Висновки

У другому розділі «Історичні передумови формування культури сучасного діловодства в Україні (1917–1990 рр.)» досліджено особливості створення, розвитку та удосконалення національної системи діловодства, починаючи з періоду формування органів управління Центральної Ради; визначено основні риси культури діяльності служб діловодства українських урядів 1917-1919 рр. і розглянуто загальні тенденції та періоди розвитку культури діловодства в УСРР-УРСР.

У першому підрозділі «Культура діловодства в державному апараті українських урядів 1917-1919 рр.» доведено, що вже в перші місяці існування Української Народної Республіки було вжито низку заходів щодо удосконалення культури діловодства в державному апараті: створено канцелярію Центральної Ради і канцелярії в державних секретаріатах; діловодство почало здійснюватися українською мовою з публікацією законодавчих документів паралельно російською, єврейською і польською мовами; впроваджено зразки оформлення розпорядчих документів; затверджено порядок офіційного опублікування і набуття чинності нормативно-правових актів; створено Секретаріат Державного Писаря; запроваджено посаду розпорядника справами Ради Народних Міністрів.

Період існування Української Держави також виявився досить плідним з огляду на заходи щодо поліпшення стану організації діловодства та архівної справи. А саме: було затверджено штатні розписи вищих державних установ, зокрема Державної канцелярії, служб діловодства міністерств та судових органів; визначено порядок затвердження журналів засідань Ради Міністрів; встановлено порядок підготовки проектів законів, винесення їх на обговорення, розгляд, затвердження та опублікування; створено чітку систему організації діловодства в урядових структурах та в Державному Сенаті; розроблено засади архівної реформи.

Доведено, що попри незначний час існування Директорії УНР, він позначений певними кроками щодо вдосконалення системи діловодства в державному апараті, зокрема, започаткуванням ведення протоколів засідань Ради Народних Міністерств, активним використанням в діловодстві архівних документів і їх збереженням, підготовкою ряду законопроектів про силу розпорядчих документів, особливості їх створення, форми і порядок оголошення.

У другому підрозділі «Основні тенденції розвитку культури діловодства в УСРР-УРСР» зазначено, що діловодство 1920-х років характеризувалося впровадженням українського ділового мовлення (але з початку 1930-х років вже спостерігався поступовий відхід від використання української мови у діловодстві), виданням низки навчальних та практичних посібників з діловодства, розробленням архівістами принципів експертизи цінностей документів і здійснення її безпосередньо в установах під контролем представників архіву. Підвищенню рівня культури роботи з документами, розробленню теоретичних засад виконання діловодних процесів мала сприяти діяльність створеного в 1921 р. Всеукраїнського інституту праці, правонаступником якого став Всеукраїнський інститут раціоналізації управління (ліквідований у 1934 р.). Однак частка наукових тем з удосконалення діловодства була незначною порівняно із загальною кількістю наукових робіт цих інституцій. Слід відзначити лише певні їх рекомендації щодо уніфікації форм документів, вибору раціональних методів їх обліку, реєстрації, контролю виконання. З середини 1930-х років роботу щодо раціоналізації діловодних процесів було передано галузевим відомствам, які розробляли інструкції та правила роботи з документацією для підвідомчих установ. Відсутність централізованого керування діловодством, порушення зв’язків діловодства та архівної справи, припинення розвідок з розроблення раціональних способів організації діловодства призвели до зниження культури праці у цій сфері практичної діяльності. У спеціальних публікаціях тих часів починають порушуватися питання щодо посилення ролі архівів у нормативному та методичному забезпеченні організації діловодства.

1950-1960-ті роки позначені реалізацією низки заходів у загальносоюзному масштабі щодо підвищення рівня культури діловодства: контроль та методичне забезпечення організації діловодства покладається на державні архівні установи, які починають видавати примірні номенклатури справ, інструкції з діловодства для всіх установ; в архівній періодиці (зокрема, республіканському журналі «Архіви України») дедалі більше уваги приділяється матеріалам, присвяченим культурі діловодства; поступово виокремлюється вузівська спеціальність організатора державного діловодства (у єдиному на весь СРСР профільному вищому навчальному закладі – Московському історико-архівному інституті), започатковано підготовку секретарів-діловодів на базі середніх спеціальних навчальних закладів, створено Всесоюзний науково-дослідний інститут документознавства та архівної справи як головну наукову установу, що почав планово здійснювати дослідження з організації діловодства.

1970-1980-ті роки характеризуються розробленням та впровадженням в установах України Єдиної державної системи діловодства (ЄДСД), спробами застосування засобів механізації та автоматизації діловодних процесів, виданням класифікаторів інформації та документації, державних стандартів, спрямованих на уніфікацію діловодної термінології, процесів створення управлінських документів та роботи з машиночитаними документами. Реалізація положень ЄДСД, впровадження державних стандартів та класифікаторів документації, методичних розробок сприяла підвищенню рівня культури діловодства.

Незважаючи на певні негативні тенденції наприкінці 1980-х років в організації діловодства в СРСР (відсутність наукових центрів з дослідження проблем діловодства в республіках, проблеми щодо підготовки кадрів, відставання радянської системи діловодства порівняно із західною у застосуванні нових інформаційних технологій, відсутність умов впровадження Державної системи документаційного забезпечення управління в республіках тощо), здобутки у сфері діловодства стали важливою засадою для формування вітчизняної культури діловодства.

РОЗДІЛ 3

Культура технологічних процесів діловодства в установах сучасної України

Відновлення державної незалежності поклало початок новому етапу розвитку діловодства й архівної справи в Україні, відродженню її національних традицій, демократизації. З падінням тоталітарного режиму й виходом України з Союзу РСР гостро постала проблема створення своєї нормативно-методичної бази діловодства. Усвідомлення необхідності створення в Україні наукового підґрунтя діяльності архівної галузі та діловодства спричинило відкриття у квітні 1994 р. у м. Києві Українського науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства (УНДІАСД).

Завдяки зусиллям провідних фахівців галузі Б.В. Іваненко, В.С. Лозицького, К.Є. Новохатського, Г.В. Портнова було прийнято відповідні постанови уряду і виділені необхідні кошти [94, с. 18].

На науковців інституту управління були покладені такі завдання: розробити його теоретичні засади з урахуванням закономірностей документотворення, а також методи удосконалення комунікаційних систем і технологій роботи з документами; підготувати відповідні міжгалузеві нормативно-методичні документи, розробити організаційно-правові засади діяльності діловодних служб, визначити методи формування документальних масивів та використання їх як джерела інформації; дослідити історію справочинства — тобто розробити всі ті компоненти, що сприяють відродженню національної культури.

Сьогоднішній стан культури діловодства можна оцінити як перехідний, що потребує подальшої інформатизації і разом з тим збереження оновлених національних традицій.