]Правління Мелісенди та Другий хрестовий похід

Після Балдуїна II трон успадковувала його дочка Мелісенда, яка правила разом зі своїм чоловіком Фульком Анжуйським. Під час їх царювання був досягнутий найбільший культурний і економічний розвиток, символ якого —псалтир Мелісенди, замовлений королевою між 1135 і 1143 роками. Фульк, знаменитий полководець, зіткнувся з новим небезпечним ворогом — атабеком Мосула Зенги. Хоча Фульк вдало протистояв Зенги протягом свого правління, Гійом Тірський критикував його за погану організацію охорони кордонів. Фульк помер на полюванні в 1143 році. Зенги скористався цим і захопив графство Едесса в 1146. Королева Мелісенда, що стала регентом при своєму синові Балдуїні III, призначила нового коннетабля Манассе Д'Ієржа, який очолив армію після смерті Фулька. У 1147 році до королівства прибули учасники Другого хрестового походу.

Зустрівшись у Тріполі, лідери хрестоносців — король Франції Людовик VII і король Німеччини Конрад III — вирішили атакувати дружнє королівство Дамаскський емірат, як найуразливішого супротивника, незважаючи на договір між Дамаском і Єрусалимським королівством. Це було повною суперечністю порадам Мелісенди і Манассе, які вважали головним супротивником Алеппо, перемога над яким давала можливість повернути Едессу. Хрестовий похід закінчився в 1148 році повним провалом після значної поразки під Дамаском.

Альянс з Візантією

Візантійський імператорМануїл I Комнін, близький союзник Єрусалимського королівства.

Мелісанда управляла країною як регент, поки її власний син Балдуїн III не звалив її уряд в 1153 році, але вже наступного року він призначив її регентом і головним радником. Балдуїн III відібрав Аскалон у Фатимідів, останній єгипетський аванпост на палестинському узбережжі. В той же час загальне положення держав хрестоносців погіршало, оскільки Нур ад-Дін захопив Дамаск і об'єднав мусульманську Сирію під своєю владою.

Уряд Балдуїна почав стикатися зі значними труднощами. Він стражджав від хронічної нестачі людей та ресурсів для захисту королівства, а допомога з Заходу майже зникла. У пошуках альтернативних союзників, Балдуїн звернувся за допомогою до візантійського імператора. Для укріплення захисту королівства проти зростаючих мусульманських сил, він уклав перший прямий альянс з Візантійською імперією в історії королівства, оженившись з Теодорою Комнін, племінницею імператораМануїла I Комніна. Мануїл, у свою чергу, також оженився з кузиною Балдуїна Марією. Як писав історик Вільгельм Тірський, Балдуїн сподівався що Мануїл зможе «за рахунок власного достатку полегшити долю королівства і змінити його бідність на достаток». Хоча Болдуін помер бездітним в 1162 році, через рік після своєї матері Мелісенди, королівство перейшло до його брата Амальріка, який відновив альянс з Візантією. Значення альянсу було продемонстроване в 1164 році, коли хрестоносці зазнали дуже серйозної поразки у Харімській битві під стінами Антіоха. Принц Антіохський, Богемунд III потрапив у полон до Нур ад-Діна разом з іншими впливовими баронами. Оскільки Амальрік на той момент був у поході далеко на півдні, Антіох міг потрапити до рук Нур-ад-Діна. Імператор Мануїл негайно відправив значну візантійську армію до Антіоха, яка змусила Нур-ад-Діна відступити. Мануїл також заплатив викуп, щоб звільнити принца Антіохського. Так новий альянс вперше уберіг королівство від лиха.

Графство Тріполі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Цей термін має також інші значення. Докладніше — у статті Тріполі (значення).

Держави хрестоносців і прилеглі території в 1140 р.

Гра́фство Трі́полі — остання з чотирьох християнських держав хрестоносців, створених після Першого хрестового походу на території Леванту. Проіснувало з 1105 по 1289.

Історія

Засновником графства є граф Тулузький Раймунд. Граф дуже хотів отримати власне володіння на Святій землі. При облозі Тріполі в 1105 році граф помер.

Його спадкоємцям вдалося взяти Тріполі і створити свою державу.

У 1289 Тріполі захопив єгипетський султан Кілаун ал-Алфі.

Правителі графства

Аквітанська (Тулузька) династія

• Раймунд I Тулузький, (помер у 1105)

• Вільгельм Серданський, (1105-1109)

• Бертран Тулузький, (1109-1112)

• Понс, (1112-1137)

• Раймунд II, (1137-1150)

• Раймунд III, (1150-1187)

Аквітано-Норманнская династія

• Раймунд IV Антиохійський, (1187)

• Боемунд IV Антіохійський, (1187-1233)

• Боемунд V Антіохійський, (1233-1252)

• Боемунд VI Антіохійський, (1252-1275)

• Боемунд VII, (1275-1287)

• Люція, (1287-1289)

У початку XII століття хрестоносці вели в Лівані активне будівництво замків і фортець. І сама знаменита фортифікація того часу знаходиться в Тріполі. Це цитадель Святого Жиля. < В 85 км на північ від Бейрута розташований Тріполі, друге за величиною місто Лівану. У IX столітті до н. е.. фінікійці заснували тут перше поселення - щось подібне до торгового порту. При персах містечко виріс до таких розмірів, що міг вільно конкурувати з Тиром та Сидону. Олександр Великий, який воював з персами, використовував Тріполі як військово-морську базу. Місто процвітав при Селевкідів, римлян, византийцах. Коли на Близькому Сході утвердилася влада арабських халіфів із династії Омейядов і Фатимідів, Тріполі став комерційним, кораблебудівним і просвітницьким центром Середземномор'я. < У XI столітті сюди з'явилися племена сельджуків. Ліванські християни зазнавали від них жахливі утиски, і тоді Захід вперше відправився в Хрестовий похід на Схід. 14 Лютий 1099 Раймонд де Сен-Жілль, граф Тулузький, досяг невеликий фортеці Ірка на окраїні Тріполі. Проте ні зміцнення, ні місто взяті не були. Перед хрестоносцями маячили святі місця, і возитися з якоюсь там фортецею їм було ніколи. Тільки через десять років у лицарів дійшли руки до Тріполі. Захоплення супроводжувався, як це водиться, жахливими руйнуваннями і пожежами. Згоріли тисячі томів величезної бібліотеки Дар-іль-Ільм. Влада християн встановилася в Тріполі на 180 років. Під час другого походу хрестоносці воювали в основному один з одним. У однією з таких битв загинув християнський господар Тріполі Раймонд де Сен-Жілль. При підтримки генуезьких грошей і флоту владу в місті вдалося захопити його синові Бертрану. Він приєднав до своїх володінь приморські і гірські місцевості до північ від Бібла. Так було засновано графство Тріполі. Його населення швидко зростало за рахунок паломників, які йшли поклонитися Гробу Господнього. Багато хто з них залишалися жити на Близькому Сході. < Християнські королі в Єрусалимі мінялися часто. Графи з Тріполі підтримували то один, то інший клан. Частенько до міста навідувалися війська, надіслані з Святої Землі, щоб уточнити з ким цього разу глава графства. У 1137 під час однієї з таких розборок у цитаделі перебував єрусалимський король. Поки він з'ясовував відносини з місцевим керівництвом, місто оточили сельджуки. Королю вдалося капітулювати на вигідних умовах: йому дозволили відступити. Найбільш важливі будови фортеці були перед здачею знищені, зовнішні стіни завбачливо зрити - це незабаром допомогло Раймонду II відбити місто у мусульман. Однак перемогою він насолоджувався недовго. Його зарізали біля кріпосних воріт. Подейкували, що вбивство скоїли ассасини, члени мусульманської секти містиків, які зловживали гашишем і спеціалізувалися на вбивствах правовірних. Містом стала управляти вдова графа, жінка наскільки сувора, настільки і безсовісна. Одного разу вона вимазала медом патріарха і залишила його помирати під сонцем від укусів комах. Знатних арабів, які прийняли християнство, графиня, аніскільки не страждаючи докорами сумління, видавала за пристойну винагороду сельджукам. Втім, такими були більшість хрестоносців. На гроші ворога вони могли воювати проти своїх союзників. Син зарізаного Раймонда, наприклад, винищував вірмен і маронітів сотнями. Роз'єднаність пілігримів робила їх легкої здобиччю для мусульман. < Дуже скоро над головами близькосхідних християн нависла серйозна загроза в особі курда Салах-ад-Діна, який захопив владу в Єгипті. Щоб султан залишив місто в спокої, черговому Раймонду довелося заплатити 60 000 червінців. Проблем з виплатою не було - гроші в Тріполі водилися завжди. Місто тоді був трохи Чи не центром всесвітньої торгівлі. Як тільки військова галас стихала, сюди спрямовувалися аравійські сирійська і єгипетські каравани, які платили в скарбницю значні мита. Торгівля приносила легкі гроші, в результаті повне падіння моралі: священики містили коханок, хрестоносці переходили на сторону Саладіна, приймали іслам і добивалися значних постів. Хрестові походи провалилися не тому, що лицарів було мало, а тому, що вони були занадто жадібні й дуже боязкі. Граф Раймонд, володар Тріполі, кинув 25-тисячну армію, сховавшись за товстими стінами цитаделі, де незабаром помер. Організовувати оборону міста не було кому. Мало хто думав, що є ще достатньо сил для опору, що скоро могла б підійти допомогу від Заходу і Константинополя. Жителі були готові здатися, на Бога вже ніхто не сподівався. Однак Тріполі залишився непідданого, тому що ніхто з одновірців не підтримав слабшає сили Саладіна. З гіркотою він запитував себе: "Чи є хоч одна мусульманин, який приходить, коли його звуть? ". Таких мусульман не було. < Після смерті Саладіна Тріполі об'єднався з Антіохії проти орд Османа. Під час 5-го Хрестового походу султан Алькамо уклав договір з Фрідріхом II про передачу християнам Єрусалиму на 10 років в обмін на те, що Фрідріх не надаватиме допомоги Тріполі. Під час 6-го походу повз міста пройшли нові орди, цього разу хорезмійців. Вони допомогли єгипетському султанові остаточно повернути Єрусалим. Слідом за хорезмійців в Тріполі з'явилися монголи. Вони зажадали зрити цитадель, поступитися 3 000 дівчат і доходи з торгівлі. Тодішній граф відповів відмовою, пред'явивши нахабам свій меч. Монголи віддалилися заради більш значною видобутку. Степові кочовики воювали в цих місцях в основному з мусульманами, схиляючись до того, щоб прийняти християнство і покінчити з ісламом. Однак іслам сам покінчив і з монголами і з хрестоносцями. < В 1289 мамлюки Єгипту захопили Тріполі і перетворили його на власний розсуд, почавши з міській цитаделі. Місто прикрасили світськими і релігійними будинками, багато хто з яких служать людям до цього часу.

Ахейське князівство або Князівство Морея — держава хрестоносців, що виникла після Четвертого хрестового походу, у 1205 році, на території сучасної Греції. Вважалося васалом Королівства Фессалоніки, після падіння якого стала наймогутнішою державою хрестоносців у Греції.