9.2.3. Математична школа в економічній теорії.

Теорії часткової та загальної рівноваги

Становлення маржиналізму пов’язано з розробками математичної школи, яка представлена теорією часткової рівноваги англійського економіста В.Джевонса, теоріями загальної рівноваги представників лозанської школи А.Вальраса, В.Парето, а також шведської (стокгольмської) школи, що сформувалася у 20-х рр. ХХ ст. (К. Вікселль, Г. Кассель, Г. Мюрдаль та ін.).

Вільям Стенлі Джевонс (1835–1882) ― англійський економіст, статистик і філософ. Основні економічні ідеї виклав в працях «Теорія політичної економії»( 1871) та «Принципи науки» (1874), де з суб’єктивістсько-психологічних та індивідуалістських позицій розглядалися процеси і явища господарського життя. Його ідейними спадкоємцями по лондонській економічній школі стали відомі економісти ХХ ст. Е. Кеннан, Ф. фон Хайєк, Л. Роббінс та ін.

Теоретичну систему В. Джевонса характеризують наступні положення.

Предметом економічної науки є вивчення поведінки суб’єкта господарювання з метою виявлення можливостей максимального задоволення потреб при мінімумі зусиль. Необхідно відмовитися від терміну «політична економія» на користь терміну «економікс», який більше відповідає економіці як науки, що вивчає поведінку індивідуумів (у науковий обіг термін «економікс» ввів А. Маршалл лише в 1890 р.). Політична економія є природничою наукою. Об’єктом її дослідження є економіка окремої країни як сума індивідуальних господарств, а предметом ― умови отримання споживачем максимальних насолод при мінімумі витрат.

Розвиваючи теорію граничної корисності, В. Джевонс: а) розрізняв валову (сумарну) насолоду і чисту насолоду (насолода мінус страждання), способом вимірювання корисностей вважав порядкове зіставлення насолоди і страждань (ординалістський підхід); б) сформулював закон спадної граничної корисності (незалежно від Г. Госсена); в) визначив коефіцієнт корисності як відношення останнього приросту або безкінечно малої частки предмета до приросту задоволення, яке воно викликає; г) доводив правило максимізації корисності, згідно якого споживач, прагнучи отримати максимум корисності, свій дохід розподілятиме так, щоб граничні корисності всіх товарів, що споживаються, були рівними; д) розробив, так званий, «ланцюжок Джевонса»: витрати виробництва визначають пропозицію ― пропозиція визначає граничну корисність — гранична корисність визначає цінність; є) вивів закон пропорційності між граничними корисностями та цінами продуктів, що має такий вигляд:

Гранична корисність А Ціна А

____________________ = ______

Гранична корисність В Ціна В

Теорію обміну (цінності) В. Джевонс вважав ключовою проблемою запропонованої ним «науки економікс». Розрізняв споживну цінність, яка означає корисність певної речі, та мінову цінність як співрозмірність при обміні. Доводив, що найкраще співвідношення обміну одного товару на інший досягається, коли воно обернено пропорційне відношенню їх граничних корисностей, а останні співвідносяться між собою як ціни цих товарів. Сформулював правило (принцип) торгів, яким керуються суб’єкти господарювання при обміні, прагнучи отримати максимум корисності. Максимальна торгова вигода обох партнерів, які домовляються про купівлю-продаж між собою, буде мати місце, якщо співвідношення цін є пропорційним відношенню кінцевих ступенів корисностей благ в очах кожного з партнерів.

У теорії пропозиції праці В. Джевонс показав, що процес праці буде відбуватися до тих пір, доки негативна корисність праці буде меншою за абсолютною величиною, ніж корисність продукту, який створюється цією працею. Праця буде інтенсивною і тривалою до тих пір, доки наступне прирощення не стане приносити більше тяготи, ніж приносить задоволення приріст продукції, отриманий таким чином. Об’єднавши рівняння тяготи праці та корисності з рівнянням обміну, вчений зробив висновок щодо умов рівноваги поділу праці та відносин обміну: граничні корисності продуктів, що обмінюються, співвідносяться так, як гранична продуктивність праці, затраченої на їх виробництво, або їх граничні витрати.

У теорії капіталу аналізується роль капіталу як джерела створення нового багатства. В. Джевонс одним з перших зазначає, що використання капіталу приносить прибуток і пояснює отримання доходу від капіталу.

Аналізуючи відсоток, В. Джевонс стверджував, що норма прибутку визначається відношенням додаткового прирощення продукції до прирощенню капіталу, яким воно було утворено. Критикував погляди економістів які проголошували, що стриманість утворює елемент відсотка. Робітники, на його думку, повинні сплачувати капіталістам відсоток, оскільки вони не спроможні заощадити кошти із своїх доходів і тому не можуть забезпечити себе засобами виробництва. Розподіляв прибуток на заробітну плату за управління, страхову премію за ризик і відсоток на капітал. Підтримав теорію Дж. Мілля про доцільність участі робітників у прибутках, оскільки це дає їм змогу стати дрібними підприємцями.

Лозанська школа представлена Л. Вальрасом і В. Парето. Основним напрямом дослідження науковців цієї школи є теорія загальної економічної рівноваги, яка на основі математичного аналізу описувала встановлення рівноваги на всіх ринках.

Марі Есері Леон Вальрас (1834–1910) — швейцарський економіст французького походження, засновник математичної школи неокласичної економічної теорії. В історію світової економічної думки Л. Вальрас увійшов як творець „маржинальної революції”, автор моделі загальної економічної рівноваги і засновник лозанської неокласичної школи політичної економії, характерною рисою якої було економіко-математичне моделювання процесів і явищ економічного життя.

Основні ідеї вченого знайшли відображення у працях «Елементи чистої політичної економії» (1874, 1877), «Теорія грошей» (1886), «Нарис соціальної економії. Теорія розподілу суспільного багатства» (1896), «Нариси прикладної політичної економії. Теорія виробництва суспільного багатства» (1898). У своїх працях, Л. Вальрас розвинув теорію граничної корисності, розробив теоретичну систему економічної науки та побудував модель загальної економічної рівноваги.

У теорії граничної корисності Л. Вальрас досліджує організацію й координацію конкурентної економіки механізмом встановлення цінової рівноваги, формулює умови досягнення загальної ринкової рівноваги. Специфіка дослідження граничної корисності зводилася до постулату можливості виміру всіх видів економічної діяльності на єдиній шкалі корисності. При цьому, більш висока корисність означає і більш високій рівень добробуту. Корисність зумовлена споживанням певного блага і залежить тільки від кількості цього блага. Загальна корисність утворюється додаванням корисностей, отриманих від споживання окремих благ.

Структура загальної системи економічних наук Л. Вальраса – це система упорядкованих і пов'язаних між собою елементів науки, підвалини яких складають чисту, прикладну та соціальну економічні теорії. Чиста економічна теорія – це теорія чистого знання без ідеологічних і політичних нашарувань в економічному аналізі. За такою теорією, економічні явища і процеси природно розвиваються в умовах вільної конкуренції. Чиста економічна теорія досліджує національне багатство з точки зору мінової вартості, вплив ринкових процесів на сукупну цінність нагромадженого багатства.

Прикладна економічна теорія (нормативна теорія розподілу) вивчає фундаментальні проблеми економічного життя, умови виробництва національного багатства. Соціальна економічна теорія або теорія політики досліджує елементи національного багатства як об'єкт власності, різні форми і способи привласнення та справедливого розподілу суспільного багатства.

Модель загальної ринкової рівноваги вважається головним творчим досягненням Л. Вальраса. Вона принесла вченому найбільшу популярність. Ця модель розрахована на економіку з замкнутою системою функціонування; може використовуватися за умов досконалої конкуренції, описує статичну ринкову рівновагу за умов повної зайнятості.

Згідно моделі Л. Вальраса загальна економічна рівновага визначається як „стан, за якого ефективний попит і пропозиція виробничих послуг є рівними, існує постійна стала ціна на ринку продуктів і, на сам кінець, ціна продажу продуктів дорівнює витратам, втіленим у виробничих послугах”. Рівноважний стан у моделі забезпечується трьома умовами рівноваги: дійсний попит і пропозиція виробничих послуг є рівними; на ринку продуктів існує постійна стала ціна; ціна продажу продуктів дорівнює витратам, втіленим у виробничих послугах. Дві перші умови відносяться до рівноваги обміну, третя ― до рівноваги виробництва.

Модель загальної економічної рівноваги відображає у математичній формі взаємозв’язок ринків товарів, послуг і виробничих ресурсів (землі, праці, капіталу) за умов вільної (досконалої) конкуренції. Вона являє собою досить складну систему взаємопов’язаних рівнянь, де окремі рівноваги можуть бути досягнуті як певний „ідеал”, до якого прагне ринок досконалої конкуренції.

На відміну від існувавших на той час моделей ринкової рівноваги (А. Курно, В. Джевонс, А. Маршала та ін.), модель Л. Вальраса характеризує не часткову (на окремому ринку), а загальну рівновагу на всіх ринках разом.

Доводиться, що часткова рівновага, яка визначається рівноважними цінами та обсягами певного виду благ (споживчих товарів чи факторів виробництва) на окремому ізольованому ринку, не гарантує загальної рівноваги для всієї економіки з певною кількістю ринків. Його вплив на інші ринки незначний або зовсім відсутній. Схематично модель загальної економічної рівноваги має такий вигляд (рис. 9.4).