Зображення річок залежно від масштабу карти

Канали (діючі, споруджувані, підземні) та канави зображають на картах в одну чи дві лінії залежно від їхньої ширини (табл. 3).

Таблиця 3

Зображення каналів залежно від масштабу карти

Елементи гідрографії позначають на картах синім кольром. Для постійної та визначеної берегової лінії застосовують суцільний знак, для непостійної (водойми, що пересихають) і невизначеної (водойми, що мігрують) – штри­ховий знак, для підземної та берегової лінії, що зникає, – пунктирний знак.

Ширину та глибину річок (каналів) у метрах підписують у вигляді дробу: в чисельнику – ширина, а в знаменнику – глибина й характер грунту дна. Такі характеристики подаються в декількох місцях уздовж лінії річки (каналу).

Назви судноплавних водоймищ підписують великими літерами, несудно­п­лавних – малими.

Напрямок течії річок позначають стрілкою із зазначенням швидкості течії (м/с).

На річках і каналах позначають мости, шлюзи, греблі, пароми, броди й дають їхні характеристики. Урізування води (цифри біля синього кружечка на бе­ре­зі водойми) означають висоту рівня води в межень над рівнем моря (в метрах).

Криниці та інші джерела води. На картах, призначених для засушли­вих та безводних районів, зображають, як правило, всі криниці та джерела води. Біля позначок криниць, що не мають власних назв, роблять підпис "К" або "арт.к". Особливим умовним знаком виділяють на картах головні кри­ниці, що мають велику наповненість, хорошу якість води та розташовані у вузлах доріг. Позначки головних криниць, усіх артезіанських криниць та важливих джерел води супроводжують характеристикою з відміткою рівня води, глибини криниці, якісних особливостей води (солона, гірко-солона), наповнюваності. Підписом характеристик супроводжуються також позначки криниць, в яких води немає (сухі, засипані).

Рослинний покрив та грунти.

Основні групи рослинного покриву. При зображенні на картах рослинність поділяють на такі групи: деревинну (ліси, гаї та окремі дерева), чагарникову, напівчагарникову, трав'яну, мохову, лишайникову та штучні насадження (сади, плантації). Лісом називають сукупність дерев висотою понад 4 м, зімкнутістю крони більше 0,2 (зімкнутість крони – це відношення площі проекції крони всіх дерев ділянки на поверхню землі до площі ділянки). Сукупність дерев із зімкнутістю крони менше 0,2 називають рідколіссям.

Таблиця 4

Характеристика лісу

Склад лісу визначається кількістю дерев різних порід у загальному числі стовбурів дерев, що подаються у відсотках. Ліс, в якому не менше 80 % дерев належить до однієї породи, називають чистим. Породи, на які припадає не більше 20 %, називають домішками. За складом порід ліси поділяються на хвойні, листяні та змішані. Склад порід виявляє певний вплив на їх висоту, гущину, зімкнутість крон.

Вік лісу, висота та товщина дерев взаємопов'язані. Приблизний розподіл лісу за віком, висотою та товщиною дерев подано в таблиці 4. Товщину дерев прийнято вимірювати на висоті 1,5 м.

За формою розрізняють одноярусні ліси, що не мають підлісків, та багато­ярусні, в яких крони дерев та чагарників створюють два, три та більше ярусів.

Гущина лісу характеризується середньою відстанню між деревами та зімкнутістю їхніх крон (табл. 5).

Чагарники – це деревинна рослинність висотою до 4 м. Кожний кущ росте від кореня багатьма стовбурами. Основними характеристиками чагар­ників є склад порід, висота та гущина. Чагарниками здебільшого називають низькорослі кущі висотою до 0,8 м. Вони поширені в рівнинній та гірській тундрі (полярна березка, полярна верба, вереск, богульник), а також на боло­тах (чорниця, брусниця).

Рослинний покрив зображують здебільшого масштабними умовними знаками та кольорами. Площі, зайняті деревинною рослинністю, замальо­вують зеленою фарбою, чагарником і низькорослою деревинною рослинністю – світло-зеленою фарбою, трав'яна рослинність має білий фон.

Породу дерева позначають знаком листяного чи хвойного дерева, а їхнє поєднання означає, що ліс змішаний.

При наявності даних про висоту, товщину дерев та гущину лісу вказують його характеристику (приклад наведено в додатку).

У лісових масивах позначають просіки та нумерацію кварталів. Для окре­мих елементів рослинності застосовують лінійні (вузькі) смуги лісу, живі ого­рожі та позамасштабні умовні знаки (окремі дерева, кущі, невеликі гаї тощо).

Грунтовий покрив. Верхній шар земної кори товщиною декілька метрів називають грунтом. Верхній пухкий шар грунту товщиною 1,0-1,5 м нази­вають родючий.

Грунти поділяються на скельні та пухкі. Скельні грунти – це моноліти твердих гірських порід (граніти, базальти, піщаники). Здебільшого вони розповсюджені в горах. Пухкі грунти утворюються в результаті вивітрю­вання. Вони можуть бути слабкими, середніми та твердими (табл. 6).

Таблиця 6