- •Історія економіки та економічної думки Навчальний посібник
- •Рекомендовано до друку вченою радою Тернопільського національного економічного університету грудня 2009 р.
- •1.1. Предмет і методологія історії економіки та економічної думки, її місце в системі економічних наук. Економічний мейнстрім
- •1.2. Розвиток історії економіки та економічної думки як науки і навчальної дисципліни
- •1.3. Проблеми періодизації історії економіки та економічної думки. Цивілізаційна парадигма суспільного розвитку
- •1.4. Мета і завдання курсу «Історія економіки та економічної думки»
- •Навчальний тренінг
- •Розділ 1. Господарство первісних суспільств. Господарство та економічна думка суспільств доіндустріальних ранніх і традиційних цивілізацій Тема 2.
- •2.1. Господарство та господарська діяльність у первіснообщинному суспільстві. Неолітична революція
- •Господарство суспільств первісної історії України
- •Навчальний тренінг
- •Питання і завдання для самоперевірки та контролю засвоєння знань
- •Тема 3. Господарство та економічна думка суспільств ранніх цивілізацій
- •3.1. Становлення господарської сфери суспільств
- •Економічний розвиток ранніх (локальних, «доосьових») давньосхідних цивілізацій визначають такі характеристики.
- •3.2. Господарський розвиток та економічна думка в Месопотамії
- •3.3. Господарський розвиток стародавнього Єгипту та його
- •Відображення в економічній думці.
- •3.4. Суспільство Кріто-Мікенської цивілізації та особливості його господарського розвитку.
- •3.5. Господарство населення доби бронзи та раннього заліза первісного суспільства на території України
- •Навчальний тренінг
- •Питання і завдання для самоперевірки та контролю засвоєння знань
- •Тема 4.
- •4.1. «Осьовий час» і формування сучасних цивілізацій
- •4.2. Східна цивілізація та її характеристика в «осьовий час».
- •4.3. Західна цивілізація та господарський розвиток
- •4.3.1. Господарство та економічна думка Стародавньої Греції
- •4.3.2. Господарство та економічна думка Стародавнього Риму.
- •4.4. Господарство населення на території України в «осьовий час».
- •Навчальний тренінг
- •Тема 5 Господарство та економічна думка суспільств середньовіччя Європи (кінець V−XV ст.)
- •Загальні характеристики економічного розвитку
- •Господарство та економічна думка держав Західноєвропейської цивілізації.
- •5.2.1. Періодизація, типологізація та загальні риси феодальної системи господарства. Економічні ідеї західноєвропейських мислителів
- •5.2.2. Еволюція аграрної екноміки
- •5.2.3. Міста, ремесло і торгівля в господарській системі феодального суспільства.
- •5.3. Розвиток феодальної системи господарства на українських землях (VI−XV ст.). Пам’ятки економічної думки.
- •5.3.3. Економічний розвиток українських земель в умовах феодальної роздробленості (середина XII ст. – перша половина XIV ст.).
- •Господарський розвиток українських земель під владою Польші та Литви, його відображення в документальних джерелах.
- •Навчальний тренінг
- •Формування Новоєвропейсько-Північноатлантичної (Європейської) цивілізації. Вплив цивілізаційних факторів на господарство країн європейської цивілізації.
- •6.2. Становлення ринкового господарство у країнах Європейської цивілізації. Розвиток меркантилістської доктрини.
- •6.3. Особливості первісного нагромадження капіталу та меркантилізму в провідних країнах Західної Європи та сша.
- •6.4. Виникнення класичної політичної економії.
- •6.4.1. Базові ідейно-теоретичні та методологічні засади
- •6.4.2. Зародження класичної політичної економії. В. Петті. П. Буагільбер.
- •6.4.3. Економічна школа фізіократів. Ф. Кенє. А. Тюрго
- •6.4.5. Становлення економічної теорії як науки.
- •6.5. Виникнення соціалістичних ідей.
- •Утвердження ринкового господарства. Еволюція класичної політичної економії
- •Особливості розвитку ринкового господарства
- •7.2.1. Економічний розвиток Великої Британії. Дослідження ринкового господарства у працях д. Рікардо, т. Мальтуса, н. Сеніора, Дж. С. Міля
- •7.2.2. Економічний розвиток Франції. Особливості аналізу ринкового господарства у працях ж.-б. Сея, к.Ф. Бастіа, с. Сісмонді
- •7.2.3. Розвиток господарства Німеччини. Виникнення національної політичної економії. Розвиток «старої» історичної школи
- •2.4. Економічний розвиток сша. Значення ліберальної теорії г.Ч. Кері для становлення капіталістичних відносин у країні
- •7. 3. Розвиток соціалістичних економічних ідей
- •7.3.1. Економічні ідеї пізнього утопічного соціалізму.
- •7.3.2. Марксистське економічна теорія.
- •Тема 8.
- •8.1. Значення політичного чинника для розвитку господарства українсь-ких земель. Регіонально-територіальний характер економіки України
- •8.2. Економічний розвиток українських земель
- •8.2.1. Розвиток аграрної економіки
- •8.2.2. Розвиток міст.
- •8.2.3. Розвиток промисловості. Мануфактурний період української промисловості
- •8.2.4. Розвиток українського національного ринку. Зовнішньоекономічні відносини українських земель
- •8.2.5. Фінансово-грошові системи на території України
- •8.2.6. Господарство Запорізької Січі.
- •8.3. Меркантилізм в суспільно-економічній думці України.
- •8.4. Господарство України
- •Промисловість Східної та Західної України.
- •8.4.2. Організація та економіка сільського господарства
- •8.4.3. Аграрні реформи в 1848 р. І 1861 р.
- •8.4.4. Внутрішня і зовнішня торгівля.
- •8.4.5. Інансово-грошові системи на території України.
- •8.5. Поширення ідей економічного лібералізму в українській економічній літературі. Розвиток ідей класичної політичної економії.
- •Тема 9.
- •9.1. Загальні тенденції господарського розвитку країн Європейської цивілізації. Перша хвиля глобалізації
- •Маржиналізм. Становлення неокласичної економічної теорії
- •9.2.1. Теоретико-методологічні засади маржиналізму і неокласичної економічної теорії. Попередники маржиналізму
- •9.2.2. Австрійська школа. Теорія граничної корисності
- •9.2.3. Математична школа в економічній теорії.
- •Ринок споживчих товарів і послуг
- •Домашні господарства
- •Особливості господарської системи Великої Британії.
- •Перетворення сша на провідну індустріальну державу світу. Американська школа маржиналізму.
- •9.5. Індустріальний розвиток Німеччини. Розвиток історичної школи. Соціальний напрям політичної економії як передумова появи інституціоналізму.
- •7.2.3. Соціальний напрям у політичній економії
- •9.6. Економічний розвиток Франції
- •7. Становлення капіталістичної економіки Японії
- •Навчальний тренінг
- •Тема 10.
- •Утвердження ринкових форм господарства в Україні
- •10.1.1. Загальна характеристика індустріального розвитку економіки України.
- •10.1.2. Розвиток промисловості у Східній та Західній Україні.
- •Аграрні відносини та стан сільського господарства.
- •Внутрішня торгівля в системі ринкових відносин.
- •1. 5. Фінансова та банківсько-грошова системи на території Украни
- •Основні напрями економічної думки України. Місце
- •10.2.1. Вітчизняні класифікації економічної теорії та економічної науки. Питання предмета, методології та кризи політичної економії
- •10..2.2. Становлення теорії акціонерного підприємництва.
- •Розвиток ідей маржиналізму в дослідженнях
- •10.2.4. Аграрні проблеми та ідеї кооперації у працях
- •10.2.5. Демократична економічна думка м. Павлика та і. Франка.
- •11.3.4. Поширення в Україні марксистського економічного вчення
- •Тема 11.
- •11.1. Економічні наслідки Першої світової війни. Зростання
- •Зародження інституціонального напряму економічної думки
- •11.4. Світова економічна криза (1929–1933 рр.)
- •11.5. Виникнення кейнсіанства. Теоретична система Дж. М. Кейнса
- •11.6. Розвиток неокласичних теорій
- •11.6 Еволюціяна теорія Шумпетера.
- •11.7. Виникнення, сутність та методологічні засади неолібералізму.
- •11.8. Економічний розвиток європейських країн і сша в період Другої світової війни та її вплив на структуру господарства.
- •Навчальний тренінг
10.1.2. Розвиток промисловості у Східній та Західній Україні.
У Східній Україні відбувалося подальше зростання промислового потенціалу. Якщо в 1869 р. налічувалося 3712 підприємств із вартістю продукції 71,5 млн. руб., то в 1897 р. їх було 8003, вартість продукції становила 439,2 млн. руб., отже, кількісно збільшилось підприємств у 2 рази, а вартісно — 6.
Темпи і динаміка розвитку характеризуються швидким зростанням важкої промисловості. У період промислового піднесення (1909–1913 рр.) загальна вартість важкої промисловості щорічно зростала на 9%, а легкої ― на 6%. Відповідно динаміка їх зростання за ці роки становила 175 і 139.
У галузевій структурі промисловості в 1913 р. частка галузей групи «А» збільшилась до 47,1%, а групи «Б» зменшилася до 52,9%. Переважали галузі промислового перевороту. Галузі другої НТР не розвивалися. Не було створено верстатобудування. Промисловому розвитку властивими були однобічна спеціалізація, непропорційний структурний розвиток. Галузеву структуру промислового виробництва та занятість характеризували такі показники (1913 р.).
Галузі промисловості |
Частка у структурі виробництва, % |
Частка у структурі зайнятості, % |
Добувна |
11,3 |
34 |
Металургійна |
19,4 |
15,3 |
Металооборобна та машинобудування |
11,3 |
9,5 |
Електроенергетина |
0,4 |
н/д |
Хімічна |
3,1 |
н/д |
Будівельних матеріалів |
1,6 |
н/д |
Легка, у тому числі |
2,6 |
6,2 |
– текстильна |
1,1 |
- |
– паперова |
0,7 |
- |
– шкіряна та хутрова |
0,8 |
- |
Харчова |
43,5 |
27,7 |
Інші Промисловість загалом |
6,8 100 |
7,3 100 |
За концентрацією виробництва в основних галузях промисловості Україна посіла перше місце в Російській імперії. Індустріальний розвиток характеризувався будівництвом великих підприємств і розширенням діючих виробничих потужностей. У 1912–1913 рр. 78% від загальній вартості промислової продукції припадало на великі підприємства, 22% ― на дрібні. На підприємствах з кількістю більш ніж 500 робітників працювало понад 44% від усіх робітників (у Росії ― 54%, США ― 33%). На 42 підприємствах кількість працюючих перевищувала 1000 (в 1901 р. таких підприємств було 17). В 1913 р. п’ять металургійних заводів виплавили 55% чавуну в Україні та 37% від виробництва в державі. Приблизно на 50 заводах (Бродського, Терещенка, Харитоненка, Ярошинського і Бобринського) із 210 діючих виробляли 60% цукру в імперії.
Розвивалися такі галузі як кам’яновугільна, залізорудна, металургійна, машинобудування та металообробка, харчова, винокурна, спиртова, броварна, медоварна, борошномельна, З’явилися лісопильні, швейні, коноплепрядильні, канатні фабрики.
Важливою складовою індустріалізації був розвиток залізничного транспорту. На початку 90-х рр. в Україні діяло 9 залізничних (державних і приватних) магістралей. Загальна протяжність їх становила 8,1 тис. км, або 1/5 від усієї залізничної мережі Російської імперії. У першому десятиріччі XX ст. темпи будівництва залізниць зменшились майже вдвоє і підвищилися лише напередодні Першої світової війни у зв’язку з промисловим піднесенням. У 1913 р. протяжність залізниць становила 10,9 тис. км (у Росії ― 70, 2 тис. км). У 1913 р. залізниці України перевезли 104 млн. т вантажів і 49 млн. пасажирів. Половина вантажообороту припадала на зерно і вугілля, що відображало характер розвитку економіки України.
Визначилися основні промислові райони: Донецько-Придніпровський (вугільно-металургійний), Криворізький (залізорудний), Нікопольський (марганцевий), Південно-Західний (цукровиробничий), два райони машинобудування Херсонсько-Катеринославський і Києво-Харківський, виробництво яких становило відповідно 8,5% і 6,5% від загальноросійського.
Частку окремих виробництв промисловості України у структурі загальноімперської промисловості характеризують такі дані.
Добувна галузь ― 70% Вугілля ― 78% Залізна руда ― 74,5% |
Машинобудування ― 5% Потяги ― 39,6% Вагони ― 17,2% |
Металобробка і маши-нобудування ― 20,2% Харчова галузь ― 36% Цукор ― 81,5% |
Прокат ― 58,1% Сталь ― 56,7% Чавун ― 68,6% |
Цегла будівельна ― 18,4% Цемент ― 15,1% |
Електроенергія ―26,6% Кокс ― 100% |
У Західній Україні промисловість мала кустарно-ремісничий характер. Становлення фабрично-заводської промисловості не завершилось. Згідно з переписом 1902 р., у Галичині 47,5% підприємств були ремісничими закладами з одним працівником. Усіма видами промислової діяльності займалося близько 300 тис. осіб, з них фабричні робітники становили 62–63 тис. У 1912 р. фабрично-заводських підприємств було 800: у Галичині ― 600 із 40,3 тис. робітників, у Буковині ― 80, на яких працювало 13,6 тис. робітників, у Закарпатті ― 120 з чисельністю робітників до 7 тис. У Галичині лише на 169 підприємствах працювало понад 100 робітників. У Закарпатті на 65 підприємствах працювало понад 20 робітників, на 17 з них ― понад 100 робітників. У Буковині таке співвідношення становило 66 і 16. У першому десятиріччі XX ст. пришвидшився процес концентрації виробництва. Так, у нафтовій промисловості кількість підприємств зменшилася впродовж 1907–1910 рр. з 344 до 254. Найбільші 15 підприємств виробляли 75% нафти, що видобували в Галичині.
Технічний рівень промисловості залишався низьким. У 1913 р. у Галичині лише 4,9% підприємств застосовували 5,5% парових двигунів Австро-Угорщини, в обробній промисловості ― менш ніж 3%. Їх потужність становила понад 6 тис. к. с. (одна кінська сила дорівнювала праці 21 робітника). У Буковині в 1913 р. парові двигуни мали 600 підприємств. На підприємствах Закарпаття в 1905–1909 рр. налічувалось усього 128 парових машин проти 119 наприкінці XIX ст.
У промисловості переважав іноземний капітал. У 1912 р. усі капітали у промисловості Західної України оцінено в 837,9 млн. корон, австро-угорський та іноземний становили 73%. Він контролював менш ризикові галузі із забезпеченими прибутками, не охоплював нове будівництво та галузі, конкурентні для Західної Європи.
У структурі промисловості на початку XX ст. переважали галузі групи «Б». У загальному обсязі промислової продукції приблизно 62% виробляла харчова галузь. Її вартість у 1912 р. досягла 45% від усього сукупного продукту Західної України. Металообробка та машинобудування за кількістю зайнятих перебували на 7 і 10 місці серед галузей обробної промисловості.
Почала змінюватися промислова географія Західної України. У Дрогобицько-Бориславському басейні добували нафту, в районі Калуша і Стебника ― калійну сіль, на Стрийщині, Самборщині, Станіславщині, Сколівщині розвивалася лісопильна промисловість.
Розвивалися харчова, нафтодобувна та озокеритнодобувна галузі, гірничо хімічна, гірничодобувна промисловість нерудних матеріалів, нафтопереробна, скляна, керамічна та будівельна, будівельних матеріалів, хімічна, лісопильна, деревообробна, легка..
Заводські машинобудування та металообробка були практично не розвинені. Працювало 17 заводів як філіалів великих фірм Австрії, Німеччини, Великої Британії. Підприємства ремонтували залізничні та трамвайні вагони, парокотельне і насосне устаткування, оснащення для харчової, лісопильної та нафтової промисловості, сільськогосподарський інвентар. Основні позиції в цій галузі мав австро-німецький акціонерний капітал.
Розвивалася електроенергетична та електротехнічна промисловість. Напередодні Першої світової війни у Західній Україні працювало 28 електростанцій потужністю 36 млн. кВт, або 2,2% від виробленої електроенергії в Австро-Угорщині. Найбільшими електростанціями були Львівська, Чернівецька і Бориславська. Перша трамвайна лінія довжиною 5 км була прокладена у Львові в 1894 р. Працювало 14 підприємств з виробництва електроустаткування. В 1913 р. активи цієї галузі становили 8 млн. кор., з них 3/4 контролювали німецькі концерни.
У харчовій промисловості за вартістю продукції перше місце посіла борошномельна галузь. Цукрова галузь практично не розвивалася. На початку XX ст. у Галичині не залишилося жодної цукроварні. В 1913 р. почав працювати цукровий завод у галицькому місті Ходорові, заснований місцевим капіталом. На ньому працювало 1200 робітників. У Буковині було два цукрових заводи, на яких працювало до 1400 робітників. У пивоварному та спиртово-горілчаному виробництві в 1902 р. працювало 77 пивоварних заводів, значна частина яких належала акціонерним товариствам з контрольним пакетом австрійських і львівських банків. В 1906 р. виникло перше монопольне об’єднання ― «Союз сільськогосподарських спирто-горілчаних підприємств», яке об’єднало 675 заводів, що виробляли 78% від усієї продукції в Галичині. Тютюнові підприємства належали державі. Їх налічувалося 5 (чотири в Східній Галичині, одне в Закарпатті). Щорічно держава отримувала 20 млн. кор. чистого доходу. Західноукраїнські фабрики лише незначною мірою забезпечували місцеві потреби в тютюнових виробах і переважна частина їх завозилася з центральних районів монархії Габсбургів.
Будівництво залізниць, як і в попередні десятиріччя, вели переважно з стратегічних міркувань. Упродовж 1870–1910 рр. залізнична мережа в Галичині збільшилась на 1430 км і становила 4120 км. Західноукраїнські землі були гірше забезпечені залізницями, ніж розвинені країни Європи, а також західні провінції Австро-Угорщини. Наприкінці XIX ст. протяжність залізниць на Закарпатті становила 500 км (3,3% від усіх залізничних ліній Угорщини). Гальмувала розвиток залізничного транспорту залізнично-тарифна політика, що поставила західноукраїнські підприємства в неоднакове становище порівняно із австро-угорськими конкурентами.