7.2. Основні етапи кредитування. Кредитний договір.

Процес кредитування позичальників банками складається з ряду етапів, кожний з яких окремо забезпечує рішення визначених окремих задач, а в сукупності досягається головна мета - надійність позичкової операції та її прибутковість для банку.

Відповідно до Постанови правління НБУ критерії оцінки фінансового стану позичальника при його кредитуванні встановлюються кожним банком самостійно.

Загальноприйнятими є наступні етапи банківського кредитування:

I етап - розгляд заявки на одержання кредиту. Задля отримання кредиту підприємству необхідно в першу чергу зібрати пакет документів згідно з переліком встановленим банком. Як правило, до цього переліку входять:

Бізнес-план або техніко-економічне обґрунтування кредитного проекту.

Копії статуту, свідоцтва про реєстрацію.

Картка зі зразками підписів директора та головного бухгалтера, зразок печатки підприємства.

Баланс підприємства.

Довідки з банку про відсутність заборгованості.

Документи по заставі.

Копії паспортів керівників та головного бухгалтера, які мають право підпису паперів.

Протокол або наказ про призначення на посаду директора та головного бухгалтера та інше (клопотання, у якому вказується цільове спрямування кредиту, сума, термін, стисла характеристика заходу що кредитується, його ефективність та ін. Проводиться розгляд техніко-економічного обґрунтування робітником банку, бесіда з керівником підприємства і т.д.).

II етап – передбачає аналіз кредитоспроможності клієнта. Аналіз складається з 2-х етапів: експрес-аналізу, проведеного за допомогою набору стандартних коефіцієнтів (маневреності, покриття, ліквідності, іммобілізації, заборгованості, фінансової напруженості, покриття інвестицій й ін.); та розгорнутого аналізу, що припускає вивчення характеру позичальника, його фінансові можливості, наявність власного капіталу й забезпечення, статус у діловому світі в ретроспективі й перспективі.

Як правило, за методикою визначення кредитоспроможності позичальника банк розраховує базові показники фінансового стану підприємства. Також проводиться оцінка достатності коштів у підприємства для погашення кредиту, у ході якої аналізуються такі показники, як: чистий операційний прибуток, розмір амортизаційних відрахувань, приріст дебіторської заборгованості, приріст товарних запасів, сума рахунків до оплати, розмір кредитного боргу, чисте сальдо касових надходжень, достатність коштів для погашення кредиту тощо.

Необхідно відзначити, що критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються банком самостійно його внутрішніми Положеннями по проведенню активних (кредитних) операцій і методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника, у яких повинні бути визначені обґрунтовані критерії економічної оцінки фінансової діяльності позичальника на основі аналізу його балансів, звітів про фінансові результати в динаміці тощо. Методика проведення оцінки фінансового стану позичальника, розроблена банком, є невід’ємним додатком до внутрішнього банківського Положення про кредитування.

Важливим аспектом технологічного процесу виявлення рівня кредитоспроможності є те, що банк не може обмежуватися вивченням тільки фінансових показників і коефіцієнтів. У більшості випадків вирішальним аспектом є кредитна історія позичальника, у якій відображаються такі питання, як: ділова репутація керівництва підприємства, конкурентноздатність продукції, взаємини в ретроспективі з контрагентами й іншими банками, виконання різних зобов’язань і т.д. Кожному показнику відповідає певна рейтингова оцінка. Після проведення аналізу рівня кредитоспроможності позичальника, залежно від суми набраних балів, здійснюється класифікація позичальника по класах надійності: А - надійні, Б - з посереднім ризиком, В - зі зростаючим ризиком, Г - з високим ризиком, Д - з дуже високим ризиком.

Клас “А” - фінансова діяльність дуже добра (прибуткова й рівень рентабельності вище, ніж средньогалузевий), що свідчить про можливості своєчасного виконання зобов’язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу й відсотків за нею відповідно умовам кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень; вище керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; кредитна історія позичальника - бездоганна.

Клас “Б” - фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька по характеристиках до класу “А” , але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою.

Клас “В” - фінансова діяльність задовільна, але позичальник має потребу в більш детальному контролі. Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірності несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі й у строки, передбачені договором. Проблеми можуть стосуватися стану забезпечення по кредитній операції, необхідної документації, що свідчить про наявність і ліквідність застави, і т.п.. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації й поліпшення фінансового стану позичальника.

Клас “Г” - фінансова діяльність незадовільна й спостерігається її нестабільність протягом року; високий ризик значного збитку; імовірність повного погашення кредитної заборгованості й відсотків за нею низька.

Клас “Д” - фінансова діяльність незадовільна, кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), показники не відповідають установленим значенням, імовірність виконання зобов’язань із боку позичальника практично відсутня.

Якщо позичальника віднесено до перших трьох класів, то здійснюється перехід до третього етапу. Позичальники, віднесені до класів “Г” та “Д” вважаються надто ризикованими і банки, як правило, відмовляють таким позичальникам в наданні кредиту.

III етап - підготовка до висновку кредитного договору. Цей етап називається структуризацією кредиту. У процесі структуризації банк визначає такі параметри, як:

-вид кредиту. Розробляючи умови кредиту, банк повинен насамперед визначити вид кредиту. Банківський кредит можна використовувати для формування як оборотного так і основного капіталу. Кошти, необхідні для повернення позички, що була видана на ці цілі, акумулюються по-різному. Позикові кошти, що були використані для формування оборотного капіталу, визволяються після завершення процесу його кругообігу, тобто, як правило, після реалізації продукції у позичальника з’являється можливість повернути кредит. Цей кругообіг не перевищує одного року. Тому позики, спрямовані на формування оборотного капіталу, відносяться до короткострокового кредитування.

Якщо кредит використовується для придбання устаткування, транспортних засобів і інших видів основних фондів, то кошти для його погашення будуть отримані в процесі тривалого періоду експлуатації, більш одного року, тому тут необхідний довгостроковий кредит. Банк повинен запропонувати клієнту той вид кредиту, що більше усього відповідає характеру операції, що кредитується ;

-сума кредиту. Немаловажне значення в структуруванні кредиту має правильне визначення розміру суми позики. Заниження суми кредиту може призвести до порушення термінів повернення, тому що кредитна операція не буде здійснена в термін, а завищення - до нецільового використання частини позички. Сума кредиту повинна бути в межах вартості витрат, що кредитуються;

-термін кредиту . Успіх кредитної операції в значній мірі залежить від правильно встановленого терміну кредитування. Якщо кредитним договором будуть передбачені надто напружені строки, то позичальник може залишитися без капіталу, що безпосередньо призведе до спаду виробництва. Якщо будуть установлені дуже ліберальні терміни й умови погашення кредиту, то позичальник деякий час буде користуватися неконтрольованими банком коштами;

-забезпечення кредиту. Банківські кредити видаються під певний вид забезпечення. Визначаючи цей елемент структури кредиту, працівник банку повинен керуватися традиціями, що склалися у банківській практиці;

-порядок видачі і погашення. Разом з позичальником розробляється найбільш прийнятний графік погашення кредиту та процентів за користування коштами;

-ціна кредиту та інші деталі. Велика увага при структуризації кредиту приділяється вартості кредиту, що складається з процентної ставки, комісії за видачу й оформлення кредиту та інших елементів. При визначенні розміру процентної ставки необхідно враховувати чинники, що властиві конкретній кредитній операції, її місцю і часу. Тут банку необхідно враховувати взаємовідносини з клієнтом. Якщо ці відношення різносторонні, мають широкі масштаби (наприклад, клієнт зберігає значний стабільний залишок на своєму рахунку, користується різноманітними банківськими послугами), у результаті чого банк одержує додатковий прибуток, то він повинен прагнути зберегти і зміцнити відношення з клієнтом. Таким клієнтам може встановлюватися пільговий відсоток по позичці.

IV етап  оформлення кредитного договору. Після завершення роботи зі структуризації кредиту банк приступає до переговорів з клієнтом про висновок щодо кредитного договору. При цьому потенційному позичальнику можуть пропонуватися умови кредитного договору, які істотно відрізняються від умов у кредитній заявці клієнта. Зближення позицій банку і клієнта, досягнення єдиного рішення є кінцевою ціллю переговорів. Посадова особа, що веде переговори з клієнтом, знайомить його з обов’язковими умовами кредитного договору, без виконання яких кредит не буде наданий, а також з умовами, щодо яких може бути досягнута поступка. Обов’язковою умовою, наприклад, є забезпечення кредиту. Умовами, по яких може бути досягнута поступка є, як правило, процентна ставка, розмір комісії і т.п.

Після визначення всіх параметрів майбутнього кредитного договору складається Висновок по кредиту. Цей документ розглядається кредитним комітетом (комісією). У випадку позитивного рішення здійснюється підписання кредитного договору представником керівництва банку і клієнтом.

У договорі обмовляються: ціль, сума і термін кредиту, умови і порядок надання і погашення, процентна ставка, обов’язки, права і відповідальність сторін, перелік документів і періодичність надання їх банку й інші умови.

V етап - супровід кредиту до моменту погашення відсотків та самого кредиту.

З метою контролю за погашенням позички та забезпечення нарахування відсотків надання кредитів здійснюється зі спеціальних рахунків, які називаються позичковими.

Видана позичка може зараховуватися на розрахунковий рахунок, депозитний рахунок, депонуватися на рахунках “чекові книжки” та “акредитиви”, переказуватись в якості платежу на рахунки господарських партнерів позичальників.

Видача позички оформляється розпорядженням кредитного відділу банку бухгалтерії про відкриття позичкового рахунку.

Порядок та конкретні терміни погашення кредиту передбачаються в кредитному договорі.

Кредитний договір – це юридичний документ, що визначає взаємні обов’язки і відповідальність між банком і позичальником з приводу надання позики. Він укладається тільки в письмовій формі і не може змінюватись в односторонньому порядку.

На практиці банки розробляють типові кредитні договори, основними положеннями яких є:

-опис суб’єктів угоди, визначення юридичних прав сторін;

-опис умов кредитування – вказуються сума і строк кредиту, порядок його видачі і погашення;

-зобов’язання позичальника повернути суму кредиту та сплатити проценти по ньому;

-опис забезпечення кредиту з посиланням на угоду, що є частиною договору (договір застави, гарантії, поручительства, страхова угода);

- обмежувальні умови – захисні статті (список умов, яких повинен дотримуватись позичальник протягом дії договору – надання періодично фінансової документації, інформації про господарську діяльність, тощо) та негативні статті (список умов, які не повинен допустити позичальник – заборона отримання додаткових кредитів, передачу в заставу третім особам активів, надання гарантій та інше);

-права суб’єктів угоди – банк залишає за собою право дострокового відкликання кредиту у випадку порушень умов кредитної угоди;

-санкції за порушення умов договору – стягнення пені, яка нараховується на суму боргу;

-строк набуття угодою чинності;

-можливості зміни умов угоди;

-юридичні адреси суб’єктів угоди, підписи уповноважених осіб.