1.1. Принципи та методичні підходи до визначення прибутковості

У сучасних умовах розвитку агропромислового виробництва проблема підвищення дохідності його галузей набуває досить вагомого значення. Необхідність забезпечення ефективного функціонування аграрного сектору економіки зумовлюється також вступом України до Світової організації торгівлі. Дохідність як сфера діяльності основних галузей сільського господарства має визначальний характер для забезпечення сталого соціально-економічного розвитку аграрного виробництва країни.

Вихідною теоретичною передумовою забезпечення дохідності агропромислової діяльності є товарне виробництво та дія закону вартості. Останній відображає необхідність забезпечення еквівалентного обміну, тобто відшкодування витрат підприємств для виробництва товарів на суспільно необхідному рівні.

Переходячи безпосередньо до висвітлення проблем, пов'язаних з формуванням поняття прибутковості, слід зазначити, що одне з головних визначень призначення прибутку, як економічної категорії, полягає у слідуючому. Прибуток - головна мета підприємницької діяльності, основний узагальнюючий показник фінансових результатів господарської діяльності підприємств усіх видів, не залежно від їх організаційно-правової форми [Экономический глоссарий: [учеб. пособие / под ред.проф. В. В. Софронова, проф. В. А. Чемыхина, и. о. доц. Г. П. Окороковой]. -Курск: Изд-во КГСХА, 1998. - 315 с]. Якщо виходити з такої виключно важливої ролі прибутку в економічному житті, то слід було очікувати, що повинна існувати повна ясність відносно його суті.

Проте існує зовсім протилежна точка зору щодо з'ясування сутності прибутку. Вона зводиться до слідуючого. Можливо, жоден економічний термін або поняття не використовується у такій неосяжній кількості загальновживаних значень, як «прибуток» [Хейне П. Экономический образ мышления / П. Хейне; [пер. с англ.]. - М.: изд-во «Новости» при участии изд-ва «Catallaxy», 1991. - 704 с.;]. Ця фраза взята з енциклопедичної статті про прибуток, написаної приблизно п'ятдесят років потому Ф. Найтом, видатним дослідником даної проблеми.

Проблема виникнення прибутку тривалий час знаходиться в полі зору дослідників, проте все ще залишається дискусійною. Тож не дивно, що серед численних публікацій, присвячених прибутковості, значне місце займали ті, які спрямовані на визначення суті та розмірів прибутку. Серед них уважаємо за необхідне вказати на праці Д. Рікардо, А. Сміта, К. Маркса, А. Маршалла та інші [Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов /А. Смит; [пер. П. А. Бібикова]. - С.-Петербург, 1866 - Т.1. - 496 с; Рикардо Д. Собрание сочинений / Д. Рикардо; [пер. с англ. / под ред. Н. Рязанова]. - С.-Петербург: Книгоиздательство «Зерно»,1908. - ТІ - 304 е. Маркс К. Капитал / К.Маркс; [под ред. Ф.Энгельса]. - М.:Политиздат, 1975. - Т. III: Критика политической экономии, кн. III: Процес капиталистического производства, взятый в целом. - Ч. 2. - 509-1084 с.; Маршалл А. Принцыпы экономической науки: в 3-х т. / А. Маршалл; [пер. с англ.]. - М.: Издательская группа «Прогресс», 1993. - Т.З. - 352 с. - («Экономическая мысль Запада». Для научных библиотек);].

Серед вчених, які поставили питання про джерела формування прибутку, вказується Дж. Б. Кларк, а конкретно його праця «Розподіл багатства» [Кларк Дж. Б. Распределение богатства: [монография] / Дж. Б. Кларк; [пер. с англ. Д. Страшунского и А. Бесчинского / под ред. J1. П. Куракова]; Ассоц. рос. вузов. - М.: Гелиос АРВ, 2000. - 367 с. - (Серия «Классики экономической науки - XX век»)], яка вперше була видана у 1899р. Подальший розвиток теорії пов'язується з працями Й. Шумпетера [Шумпетер Й. Теория экономического развития / Й. Шумпетер; [пер. С нем. В. С. Автомонова и др. / общ. ред. акад. А. Г. Милейковского]. - М.: Прогресс, 1982. - 456 с. - («Экономическая мысль Запада». Для научных библиотек)]. Саме зусиллями цих вчених і був сформований новий підхід до визначення суті прибутку, який став трактуватися як породження особливих підприємницьких талантів адаптації до потреб динамічного розвитку приватно-підприємницької діяльності по двох визначальних напрямках: гнучка й адекватна відповідь на передбачений ризик і своєчасне освоєння нововведень на всіх визначальних ділянках бізнесу.

У повній мірі погоджуючись з особливим значенням вище зазначених праць, для розуміння чинників формування прибутковості виробництва, разом з тим виникає питання: в якій мірі таке розуміння прибутковості узгоджується з тими, загально визнаними, позиціями про формування прибутковості та виділення складових прибутку, які слід уважати найбільш поширеними у західній літературі? Дійсно постановка питання у такій площині породжує необхідність з'ясувати, які види прибутків пропонується виділяти при їх класифікації. Але спочатку звернемося до тих підходів його вирішення, які мають місце у країнах із розвинутою ринковою економікою.

Для формування уявлення про те, як підходять до визначення прибутковості виробництва у країнах, в яких ринкова економіка є традиційною, ми звернулись до підручників із економіки, виданих у США. Перший з них підготовлений К. Р. Макконнеллом та С. Л. Брю - один з найбільш популярних у американських коледжах та університетах, витримав чотири видання [Макконнелл К. Р. Экономикс: принципы, проблемы и политика /К. Р. Макконнелл, С. JI. Брю; пер. с 14-го англ. изд. - М.: ИНФРА-М, 2006., 940с.]. У цьому підручнику при розгляді питання, що слід виробляти суб'єкту господарської діяльності зазначається: оскільки фірми намагаються отримувати прибутки, а не збитки, то вироблятися у першу чергу буде те, що є прибутковим. І далі продовжується: дві обставини визначають кінцевий результат у вигляді прибутків або збитків і загальний дохід, який отримується фірмою; загальні витрати його виробництва [Макконнелл К. Р. Экономикс: принципы, проблемы и политика /К. Р. Макконнелл, С. JI. Брю; пер. с 14-го англ. изд. - М.: ИНФРА-М, 2006., 940с. с.74]. Причому слід мати на увазі, що загальний дохід визначається множенням ціни товару на обсяг його реалізації. Таким чином принципи визначення цієї складової, яка формує рівень прибутковості, абсолютно тотожні тим, що використовуються у вітчизняній статистиці. А от що стосується визначення сукупних витрат, то правильний висновок відносно їх величини можна зробити, якщо мати ясне розуміння поняття «економічні витрати». І далі вказується, що формує їх величину: капітал, сировина, робоча сила, підприємницькі здібності. Причому кожний з цих ресурсів повинен отримати належну оцінку.

Авторами другого підручника, є П. Е. Самуельсон та В. Д. Нордхаус [Самуельсон П. Е. Экономика / П. Е. Самуельсон, В. Д. Нордхаус; пер. с англ. - [16-е изд.] - М.: Издательский дом «Вильяме», 2003. - 688 с.;]. У ньому висвітлюється аналогічний підхід до визначення прибутків, правда з певними термінологічними відмінностями та з більшим акцентом на альтернативні витрати. Але поняття чистого прибутку, як його трактують П. Самуельсон та В. Нордхаус, найближче до того, яке має місце у нашій статистиці, тобто як різниця між виручкою від реалізації та реальними витратами на реалізовану продукцію [Самуельсон П. Е. Экономика / П. Е. Самуельсон, В. Д. Нордхаус; пер. с англ. - [16-е изд.] - М.: Издательский дом «Вильяме», 2003. - 688 с.;, с.132]. Слід також мати на увазі, що вони виділяють чистий поточний дохід, який, після зменшення на величину витрат на сплату вітсотків по ссудам, податків у національний та місцевий бюджет, дає чистий доход до сплати податків, а у подальшому, після сплати податку на прибуток корпорацій, отримується чистий прибуток після сплати податків. Нарешті, після зменшення його на суму дивідендів по простим акціям отримується величина чистого прибутку [Самуельсон П. Е. Экономика / П. Е. Самуельсон, В. Д. Нордхаус; пер. с англ. - [16-е изд.] - М.: Издательский дом «Вильяме», 2003. - 688 с.;, с.132].

Але як відомо, К. Маркс стверджував, що поряд із законами додаткової вартості існують закони прибутку [Маркс. К. Капитал / К. Маркс. - М.: Политиздат, 1978. - T.IV: Теории прибавочной стоимости - Ч.2.-703 с.- (Ин-т марксизма-ленизма при ЦККПСС), с.411]. Відрізняв прибуток (підприємницький доход плюс відсоток) і земельну ренту. За його словами їх сума дає величину додаткової вартості [Маркс К. Капитал / К.Маркс; [под ред. Ф.Энгельса]. - М.:Политиздат, 1975. - Т. III: Критика политической экономии, кн. III: Процес капиталистического производства, взятый в целом. - Ч. 2. - 509-1084 с.;, с.894]. Він розглядає ренту як складову частину прибутку у формі земельної ренти, розглядаючи проблеми пов'язані з перетворенням додаткового прибутку в земельну ренту.

Створення ефективного діючого механізму формування прибуткового виробництва, у якості однієї з передумов, передбачає подальший розвиток теорії прибутку, на основі якої повинні вирішуватися як теоретико-методологічні, а також методичні та практичні проблеми визначення рівня прибутковості, структури й розподілу прибутку, з урахуванням їх особливостей на різних рівнях національної економіки та у різних галузях. Не можна погодитися з тим, що підвалини формування цієї теорії було закладено тільки з появою праць Ф. Найта, Й. Шумпетера, Е. Чемберліна і Дж. Робінсон. Хоча безумовно внесок цих видатних науковців у розвиток теорії прибутку важко переоцінити. Разом з тим не можна ігнорувати ті очевидні факти, що їх створення почалося одночасно з виокремленням економічної теорії у якості самостійної науки, а від так із праць А. Сміта, Д. Рікардо, Дж. Ст. Мілля, А. Маршалла, К. Р. Макконнелла, С. Л. Брю, П. Самуельсона, В. Нордхауса. Особливо важливий внесок у розвиток теорії прибутку зробив К. Маркс.

Щодо світового досвіду побудови логіки та методики визначення результатів фінансової діяльності, то М. Ф. Огійчук і М. І. Бєленкова абсолютно слушно вказують на необхідність оволодіння прийнятою у ринковій економіці термінологією та методикою визначення відповідної системи показників і при цьому підкреслюють: «...Без цього ми не тільки не можемо розмовляти «на рівних» з іноземними партнерами, а й позбавляємо себе можливості долучатися до найголовнішого досвіду фінансового менеджменту, нагромадженого багаторічною теорією ринкової економіки фінансистами і підприємцями...[ Огійчук М. Ф. Формування прибутку в аграрних підприємствах і його облік / М. Ф. Огійчук, М. І. Бєленкова // Актуальні проблеми державного управління: [зб. наук, праць]. - X.: Вид-во Хар РІ УАДУ, 2002. - 4.2, № 2. - С.98-102, с.98]».

Відносно сучасної практики визначення прибутку, то вони зазначають, що у бухгалтерському обліку чистий прибуток (збиток) формується поступово протягом фінансово-господарського року від усіх видів звичайної та надзвичайної діяльності та включає: чистий дохід (виторг) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); валовий прибуток (збиток); прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування; прибуток (збиток) від звичайної діяльності; прибуток (збиток) від надзвичайної діяльності.

Чистий дохід (виторг) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається шляхом вирахування з доходу (виторгу) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) відповідних податків, зборів, знижок тощо. Наступним кроком до визначення чистого прибутку (збитку) є визначення валового прибутку (збитку), який розраховується як різниця між чистим доходом і . собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг).

З огляду на те, що валовий прибуток визначається лише з основної діяльності підприємства, тому є необхідність у визначенні фінансового результату від операційної діяльності. Він розраховується як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат. Якщо фінансові результати операційної діяльності об'єднати з фінансовими результатами інвестиційної діяльності то можна визначити фінансові результати від звичайної діяльності підприємства до оподаткування. Фінансовий результат від звичайної діяльності визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до : податкування та сумою податку з прибутку.

Окремо від фінансових результатів від звичайної діяльності відображаються невідшкодовані збитки та прибутки від надзвичайних подій. І нарешті, останнім кроком формування прибутку є визначення чистого прибутку підприємства, який визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності та надзвичайного прибутку, надзвичайного збитку та податків з надзвичайного прибутку [Огійчук М. Ф. Формування прибутку в аграрних підприємствах і його облік / М. Ф. Огійчук, М. І. Бєленкова // Актуальні проблеми державного управління: [зб. наук, праць]. - X.: Вид-во Хар РІ УАДУ, 2002. - 4.2, № 2. -С.98-102].

Разом з тим поширений підхід при якому пропонується здійснювати розрахунки прибутку за об'єктами визначення:

• у цілому по підприємству - чистий прибуток, який характеризує обсяг прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства після сплати податку на прибуток та інших податків, обов'язкових платежів і зборів, що сплачуються за рахунок прибутку;

• у розрізі окремих сфер діяльності - операційної, фінансової, інвестиційної.

• по певних структурних підрозділах (центрах відповідальності);

• за окремими операціями, пов'язаними з короткостроковими фінансовими вкладеннями, окремими інвестиційними проектами.

• У розрізі окремих видів продукції - як різниця між ціною і собівартістю.

Виходячи з наявності значної кількості різновидів прибутку та враховуючи необхідність обрання певного з них для визначення рівня прибутковості сільськогосподарського виробництва, причому як окремих її видів, так і у цілому по галузі, виникла потреба з'ясувати, який з них найбільш придатний для цих цілей. У результаті практичного опрацювання публікацій по даній проблематиці було зроблено висновок про доцільність приєднатися до позиції тих з них, які вважають, що на рівні окремих галузей найбільш придатним слід уважати той, що визначається як різниця між виручкою та повною собівартістю реалізованої продукції. Обґрунтованість такого підходу підтверджує і та обставина, що він був схвалений на Десятих річних зборах Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників [Проблеми забезпечення дохідності агропромислового виробництва в Україні в постіндустріальний період: матеріали Десятих річних зборів Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників, (Києв, 10-11 квітня 2008 р.) / Київ, 2008. - 100 с., с.20]. Оскільки виробництво продукції скотарства нерідко супроводжується отриманням збитків, то для більшої зручності при опрацюванні інформації, особливо при економіко-математичному моделюванні процесів формування доходності, доцільно використовувати показник окупності витрат як відношення між виручкою та собівартістю реалізованої продукції.

Щодо конкретного внеску окремих дослідників у формування суті та визначення ролі прибутку в економічному механізмі з намаганням побудови загальної картини еволюції поглядів на його зміни, як економічної категорії, то він формувався достатньо великою кількістю науковців. При цьому, як і слід було очікувати, висловлювалися самі різні, а іноді протилежні за своєю спрямованістю погляди. І знов-таки при цьому наголошувалося, що проблема з'ясування суті прибутку тому і не втрачає своєї актуальності впродовж значного періоду часу, що при зовнішній простоті вона у дійсності є дуже складною, а до того ж вельми гострою проблемою як економічної теорії, так і господарської практики.

Відносно можливості використання прибутку в якості критеріального показника ефективності господарської діяльності висловлювалися раніше та, власне, висловлюються і у теперішній час різні погляди. У тому числі і негативного плану. Так, В. М. Агапова, розглядаючи можливість використання прибутку в якості показника ефективності господарської діяльності в умовах соціалізму, стверджувала, що найбільш точний показник економічної ефективності соціалістичного виробництва у цілому - це відношення фізичного : обсягу виробленого національного доходу до вартості виробничих фондів [Агапова В. М. Прибыль в экономических отношениях социализма / В. М. Агапова. - М.: Наука, 1974. - 143 с, с.105]. Абсолютизуючи отриманий таким чином показник вона робить логічний, у межах відстоюваної неї концепції, висновок - прибуток не може бути ні показником, ні вимірювачем ефективності виробництва. Причому такий висновок поширюється і на рівень підприємств [Агапова В. М. Прибыль в экономических отношениях социализма / В. М. Агапова. - М.: Наука, 1974. - 143 е, с. 107]. Тільки в мовах капіталізму, стверджує В. М. Агапова, де отримання прибутку виступає Е якості безпосередньої мети функціонування капіталу, норма прибутку є одночасно і критерієм, і вимірювачем ефективності його застосування [Агапова В. М. Прибыль в экономических отношениях социализма /В. М. Агапова. - М.: Наука, 1974. - 143 е 26, с.106]. Слід зазначити, що подібні погляди на місце прибутку у системі господарювання відстоювалися в період після 1965 р., в якому був проголошений курс на здійснення економічних реформ у механізмі яких важливе місце відводилося прибутковості виробництва.

Друга половина 80-х років минулого століття була позначена курсом на перебудову, одним із її атрибутів був курс на повний господарський розрахунок. Відомі економісти Г. А. Аврек, М. П. Федоренко, Е. П. Щукін, розкриваючи зміст сутності опорного макету перебудови, писали: «Перш за все з реалізації в нерівних господарських ланках повинен повністю реалізуватися принцип самоокупності... механізм такий: підприємство реалізую свою продукцію споживачам і отримує прибуток. Після розрахунку по своїм фінансовим зобов'язанням залишок грошей - його [Аврек Г. А. Затраты и результаты / Г. А. Аврек, Н. П. Федоренко, Е. П. Щукин. - М.: Наука, 1980. - 193 с., с.39]». Таким чином прибутку відводилася ключова роль.

Як буде показано у подальшому, особливе значення у практичному плані має позиція у цьому відношенні Ф. Найта, який нерідко стверджував, що прибуток у ринковій економіці виступає у якості потужної утворювальної сили, що забезпечує її динамічний розвиток [Найт Ф. X. Риск, неопределенность и прибыль / Ф. X. Найт; [пер. с англ. М. Я. Каждана / науч. ред. пер. В. Г. Гребенников]; Академия народного хозяйства при Правительстве Российской Федерации. - М.: Дело, 2003. - 360 с., с.253-276]. Принциповість даної позиції стане очевидною, якщо врахувати, що й у теперішній час можна зустрітися з запереченнями проти використання прибутку в якості одного з узагальнюючих показників ефективності виробництва.

Не менш суттєвим є ще одне положення сформульоване ним. Воно стосується оцінки ролі підприємницьких здібностей у забезпеченні високоефективного виробництва. Його оцінка цих здібностей була надзвичайно високою. Він навіть уважав, що тих людей, які здатні наводити та послідовно здійснювати антимонопольні рішення в умовах невизначених економічних ситуаціях, є всі підстави розглядати в якості найбільш продуктивної частини суспільства. Він зокрема стверджував: «В условиях предпринимательской системи экономической деятельностью управляет особый общественньїй класс - бизнесмены; ...именно они являются производителями, тогда как основная масса населення просто снабжает их производственными услугами... [Найт Ф. X. Риск, неопределенность и прибыль / Ф. X. Найт; [пер. с англ. М. Я. Каждана / науч. ред. пер. В. Г. Гребенников]; Академия народного хозяйства при Правительстве Российской Федерации. - М.: Дело, 2003. - 360 с., с. 259]» .

З такими категоричними оцінками ролі бізнесменів, а особливо висококваліфікованих працівників навряд чи можна погодитися. Але поза сумнівом, при поясненні природи величезних відмінностей у розвитку скотарства, які сформувалися у Харківській області на рівні не тільки підприємств, а навіть й адміністративних районів, виникає потреба звернутися до дії такого чинника, який відіграв провідну роль у формуванні таких відмінностей - уміння обрати вірну стратегію розвитку підприємства та підприємницький хист керівників підприємств. І те, і інше є переконливим :відченням того, що концептуальні установки Ф. Найта «працюють» і в умовах здійснення ринкових трансформацій у нашій державі.

Але і при таких умовах з'являються підстави для сумніву - чи слід розглядати прибуток у якості центрального показника господарської діяльності підприємств? В умовах ринкових трансформацій економіки України критичне відношення до прибутку, як одного з показників на підставі яких формується оцінка ефективності виробництва, теж можна зустріти у публікаціях. Характерною у цьому відношенні є позиція Л. А. Євчук. Вона вважає, що не зважаючи на популярність показників прибутку, як критерію оцінки успішності роботи підприємства, його слабкість очевидна [Євчук JI. А. Теоретичні аспекта розвитку конкурентоспроможності підприємств в агропромисловому виробництві / Jl. А. Євчук // Економіка АПК.].

Природно виникає питання: яким чином аргументується подібна позиція? Ло-перше, Л. А. Євчук звертається до авторитета П. Дойля, відомого західного дахівця у галузі менеджменту, який стверджує, що показники прибутковості "ідприємства легко збільшити фінансуючи розвиток підприємства за рахунок позичкових коштів, а не власного капіталу [Дойль П. Менеджмент: стратегия и тактика / П. Дойль; [пер. с англ. /под ред. Ю. Н. Каптуревского]. - СПб: Изд-во «Питер», 1999. - 560 с]. Таке твердження нажаль не підтверджується практикою, хоча дійсно залучення кредитів виступає потужним чинником розвитку сільськогосподарських підприємств. До того ж воно не знімає, а, навпаки, загострює проблему відшкодування виручкою від реалізації продукції поточних витрат.

Ще одне заперечення проти використання прибутку, а взагалі і рівня прибутковості, пов'язується з тим, що існуюча практика дає приклади, коли орієнтація на високі прибутки у поточному періоді може обертатися значними втратами у майбутньому. При такому підході до визначення можливості використання прибутку в якості одного з показників ефективності мається на увазі загальновідома обставина, що, орієнтуючись на рівень прибутковості, більшість фермерських господарств і значна частка суспільного сектору надають явну перевагу виробництву соняшнику, що у подальшому може вкрай негативно впливати на ефективність виробництва.

Щодо загальних принципів формування прибутковості, то вони повинні бути адаптованими до певних особливостей, які притаманні галузі скотарства, саме під таким кутом зору нами розглядалися ті пропозиції у методологічному плані, які вдалося виявити шляхом опрацювання літературних джерел, які відносяться до періоду, коли галузь розвивалася в умовах ринкової економіки.

Крім того, вважаємо за доцільне зазначити, що існує ряд питань загального плану, наявність яких враховувалася, але не обов'язково це супроводжувалося здійсненням досліджень. Процес формування прибутку підприємства у сільському господарстві пов'язували і з утворенням ренти. Так, зокрема, до цього питання звертався академік. Лукінов. У монографії

«Ціноутворення і рентабельність виробництва сільськогосподарської продукції» він зазначив, що «...дифференциальная рента І является следствием различной производительности равных затрат труда и средств, вложенных в земельные участки с неодинаковой степенью плодородия. Дифференциальная рента II представляет собой одну из форм дополнительного чистого дохода, получаемого в результате различной производительности затрат, следовательно проводимых на одном и том же участке земли, то есть в результате интенсификации земледелия...[ Лукінов І. І. Вибрані праці: у 2-х кн. / 1.1. Лукінов - К.: ННЦ ІАЕ, 2007. -Кн.2 - 794 с, с.127]».

Значний внесок у даному спрямуванні зробив колектив авторів на чолі з В.Й. Шияном і В. К. Горкавим, які на базі Харківського національного аграрного університету ім. В. В.Докучаєва досліджували питання пов'язані з формуванням витрат і доходів на землях різної якості. Ними була запропонована методика розрахунку диференціальних доходів, згідно з якою можна кількісно визначити вплив різниці у родючості земель на розмір доходів сільськогосподарських підприємств, виходячи з того, що всі вони мають однакові можливості на ринку збуту продукції, але знаходяться у різних умовах виробництва продукції [Шиян В. И. Формування витрат і доходів на землях різної якості /B. И. Шиян, В. К. Горкавий, Д. В. Шиян; за ред. В. Й. Шияна, В. К. Горкавого. -X.: ХДАУ, 2000.- 123 с, с.7]. Проте відсутність інформації, а також І : гховуючи велику самостійність зазначеної проблеми, яка до того ж перш за ке орієнтована на продукцію рослинництва, нами вона у подальшому не розглядалася.

Також висловлювалися думки з приводу того, що формування прибутку у сільському господарстві залежить від організаційно-правової форми підприємства [Костенко О. М. Формування прибутку в організаційно-правових формах господарювання / О. М. Костенко // Економіка АПК. - 2008. - № 2. - C. 74-76;, с.76].

Перш ніж приступити до розгляду методичних засад, уважаємо за необхідне нагадати, що найбільш вживаним показником є той, який і виначається як відношення прибутку до повної (комерційної) собівартості. У те з ній мірі це відноситься і до продукції скотарства, але при цьому, зазвичай, окремо визначають прибутковість виробництва молока, а також ВРХ, - еілізованої на м'ясо [48-52].

Під час опрацювання літературних джерел були виявлені відмінності та відхилення від загальної методики визначення показника рівня рентабельності.

Принциповим моментом є те, що автори у своїй більшості не вказують, яка саме собівартість і ціна реалізації бралися до уваги при розрахунках. Це має виключно важливе значення, оскільки обидва показники являються ключовими при визначенні прибутковості виробництва.

Поряд із переліченими відхиленнями від найбільш обґрунтованих способів розрахунків показників прибутковості існують й інші технічного характеру. В публікаціях М. М. Ільчука і О. П. Комарницької у табличних даних при визначенні рівня рентабельності наводиться виробнича собівартість 1 ц продукції [Комарницька О. П. Економічна ефективність вирощування великої рогатої худоби в сільськогосподарських підприємствах та господарствах населення / О. П. Комарницька // Економіка АПК. - 2002. - № 10. - С. 96-99, с.97; 61,с.77]. На перший погляд здається, що рівень рентабельності виробництва визначався виходячи з зазначених у таблиці показників. Але, як з'ясувалося, це не зовсім так. У результаті додатково проведених досліджень, спираючись на оприлюднені дані Державного комітету статистики України, встановлено, що при визначенні прибутковості використувався показник повної собівартості реалізованої продукції. А тому, вважаємо за доцільне обов'язково зазначати саме той показник, який був використаний під час проведення розрахунків. З метою проведення більш повного аналізу поряд з повною (комерційною) собівартістю вказувати і виробничу.

Другим принциповим моментом, про що вже наголошувалося раніше, є те що, як і при визначенні загальної суми собівартості, у переважній більшості автори не вказують, яку саме виручку беруть за основу при визначенні рентабельності. Тобто з врахування розміру дотацій та доплат чи без них. Не можна применшувати їх значення, оскільки їх рівень може бути суттєвим. У даному випадку спірною є позиція яку зайняли А. В. Кліменко та і. А. Стрельнікова, які взагалі не вказали цін, якими вони керувалися [Клименко А. В. Эффективность производства молока в хозяйствах разных форм собственности / А. В. Клименко, I. А. Стрельникова // 36. наук, праць Луган. нац. аграр. ун-ту; [за ред. В. Г. Ткаченко]. - Луганськ, 2006. - № 61. - С. 282-285. - (Серія «Економічні науки»);, с.284].