття", "заробітна плата" та ін. Майбутнє людства він пов'язував із соціалізмом, водночас вважаючи, що Галичина не дозріла до революційного вибуху, оскільки розвиток капі­талізму тут ще не загострив до краю антагонізм між багатими і бідними. Однак цей процес у Галичині вже розпочався і відбувається швидко, тому своє завдання О. Терлецький вбачав у роз'ясненні робітникам і селянам їх жалюгідного становища безжально експлуатованих мас.

Письменник, поет, публіцист Михайло Павлик (1853—1915) вважав себе захисником "робітничого народу" Галичини, до якого відносив наймитів, дрібних господарів та всіх людей фізичної праці. Йому були добре знайомі книги К. Маркса і Ф. Енгельса, він часто цитував їх, підтверджуючи власні висновки. Лише згодом він розчарувався у марксизмі, хоча со­ціалістом залишався все життя.

У своїх працях М. Павлик головну проблему вбачав у ліквідації експлуататорського капіталістичного ладу та його заміні соціалістичним, намага­ючись змалювати цей процес у деталях. Зокрема, на його думку, соціаліс­тична економіка має базуватися на колективній власності громадян і колек­тивному господарюванні. Він вважав, що перехід до соціалізму можливий і еволюційним шляхом, на ґрунті розвитку свідомості та розуму людей. Усі розумні люди, наголошував М. Павлик, повинні прагнути до соціалізму, переваги якого надто очевидні.

На межі двох століть чи не найпомітнішою постаттю суспільного життя не тільки Галичини, а й усієї України, без сумніву, був Іван Франко (1856‑ 1916) — славетний український письменник, визнаний філософ та історик, літературознавець та економіст, взагалі енциклопедично освічена людина. Економічні питання займають значне місце у його творчій спадщині.

Як економіст, І. Франко насамперед приділяв велику увагу дослідженню стану економіки Галичини. На багатющому статистичному і фактичному матеріалі він усебічно висвітлив стан економіки краю до реформи 1848 р. і після неї. Письменник наголошував, що в результаті скасування кріпосного права галицькі селяни були позбавлені значної частини землі, а високі ви­купні платежі за землю призвели до безнадійної заборгованості та масового розорення селянства.

Основну причину соціальної нерівності та експлуатації І. Франко вбачав у приватній власності, тому її ліквідацію і заміну суспільною власністю на землю та всі інші засоби виробництва вважав першочерговим завданням. Здійснити це український гуманіст мислив без насильства, хоча й не виклю­чав застосування радикальних методів.

Надзвичайно великого значення І. Франко надавав політичній економії, вважаючи її найважливішою з усіх наук. Певний час він сам викладав полі­тичну економію в робітничих гуртках Львова, мріяв підготувати популяр­ний підручник з цього предмета. Його економічний світогляд формувався під впливом вчення соціалістів-утопістів, Ф. Лассаля і М. Чернишевського, Дж.С. Мілла. Із середини 70-х років Франко став прихильником марксист­ського економічного вчення і навіть переклав українською 24-й розділ І тому "Капіталу" К. Маркса, а також окремі розділи книги Ф. Енгельса "Анти-Дюрінг". При цьому він розробив українську політекономічну термі­нологію, адже до того по всій Україні була поширена російська, німецька та польська термінологія¹.

І. Франко не був економістом-теоретиком, він в основному популяризу­вав економічну теорію, передусім марксистське вчення, ідеї якого він вико­ристовував як засіб роз'яснення робітникам і селянам їхнього економічного становища та з метою пропаганди ідей соціалізму.

Під впливом марксизму поступово змінилися погляди І. Франка на предмет політичної економії. Спочатку, сприйнявши ідеї німецької "істо­ричної" школи, він трактував політичну економію як науку про розвиток народного господарства, згодом вважав її наукою про багатство та працю як його джерело; нарешті, він дійшов висновку, що політична економія — "це наука абстрактна", предметом дослідження якої є не тільки економічні за­кономірності розвитку суспільства та його історичного характеру, а й "загальні закони праці людської". В економічній праці "Доповнення до "Основ суспільної економії" він писав, що економічна наука не визнає незмінності суспільного ладу, а "мусить шукати таких форм, котрі після нашого знання були б відповідніші для суспільної праці і суспільного добробуту, ніж нинішні форми".

З марксистських позицій І. Франко розглядав категорії "товар", "гроші", "капітал", "рента" та багато інших, послідовно дотримувався теорій трудової та додаткової вартостей, виробництво на основі найманої праці вважав капіталістичним та експлуататорським, пояснюючи механізм ка­піталістичної експлуатації на ґрунті теорії додаткової вартості, приватну власність розглядав як основу поділу суспільства на антагоністичні класи. Водночас під терміном "робітник" він розумів і пролетаря, і сільського най­мита, і дрібного підприємця, і демократичну інтелігенцію — усіх, "хто працює і хліб заробляє в поті чола".

Загальний закон капіталістичного нагромадження К. Маркса І. Франко намагався ілюструвати численними прикладами з життя Галичини. Проте суть заробітної плати український поет розглядав не з марксистських пози­цій, а насамперед з погляду так званого "залізного закону заробітної плати" Ф. Лассаля. Не сприйняв І. Франко також марксистські висновки про необ­хідність і неминучість пролетарської революції та наступної диктатури пролетаріату, а соціалізм пов'язував насамперед із громадою як основною господарською одиницею, заперечуючи при цьому роль і необхідність цент­ралізованого управління.

Згодом український мислитель взагалі розійшовся з марксизмом. У 1897 р. в часописі "Життє і Слово", який він видавав разом зі своєю дружи­ною Ольгою, серед багатьох інших з'явилася стаття І. Франка "Соціялізм і соціял-демократизм" з гострою критикою української соціал-демократії та соціалізму К. Маркса і Ф. Енгельса. Критику марксизму як "релігії, що ґрунтується на догмах ненависти і класової боротьби" Франко продовжив і надалі.

Невід'ємним елементом економічного світогляду І. Франка було усві­домлення ним необхідності національного визволення України від коло­ніального поневолення і возз'єднання українського народу в єдиній соборній державі.