Територіальне море.

Термін «територіальне море» є порівняно новим для міжнародного морського права. На міжнародно-договірному рівні він уперше був закріплений на I Конференції ООН по морському праву, що проходила в Женеві з 24 лютого по 27 квітня 1958 р. на якій були прийняті чотири міжнародні конвенцій, одна з яких одержала назву Конвенція про територіальне море і прилегла зона.

Однак неправильно було б вважати, що проблема територіального моря виникла лише в середині XX століття. Вона існувала протягом усього часу освоєння людиною Світового океану, лише поступово загострюючись у міру розвитку суспільних відносин і науково-технічного прогресу. Початок формування сучасної концепції територіального моря своїми коренями іде в XVII-XVIII століття, коли людство почало усвідомлювати необхідність виділення морського пояса, який прилеглий до сухопутної державної території, в особливу категорію водяного простору.

Періодом найбільш динамічного розвитку сучасної концепції територіального моря можна вважати Х1Х-ХХ століття, коли починаються перші спроби розробки міжнародних нормативних актів, що закріплюють правовий статус і регламентують правовий режим цього прибережного морського пояса. Саме на цьому етапі найбільше гостро починають позначатися проблеми його назви, статусу, правового режиму використання, а також ширини. Цей прибережний морський пояс називали «береговим морем», «зоною суверенітету», «територіальними водами», і т.п.

У сучасному міжнародному морському праві питання правового статусу і режиму використання територіального моря регламентуються положеннями Конвенції ООН по морському праву 1982 р. Так, згідно ст. 2 Конвенції, «суверенітет прибережної держави поширюється за межі його сухопутної території і внутрішніх вод, а у випадку держави-архіпелагу — його архіпелажних вод, на морський пояс, що примикає, названим територіальним морем». Цей суверенітет поширюється також «на повітряний простір над територіальним морем, так само як на його дно і надра». Однак суверенітет над територіальним морем повинний здійснюватися з дотриманням положень Конвенції 1982 р. і інших норм міжнародного права.

Зовнішньою границею територіального моря, у відповідності зі ст. 4 Конвенції, «є лінія, кожна крапка якої знаходиться від найближчої крапки вихідної лінії на відстані, рівній ширині територіального моря». Ця ширина встановлюється національним законодавством прибережної держави, однак відповідно до правила ст. 3 Конвенції 1982 р. вона не повинна перевищувати 12 морських миль.

Таким чином, під територіальним морем варто розуміти морський пояс, що безпосередньо примикає до сухопутної території держави чи його внутрішніх вод шириною до 12 морських миль, на який поширюється суверенітет прибережної держави.

Зовнішня границя територіального моря в той же час є державним кордоном прибережної держави. Так, наприклад, в Україні, у відповідності зі ст. 3 Закону України «Про державний кордон України», державний кордон на морі встановлюється «по зовнішній границі територіального моря України».

Внутрішня границя територіального моря визначається вихідними лініями (нормальними, прямими) які є базисом не тільки для встановлення бічних і зовнішніх границь територіального моря, але і границь інших категорій морських просторів. Тому неналежне проведення таких ліній може бути підставою для наступної суперечки по делімітації як бічних і зовнішніх границь територіального моря, так і всіх наступних категорій морських просторів.

Бічні границі територіального моря встановлюються між державами, що мають суміжні узбережжя, шляхом висновку двосторонніх угод. А зовнішні границі територіального моря, якщо вони не торкаються інтересів інших держав, установлюються національним законодавством, у противному випадку — шляхом висновку угоди з державою (чи державами), що мають протилежне узбережжя.

Виходячи з цього, у ст. 15 Конвенції 1982 р. було включене правило, відповідно до якого при делімітації територіального моря між державами з протилежними чи суміжними узбережжями жодне з цих держав «не має права, якщо тільки між ними не укладена угода про іншому, поширювати своє територіальне море за серединну лінію, проведену таким чином, що кожна її крапка є рівновіддаленої від найближчих крапок вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря кожного з цих двох держав».

Таким чином, при розмежуванні територіальних морів двох сусідніх держав пріоритет віддається розмежуванню, заснованому на угоді між цими державами, що за своїм розсудом і взаємною згодою можуть обрати будь-які прийнятні для себе методи розмежування.

Відповідно до положень ст. 16 Конвенції 1982 р. вихідні лінії для виміру ширини територіального моря, а також делімітаційні лінії, що розмежовують територіальне море між державами з протилежними чи суміжними узбережжями, повинні вказуватися на морських картах такого масштабу чи масштабів, що прийнятні для точного встановлення їхнього положення.

Після вступу в силу Конвенції ООН по морському праву 1982 р., у світі намічається чітка тенденція до збільшення ширини територіального моря до 12 морських миль тими державами, у яких вона була менше.

Право мирного проходу іноземних судів у територіальному морі прибережної держави.

Відповідно до положень Конвенції ООН по морському праву 1982 р. визнається право мирного проходу іноземних судів через територіальне море при дотриманні встановлених прибережною державою умов, що гарантують повагу інтересів прибережної держави з боку перетинаючих його територіальне море іноземних судів.

У той же час, виходячи з юридичної природи територіального моря у визначених Конвенцією ООН по морському праву 1982 р. випадках прибережній державі надається право: установлювати морські коридори і схеми поділу руху судів; тимчасово припиняти здійснення права мирного проходу іноземних судів; забороняти прохід іноземних судів.

Так, у разі потреби для забезпечення безпеки судноплавства прибережна держава може встановлювати у своєму територіальному морі морські коридори і схеми поділу руху для регулювання проходу судів. Зокрема відповідно до п. 2 ст. 22 Конвенції 1982 р. такі коридори можуть бути встановлені «у відношенні танкерів, судів з ядерними двигунами, що перевозять ядерні й інші небезпечні чи отрутні по своїй природі чи речовини матеріали».

При встановленні морських коридорів і схем поділу руху в територіальному морі прибережна держава повинна враховувати: рекомендації компетентної міжнародної організації; будь-які шляхи, що звичайно використовуються для міжнародного судноплавства; особливі характеристики конкретних судів і шляхів; інтенсивність руху судів.

Що стосується заборони проходу іноземних судів через територіальне море прибережної держави, то Конвенція передбачає лише два таких випадки.

Перший з них обговорений у п. 1 ст. 25, відповідно до якого така заборона може мати місце, якщо прохід не є мирним, тобто в результаті недотримання умов мирного проходу, передбачених у ст. 19 Конвенції. В основі права прибережної держави на таку заборону лежить факт здійснення іноземним судном недозволеної діяльності в територіальному морі, а не припущення про те, що така діяльність чи буде може бути їм здійснена. Тому правило п. 1 ст. 25 Конвенції не надає прибережній державі повноважень на превентивні міри для недопущення проходу іноземних судів через його територіальне море.

Другий — згідно п. 2 цієї статті — відноситься до судів, що спрямовується у внутрішні води, чи іншим портовим спорудженням, що знаходяться за межами внутрішніх вод, і спрямований на попередження будь-якого порушення умов, на яких ці судна допускаються у внутрішні води і використовують портові спорудження прибережної держави.

Правила, застосовувані до військових кораблів і інших державних судів, які експлуатуються в некомерційних цілях, містяться в статтях 29-32 Конвенції ООН по морському праву 1982 р. Ці правила поширюють всі дії у відношенні судів, що володіють імунітетом, а такими, відповідно до принципів міжнародного морського права, є військові кораблі й інші судна, що знаходяться в державній формі власності, які експлуатуються в некомерційних цілях.

Тому ці правила починаються з норми-дефініції, що дає визначення військового корабля. Відповідно до цієї норми, що міститься в ст. 29, для цілей Конвенції 1982 р. під військовим кораблем варто розуміти судно, приналежне до збройних сил якої-небудь держави, що має зовнішні ознаки, що знаходиться під командуванням офіцера, який перебуває на службі уряду даної держави, внесений у відповідний список військовослужбовців чи еквівалентний йому документ, який має екіпаж, підлеглий регулярній військовій дисципліні.