Культура

Завдяки тому, що Ахейське князівство проіснувало на політичній карті світу тривалий час, воно зробило значний внесок у розвиток культури Латинської Романії. Йому вдалося залишити відбиток свого впливу як в архітектурі, історіографії, літературі, так і в праві. Ще при перших Віллардуенах двір ахейських князів був одним з самих значних центрів труверського мистецтва. Відомими трубадурами були в тому числі і самі князі. При Гільйомі ІІ, після якого залишилося декілька поетичних творів, двір в Андравіді вважався навіть більш блискучим і галантним ніж двір французького короля. Туди відпрявляли знатних юнаків для навчання лицарським звичаям та витонченим манерам. Проте найбільш відомим літературним і одночасно історичним твором, що був створений в Ахейському князівстві є «Морейська хроніка». Скоріш за все вона була написана в кінці ХІІІ — поч. XIV ст. Вона відома в декількох мовних версіях — грецькій, французькій, італійській та каталанській. Першість між грецькою (віршованою) та французькою (прозовою) є спірною в сучасній історіографії^[12][13]. Каталанська (або арагонська) версія була завершена біля 1393 на замовлення магістра госпітальєрів Хуана Фернандеса де Ередіа, а італійська версія між XV та XVI ст. Хроніка починається з 1095 і фактично одразу переходить до опису подій Четвертого хрестового походу. Грецька версія доходить до 1292, а французька до 1305 року. Маючи неточності, особливо у викладені подій Четвертого хрестового походу вона все ж залишається одним з найважливіщих джерел по історії цього періоду.

Стіни та башти замку Клермон (Хлемутці). Середина ХІІІ ст.

Основну роль в морейській архітектурі грало будівництво фортець та інших укріплень. Будувалися, як укріплення навколо міст, так і замки. Столиця князівства Андравіда не мала своїх власних оборонних споруд. Її мали захищати фортеці Кларенци та Клермону. Кларенцу — найголовніший порт Мореї, оточували стіни товщиною до 2 метрів і вони охоплювали доволі значну територію (прибл. 9 тис. кв. м.). Перед стінами був виритий рів, а вони самі були збудовані з доволі неміцного матеріалу — брикетів необпаленої цегли на кам'яному цоколі. Іншою важливою фортецею був Клермон (суч. Хлемутці) — «ключ до Еліди», що мав форму багатокутника з двома поясами стін та круглими баштами. Фортеця була збудована повністю західноєвропейськими майстрами. Також важливими фортецями були Каритена, Містра із замком Віллардуенів, значну роль грали фортеці найзначніших баронів. Загалом фортечне будівництво в Мореї мало багато архаїчних рис^[14]. В будівництві культових споруд відбився вплив готики, але він не знайшов тут такого розвитку, як, наприклад, на Кіпрі. Найчастіше вони мали форму великої прямокутної базиліки, одно- чи трьохнефні. Серед таких споруд можна відзначити церкву Св. Софії в Андравіді (1240-1264), церкву в Кларенці (др. чв. ХІІІ ст.). В таких церквах використовувались вузькі вікна з напівциркульними або ломаними арками, капітелі колон прикрашались гербами, орнаментом з листя та людських голів. Також зводилися церкви у місцевому грецькому стилі, які мали сліди латинського впливу (елементи готики, багатоярусні баштові дзвінниці). Одним з найважливіших зразків скульптури є надгробок Агнесси де Віллардуен (Анни Дукині) 1286. Його прикрашає як традиційна франкська плоска скульптура, так і візантійський орнамент (пави та казкові тварини). Напис здійснений французькою мовою. Право Ахейського князівство знаходилось під одночасним впливом французьких феодальних кутюмів, візантійського права та Єрусалимських Ассізів. Основним правовим пам'ятником Мореї є «Ассізи Романії», приватна збірка, що відображає правові традиції і норми, які панували в князівстві та сусідніх територіях. Їх кінцевий варіант виник між 1333 і 1349. Про важливість цього документу свідчить те, що у XV ст. на прохання мешканців Негропонту він став обов'язковим у цьому володінні Венеції. Ассізи поділяються на 4 частини: перша і найбільш значна за кількістю статей включає норми, що регулювали вассальні відносини; друга частина торкалась прерогатив князівської влади; третя — прав та обов'язків вілланів і париків, особливо їх відношення з сеньорами і четверта різноманітних питань (в тому числі щодо міщан). В «Ассізах Романіїї» також знайшла відбиток інкорпорація деяких норм візантійського права у право Ахейського князівства. Попри ці достатньо помітні досягнення, культура Морейського князівства протягом ХІІІ-XIV ст. фактично втратила своє домінантне значення, поступившись новому культурному центру на Правителі Ахейського князівства

Правління	Ім'я
1205-1209	Гільйом I де Шамплітт
1210-1228	Жоффруа I де Віллардуен
1228-1246	Жоффруа II де Віллардуен
1246-1278	Гільйом II де Віллардуен
1278-1285	Карл I Анжуйський
1285-1289	Карл II Анжуйський
1289-1307	Ізабелла де Віллардуен разом з 1289 по 1297 її чоловіком був граф Флоренс Генауський з 1301 по 1307 її чоловіком був граф Філіпп Савойський (+1334)

Князі залежні від королів Неаполя

Претенденти на князівський престол

Правління	Ім'я	Правління	Ім'я
1307-1313	Філіпп I Тарентійський	1307-1334	Філіпп Савойський
1313-1318	Матильда Генауська і її чоловік Людовик Бурґундський.	1315-1316	Фердинанд Майоркський
1318-1333	Жан Дураццо
1333-1346	Катерина де Валуа-Куртене	1334-1367	Жак Савойсько-Ахейський
1346-1364	Роберт Тарентійський	1338-1349	Хайме III Майоркський
1364-1370	Марія де Бурбон,(+1387), Роберт Тарентійський	1349-1375	Жак II
1370-1373	Філіпп II Тарентійський	1367-1402	Амадей Савойсько-Ахейський
1373-1381	Іоанна I Анжуйська, передала права своєму чоловікові Жаку ІІ.	1373-1381	Жак де Бо
1381-1383	Жак де Бо
1383-1386	Карл III Анжуйський	1383-1384	Людовик I Анжуйський, усиновлений Іоанною І
1386-1396	Владислав I Анжуйський,(+1414), син Карла ІІІ	1384-1387	Людовик II Анжуйський, його мати Марія Бретонська продала всі права госпітильєрам в 1387
1396-1402	Педро Бордо де Сан Супе́ран, авантюрист
1402-1404	Марія ІІ Цаккарія, як регент за своїх дітей	1402-1418	Луї Савойсько-Ахейський
1404-1430	Чентуріоне ІІ Цаккарія, (+1432) передав князівський престол своїй дочці Катерині
1430-1460	Катерина Цаккарія, (+1462) одружилася з Фомою Палеологом

У 1460, султан Мехмед II захопив Пелопоннес, княгиня Катерина та її чоловік Фома Палеолог, деспот Морейський втекли на Корфу, а пізніше оселилися у Римі