2. Вибухо - та пожежонебезпечність

Пожежовибухонебезпека - це сукупна властивість матеріалів і речовин, що характеризують їх здатність до виникнення й поширення горіння. За ступенем пожежної небезпечності аміак належить до групи легкозаймистих, є вибухонебезпечними і має велику зону спалахування.

Горючість - це здатність матеріалів і речовин спалахувати під дією джерела запалювання та продовжувати горіти після його вилучення, вона класифікується за трьома групами. Аміак належить до горючих - це такі матеріали, які під дією вогню тліють, спалахують, обвуглюються й продовжують горіти, тліти або обвуглюватися після вилучення джерела загорання [4].

Аміак - горючий газ (горить при наявності постійного джерела вогню). Ємкості з аміаком при нагріванні - можуть вибухнути. Суміш парів аміаку з повітрям вибухонебезпечна.

Показники горючості використовуються для аналізу пожежної небезпеки і багато в чому зумовлюються агрегатним станом речовини [5, c. 60].

Аміак у твердому стані.

При – 77-75 °С аміак замерзає, перетворюючись у безбарвну кристалічну масу.

Аміак у рідкому стані.

При – 33-35 °С і звичайному тиску аміак скраплюється в безбарвну рідину. Рідкий аміак горіння не підтримує. Його зберігають і транспортують на короткі відстані у рідкому стані в стальних балонах середньої ємності від 0,016 до 0,05 м³ під тиском 6-7 атм. Ємність контейнерів варіюється в межах від 0,1 до 0,8 м³. Для перевезення амі­аку використовують автоцистерни. Стандартний аміаковоз має ванта­жопідйомність 3,2; 10 і 16 т. [4].

Аміак у газоподібному стані.

Горіння, що виникає внаслідок дії відкритого вогню на невелику частину горючої речовини (локально) називається спалахуванням. Щоб речовина спалахнула й почала горіти, її необхідно підігріти до температури спалахування.

Температура спалахування аміаку 172°C – це найменша температура речовини, при якій вона починає займатися від імпульсу запалювання й продовжує горіти після його вилучення.

Спалахування – це початкова стадія процесу горіння. Коли від локального об’єму теплота внаслідок ланцюгової реакції передається на всю іншу частину горючої речовини. При цьому в шарі горючої речовини, який межує з зоною горіння, прискорюється хімічна реакція, що призводить до самоспалахування всього об’єму горючої речовини й характеризується температурою самоспалахування [1, c. 39].

Температура самоспалахування аміаку 651 °C – це найменша температура, до якої необхідно нагріти горючу речовину, щоб виникло горіння по всьому об’єму горючої речовини.

Самоспалахування – це процес горіння горючої речовини, що виникає без контакту з джерелом відкритого вогню.

Показники пожежної і вибухової небезпеки речовин і матеріалів включаються до стандартів і технічних умов, а також вводяться у паспорт підприємства при атестації виробництва. Показники необхідні для отримання вихідних даних з метою розробки та створення системи забезпечення пожежної безпеки [7, c. 164].

3. Небезпека для людини

Аміак належить до групи речовин, що мають удушливу і нейротропну дію. Тому ураження людини відбувається двома напрямками:

А) Подразнення слизових оболонок, дихальних шляхів.

Аміак здійснює переважно дію удушення, головним об'єктом є дихальні шляхи.

Ураження організму при дії речовин удушення умовно розділяють на чотири періоди:

• період контакту з речовиною

• період скритої дії

• період токсичного набряку легенів

• період ускладнень.

Тривалість кожного періоду визначається величиною експозиційної дози.

Отруєння аміаком за ступенем тяжкості виділяють:

Легкі. Фіксують подразнення слизових оболонок носоглотки, очей. При цьому з'являються нестерпний кашель, відчуття, що дере в горлі, захриплість голосу, важкість і біль за грудниною, біль і печіння в очах, сльозотеча.

Середньої тяжкості. Зазначають подібні симптоми, але нестерпний кашель супроводжується виділенням кров'янистого мокротиння внаслідок опіку слизових оболонок верхніх дихальних шляхів, а у крові визначають метгемоглобінемію.

Тяжкі. Коли потерпілий вдихав отруту особливо високих концентрацій, розвивається рефлекторний спазм або набрякання голосової щілини, що може призвести до миттєвої смерті. Найчастіше у тяжких випадках отруєння виявляють токсичне набрякання легенів, метгемоглобінемію, що проявляється ціанозом, жовтушністю склер, підвищеною болючістю печінки і коматозним станом.

Пари аміаку при контакті зі шкірою викликають опіки різних ступенів. Смерть настає частіше - через декілька годин або після отруєння від набряку легень і гортані. [6, c. 137]

Б) Ураження нервової системи

Аміак уражає в першу чергу нервову систему, знижує спроможність клітин нервової системи засвоювати кисень. Подразнення рецепторів блукаючого нерва може викликати рефлекторне гноблення дихального центру і серцевої діяльності. При великих концентраціях аміаку (1,5-3,5 мг/л) смерть може наступити в перші ж хвилини при явищах гострої дихальної і серцево-судинної недостатності. У наступному, ураження парами аміаку викликає запалення легенів, бронхіти, пневмонії, трахеобронхіти, набряки гортані, токсичний набряк легенів. Вплив аміаку на ЦНС виявляється у збудженні, судомах. Воно пояснюється нестачею кисню в крові і нервових клітинах [7, c. 188].

Вплив доз концентрації аміаку на організм людини

• поріг сприйняття - 0,035 мг/л;

• подразнення верхніх дихальних шляхів - 0,3 мг/л;

• подразнення очей - 0,5 мг/л;

• подразнення шкіри -7,21 мг/л (з’являється червоність, пухирі);

• кашель задушливий -1,25 мг/л;

• токсична доза при 1,5 мг/л протягом 1 години (50% персоналу може загинути від набряку легенів);

• концентрація - 3,5 мг/л протягом декількох хвилин призводить до смерті.