17. Причини та наслідки феодальної роздробленості Київської Русі.

30ті рр. 12 ст. – Київ втрачає своє значення як центр русь. Земель => новий період в історії КР- існування самостійних удільних князівств=роздробленість політична або феодальна=перехід від ранньофеодальної держави до зрілого феодального сусп-ва.

У 12 ст. окремі самостійні княз-ва і землі: Галицьке, Волинське, Київське, Муромське, Переяславське, Ростово-Суздальське,Чернігово-Сіверське тощо.

На чолі кожної-князь із дружиною

Причини:

1)Великі простори держави та етнічна неоднорідність населення.

2) Зростання великого феодального землеволодіння.

3) Відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади.

4) Зміна торговельної кон'юнктури, частковий занепад Києва як торгового центру, поява поліцентрії в зовнішній торгівлі.

5) Посилення експансії степових кочівників (печенігів, половців та ін.).

Наслідки: плюси

+ Форм-ня великого землеволод-ня, прогрес у сільсь госп-ві

+Розбудова міст + Повиш-ня чисель-ті насел-ня + Розв-к східнослов культ

Мінуси:

-Втрата держ єд-ті - Князівські міжусобиці -Ослаблення держави

-Зниження оборонозда-ті держ -Посил-ня тиску з боку сусід держав

18. Зародження передумов формування української народності.

Народність — це форма спільноти людей, яка історично виникає за родоплемінною спільністю і формується на певній території при натурально-господарчій діяльності у процесі злиття, консолідації різних племен завдяки створенню єдиної мови, культури, традицій, обрядів.

Віддавна живучи племенами, слов'яни час від часу об'єднувались у значно більші спілки - племінні об'єднання, або союзи племен. Проіснувавши трохи, такі союзи розпадалися, а замість них згодом утворювалися нові. Власне, великими об'єднаннями слов'янських племен були і венеди, і анти, і склавіни. Назви східнослов'янських племінних союзів, що дожили до часів утворення КР, зберіг літопис «Повість минулих літ». Так на території України, за літописом, мешкало сім племінних об'єднань: поляни, деревляни, волиняни хорвати, уличі, ти- в ер ці та сіверяни. Звертаємо вашу увагу, що поряд із назвою «волиняни» літописець вживає іще дві - дуліби та бужани. Більшість сучасних дослідників переконані, що всі три назви стосуються одного племінного союзу, при цьому «дуліби» - найдавніша назва, а дві наступні виникли згодом. Що ж до узвичаєних нині термінів «племінні об'єднання» або «союзи племен», то їх не вживав літописець, а послуговувався словом «княжіння» - тобто володіння князя.

Племінні княжіння були своєрідними зародками держав, у них лише складався примітивний апарат влади, а спадкоємна знать, очолювана князем, ще не виділилася в окрему соціальну групу, Сучасні дослідники підкреслюють, що союзи східнослов'янських племен на території України вже в 7 ст. являли собою одну етнокультурну, мовну і політичну групу, яка за названими ознаками виразно відрізнялася від північних східнослов'янських племен. За наступних століть об'єднувальні тенденції у цій групі лише посилювалися, що сприяло виникненню в 9 ст. держави з центром у Києві, а також формуванню українського народу та його мови.