11.Систему суспільного дошкільного виховання в Чехії

У країні майже всі діти охоплені суспільним дошкільним вихованням. Перші дитячі садки були відкриті у 1832 р. (Прага), згодом створені материнські школи — народні дитячі садки. Крім них, функціонують ясла, дитячі садки з неповним днем, підготовчі класи при школах.

Педагогічні кадри для системи дошкільного навчання і виховання готують у вищих навчальних закладах. Часто їх керівники працюють вихователями груп дітей.

Подібна система дошкільного навчання і виховання функціонує і в Словаччині.

12.Систему суспільного дошкільного виховання в Швейцарії

Дошкільні заклади Швейцарії (дитячі садки або дитячі школи) призначені для виховання дітей 4— 6-ти років. Крім державних, існує багато приватних дошкільних закладів, які протягом п'яти днів на тиждень працюють по кілька годин на день і розміщені переважно в одноповерхових котеджах з майданчиками для прогулянок і занять фізичною культурою. Історично склалися дві концепції виховання дітей дошкільного віку: у німецькій частині країни концепція заснована на ідеях Ф. Фребеля, у романській — женевського напряму (Е. Клапаред, А. Фер'єр, Ж. Шаже) та монтессорівського типу. Німецькомовні і романомовні дитячі садки працюють за різними програмами. Швейцарські дошкільні заклади добре обладнані, в них багато дидактичного, ігрового матеріалу для занять і самостійної діяльності дітей.

Постійно триває пошук ефективних шляхів взаємодії дошкільних закладів і початкової школи, організовуються комплекси «дитячий садок — школа» для охоплення дітей дошкільним вихованням і підготовки їх до школи.

13.Систему суспільного дошкільного виховання в Японії

Дошкільні заклади для дітей віком від народження до 6-ти років (ясла, дитячі садки, ясла-садки) перебувають у підпорядкуванні муніципалітетів, приватних організацій та осіб і працюють від 2—3-х до 10—12-ти годин на день. Існують також однорічні заклади для повноцінної підготовки дітей 5—6-ти років до школи. Крім муніципальних, усі дошкільні заклади платні й за бажанням батьків забезпечують програму індивідуального розвитку кожної дитини. Виховательками працюють переважно молоді неодружені жінки, які обов'язково повинні мати університетську освіту.

Японська система виховання зорієнтована на раннє виявлення задатків і природний розвиток здібностей. Групи у дитячих садках є досить чисельними — у середньому по 40 осіб. Виховне середовище дбайливо, зі смаком організоване. Дітей залучають до участі у створенні затишку і краси в помешканні: вони вирощують і оранжують квіти, конструюють, виготовляють панно і гобелени тощо. Участь дітей у художній праці є обов'язковою, оскільки, яадумку японців, лише рукотворна краса підносить людину до філософського розуміння прекрасного як доцільності буття.

Завдання педагогів полягає і в тому, щоб навчити дітей спілкуватися, дбати, щоб кожна дитина відчувала комфорт, рівноправність, а група розвивалася на основі товаришування і співробітництва. Педагог не робить дітям зауважень.

Основою виховання є національні цінності японського народу, що виявляється навіть в організації індивідуального харчування. Стверджується, що доля людини залежить не так від обдарованості, як від терпіння, працездатності, посидючості, старанності. У зв'язку з цим важлива роль відводиться дотриманню режиму життя і діяльності (рано вставати, бути акуратним, багато працювати, правильно харчуватися, володіти формами ввічливості, вітання, вдячності). Схвалюються повага до старших, уміння розуміти іншу людину, підкорятися загальним правилам, бути толерантним. Дітям розкривають суть поняття «смерть», їх привчають до миролюбності.

У вихованні дітей тісно співпрацюють вихователі та батьки. Традиційними є відвідування дітей батьками, спортивні дні, дні спостережень, спільні занотовування цікавих думок педагогів і батьків про розвиток дитини, батьківські збори.

Багато дошкільних закладів опираються у своїй роботі на досвід відомого японського скрипаля і педагога Синьїті Судзукі («Система виховання таланту»), який вважав талант максимальним рівнем розвитку здібностей дитини, а вік до 6-ти років — періодом, коли вирішується її доля. Ранній розвиток музичних і мовленнєвих здібностей поступово стає системою цілісного розвитку особистості, а музика і рідна мова — провідними її засобами. Про популярність дитячих садків Судзукі свідчить те, що заяви про прийом дитини до них батьки подають за 3—4 роки до її народження. Сюди приймають дітей без будь-якої попередньої перевірки задатків. Вихователі працюють з різновіковими (від 3,5 до 5-ти років) групами дітей (до 60-ти осіб), їхня роль полягає у створенні середовища для саморозвитку особистості дитини. Йдеться про розвиток пам'яті, сприймання (візуального, слухового, тактильного), комплексних видів художньої діяльності дітей. З двох років дитину вчать гри на скрипці, для чого компанія «Судзукі» виготовляє маленькі скрипки на 1/32 повного розміру. Виховання у цих садках має гуманістичний зміст (підкреслюється краса природи, мистецтва) і форму (дитину ні до чого не змушують, а створюють розвиваюче педагогічне середовище).

Проблемами розвитку дитячих талантів переймаються не лише педагоги і батьки. Відчутно впливають на функціонування системи дошкільних закладів Асоціація раннього розвитку, організація «Навчання талантів». Слова автора популярних праць про виховання здібностей у дітей, засновника фірми «Соні» Масари Ібуки про те, що основою розвитку розумових здібностей дитини є її особистий досвід пізнання у перші три роки життя, коли активно розвивається структура мозку, що жодна дитина не народжується геніальною або відсталою, кожна може вчитися добре — все залежить від методу навчання, який повинен бути гуманним і враховувати можливості, нахили та інтереси дитини, вичерпно і влучно характеризують особливості японської системи дошкільного виховання і навчання.

Висновок

Якими б своєрідними, оригінальними не були національні системи освіти і виховання дітей дошкільного віку, всі вони мають у своїй основі універсальні засади і принципи, репрезентують єдину і цілісну систему дошкільного виховання і навчання як загально цивілізаційний феномен.

Література

1. Амонашвили Ш. А. Здравствуйте, дети! — М., 1983.

2. Антология педагогической мысли Украинской ССР / Сост. Н. П. Кале-ниченко. — М., 1988.

3. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні. — К., 1999.

4. Буре Р. С., Островская Л. Ф. Воспитатель и дети. — М., 2003.

5. Вплив педагогічної майстерності вихователя на формування особистості дитини. — К., 1988.

6. Детский сад в Японии: Опыт развития детей в группе. — М., 1987.

7. Декларація прав дитини. Прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року.

8. Державна національна програма «Освіта. Україна XXI століття» // Освіта. — 1993. — № 44—46.

9. Дитина в дошкільні роки: Керівництво для вихователів і батьків. — Запоріжжя, 1991.

10. Дитина: Орієнтовний зміст виховання і навчання дітей 3—7 років у дитячих закладах. — К., 1992.

11. Дольто Ф. На стороне ребенка. — М., 1997.

12. Конвенція ООН про права дитини.

13. Концепція безперервної системи національного виховання. — К., 1994.

14. Концепція дошкільного виховання в Україні. Проект. — К., 1993.

15. Концепция дошкольного воспитания. — М., 1989.

16. Кузьмина Н. В. Методы исследования педагогической деятельности. — М., 1970.

17. Левківський М. В. Історія педагогіки. — К., 2003.

18. Масару И. После трех уже поздно. — М., 1991.

19. Люблинская А. А., Кулачковская С. Е. Современный воспитатель. Какой он? — К., 1981.

20. Малятко: Програма виховання дітей дошкільного віку. — К., 1999.

21. Миндлина Т. Дошкольное воспитание во Франции. — М., 1984.

22. Неліна Т. Приватний садок в Австралії // Дошкільне виховання. — 1994. — № 4.

23. Організаційно-педагогічні аспекти діяльності нових типів дошкільних закладів. — К., 1997.

24. Про дошкільну освіту: Закон України. — К., 2001.

25. Парамонова Л. А., Протасова Е. Ю. Дошкольное и начальное образование за рубежом: история и современность. — М., 2001.

26. Педагогічний пошук. — К., 1988.

27. Педагогика и народное образование за рубежом. — М., 1990.

28. Проскура О. С. С. Русова й концепція українського дитячого садка // Дошкільне виховання. — 1991. — № 10.

29. Радуга. Программа воспитания и обучения детей от 3 до 6 лет в детском саду. — М., 1991.

30. Розвиток освіти і педагогічної думки на Україні / За ред. М. Д. Ярма-ченка. — К., 1991.

31. Русова С. Ф. Дошкільне виховання. — Катеринослав, 1918.

32. Современные образовательные программы для дошкольных учреждений / Под ред. Т. И. Ерофеевой. — М., 2000.

33. Сорокова М. Г. Современное дошкольное образование: США, Германия, Япония. — М., 1998.

34. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям // Вибрані твори: В 5 т. — Т. 3. - К., 1980.

35. Українське дошкілля: Програма виховання дітей у дитячому садку. — Львів, 1990.

36. Улюкаєва І. Початок відродження // Дошкільне виховання. — 1994. — №1.

37. Финляндия: проблема сотрудничества детского сада и семьи // Дошкольное воспитание. — 1987. — № 2.

38. Ушинський К. Д. Про народність у громадянському вихованні // Вибрані твори: В 2 т. — Т. 1. — К., 1983.