13. Ринок цінних паперів, його особливості
Ринок цінних паперів являє собою особливу форму торгівлі фінансовими ресурсами, яка опосередковується випуском та обігом цінних паперів.
На ринку цінних паперів центром торгівлі ними і відповідно ключовим суб’єктом цього ринку виступає фондова біржа.
Грошові потоки ринку цінних паперів
Фондовий ринок (ринок цінних паперів) – сукупність учасників фондового ринку та правовідносин між ними щодо розміщення, обігу та обліку цінних паперів і похідних (деривативів).
За стадіями торгівлі виділяють
-
первинний ринок цінних паперів
-
вторинний ринок цінних паперів.
Первинний ринок являє собою випуск цінних паперів в обіг, який здійснюється на основі оголошення про емісію.
Торгівля ведеться між емітентами з одного боку та інвесторами і фінансовими посередниками — з іншого.
Вторинний ринок характеризується операціями перепродажу цінних паперів, які здійснюються між окремими інвесторами, інвесторами і фінансовими посередниками та між фінансовими посередниками.
За місцем торгівлі ринок цінних паперів поділяється на біржовий та позабіржовий.
Біржовий включає угоди, що вкладаються на фондовій біржі, й охоплює насамперед вторинний ринок, хоча в окремих випадках і первинне розміщення цінних паперів може здійснюватись через фондову біржу.
Позабіржовий відображає угоди, які укладаються і здійснюються поза біржею. Він стосується насамперед первинного ринку, однак позабіржові операції можуть здійснюватись і на вторинному ринку.
Функціонування ринку цінних паперів забезпечується його суб’єктами: емітентами, інвесторами, фінансовими посередниками, фондовою біржею.
Емітент — це юридична особа, чи уповноважений державою орган, який здійснює випуск цінних паперів в обіг.
Головна мета емітента полягає у залученні необхідних йому коштів.
Інвестор — це юридична чи фізична особа, а в окремих випадках держава, яка, купуючи цінні папери певного емітента, вкладає (інвестує) кошти в його діяльність.
3. Принципи страхування
Принципи страхування:
-
конкурентність;
-
страховий ризик;
-
страховий інтерес;
-
максимальна сумлінність;
-
відшкодування в межах реально завданих збитків;
-
франшиза;
-
суброгація;
-
контрибуція;
-
співстрахування і перестрахування;
-
диверсифікація.
Франшиза – це визначена договором страхування частина збитків, яка в разі страхового випадку не підлягає відшкодуванню страховиком.
Умовна франшиза – обумовлена частина збитків, яка не підлягає відшкодуванні у разі зазнання збитків, які нижчі або дорівнюють франшизі. Якщо збитки перевищують франшизу – виплати проводяться в повному обсязі.
Безумовна франшиза – обумовлена частина збитків, яка завжди не підлягає поверненню страхувальникові при виплаті по страховій події.
Конкурентність—усім страхувальникам і страховикам держава гарантуєвільний вибір видів страхування та рівні можливості у здійсненні діяльності, водночас створюються сприятливі умови для розвитку страхування, щоб забезпечити реалізацію права на ефективний страховийзахист юридичних і фізичних осіб. Страховий ризик — це ймовірна подія або сукупність подій, на випадок яких здійснюється страхування. Страховий інтерес випливає з права власності або володіння тим чи іншим об'єктом. Максимальна сумлінність-Надійне страхування можливе лише за умов високого довір'я між сторонами. Страхові відшкодування не повинні приносити страхувальникові прибутку. Суброгація — це переданий страхувальником страховикові права на стягнення заподіяної шкоди з третіх (винних) осіб у межах виплаченої суми. Контрибуція — це право страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами несуть відповідальність перед одним і тим самим конкретним страхувальником, з пропозицією розділити витрати з відшкодування збитків. Співстрахування — це страхування об'єкта за одним спільним договором кількома страховиками.Перестрахування—це страхування одним страховиком (цедентом,перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконаннячастини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика абопрофесіонального перестраховика. Законодавством багатьох країн світу можливостідиверсифікації, тобто поширення активності страхових товариств за рамкиосновного бізнесу, обмежені. Закон України «Про страхування» передбачає,що предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лишестрахування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана зформуванням і розміщенням страхових резервів та управлінням ними.