Тема 9 нові риси світового розвитку в 70-ті—середині 80-х років

Науково-технічна революція — якісні зміни ролі науки і техніки в розвитку суспільства в цивілізованих країнах, що відбулися в другій половині XX ст. Наука стає безпосередньою силою суспільства, що значно зміцнює місце та роль людини в системах освіти, у вироб­ництві, характер її праці, особливості її професійної і гуманітарної підготовки.

Плюралізм — політичний ідейно-регулятивний принцип суспільно-політичного і соціального розвитку, що виходить із існування кількох (чи багатьох) незалежних засад політичних знань і розуміння буття; система влади, що базується на взаємодії і протилежності дій політичних партій і громадських організацій. Поняття політичний плюралізм актив­но використовується у філософській і соціально-політичній літературі для позначення процесів, пов’язаних із прагненням людей до свободи, рівності та демократії.

Політичні організації — добровільні, закріплені формальним членством об’єднання громадян, покликані сприяти розвитку політичної, соціальної, культурної активності й самодіяльності своїх членів, задоволенню та захисту їхніх інтересів і потреб. Політичні організації включають у себе дві групи об’єднань, що функціонують як самостійні структурні елементи політичної системи: політичні партії та рухи й органи громадсько-політичної організації певних верств суспільства. Політичні організації являють собою впливову силу у суспільно-політичному житті.

Дисидентство — виступ проти існуючого державного (політичного) ладу чи загальноприйнятих норм певної країни, протистояння офіційній ідеології та політиці; відступництво від учення панівної церкви.

Криза політична — тимчасове припинення функціонування окремих елементів або інститутів політичної системи; значне поглиблення й загострення наявних політичних конфліктів, політичної напруженості. К. П. може набувати різних форм (відставка уряду, розпуск парламенту, запровадження надзвичайного стану тощо) і є наслідком та проявом загострення глибинних суперечностей у політичній або інших сферах суспільного життя.

Тема 10 соціально-політичний розвиток світу на порозі ххі століття

Авторитаризм — влада, що базується на безумовному підпорядкуванні управління країною одній особі (монарха, диктатора).

Волюнтаризм — соціально-політична практика, що ігнорує об’єк­тивні закони історичного процесу, керується суб’єктивними бажаннями і довільними рішеннями осіб, які здійснюють її.

Суверенітет — повна незалежність держави від інших держав у її внутрішній і зовнішній політиці.

Тоталітарний режим — політичний лад, за якого влада зосереджується в руках певної групи (найчастіше — верхівки політичної партії), яка ігнорує демократичні свободи, цілком підкоряє всі сфери життя своїм інтересам і контролює суспільство методами терору і духовного пригнічення.

Унітаризм — державний устрій, який характеризується централізованим керівництвом адміністративно-територіальними одиницями і від­сутністю самоврядування в їхньому функціонуванні.

Тема 11 Створення незалежної Української держави. Україна і світове співтовариство

Геополітика — політична концепція, за якою в основу зовніш­ньої політики тієї чи іншої держави закладаються переважно географічні фактори, а саме просторове розташування країни, розмір її території, клімат , наявність природних ресурсів тощо.

Громадянське суспільство — суспільство громадян із високим рівнем економічних, соціальних, політичних і духовних якостей, яке, будучи незалежним від держави, взаємодіє з нею заради суспільного блага, спільно з нею формує розвинені правові відносини.

Демократія — форма політичного та економічного устрою суспільства, що ґрунтується на визнанні народу основним джерелом влади тип держави, яка втілює на практиці принципи народовладдя, права і свободи громадян, рівні можливості для діяльності різних політичних сил.

Ідеологія — система концептуально оформлених уявлень, ідей та поглядів на політичне життя, які виражають інтереси, світогляд, умонастрої людей, класів, суспільства, політичних партій, громадсько-полі­тичних рухів.

Компроміс — згода, порозуміння з політичним супротивником, досягнуті шляхом взаємних поступок.

Конституція — основний закон держави, що закріплює су­спільний і державний устрій, порядок утворення, принципів організації та діяльності державних органів, виборчу систему, основні права та обов’язки громадян.

Держава — базовий інститут політичної системи та політичної організації суспільства, що створюється для забезпечення життєдіяльності суспільства в цілому і здійснення політичної влади переважаючою частиною населення в соціально неоднорідному суспільстві з метою збереження його цілісності, безпечного існування, задоволення загальносоціальних потреб.

Криза політична — тимчасове зупинення або припинення функ­ціонування окремих елементів або інститутів політичної системи; значне поглиблення й загострення наявних політичних конфліктів, політичної напруженості (напр., «справа Гонгадзе»).

Легітимність — визнання якогось права чи повноваження; здатність політичного режиму досягти суспільного визнання й виправдання обраного політичного курсу, винесених ним політичних рішень, кадрових чи інших змін у суспільстві.

Олігархія — політичне та економічне панування, влада, правління невеликої групи людей, а також сама правляча група.

Опозиція — протидія, опір певній політиці, політичній лінії; організація, партія, група, особа, які виступають проти панівної думки, уряду, системи влади, конституції, політичної системи в цілому.

Політична система — сукупність державних і недержавних соціально-політичних інститутів, які здійснюють владу, управління справами суспільства, регулювання політичних процесів та забезпечують політичну стабільність.

Правова держава — тип держави, в основі якої лежать верховенство закону, розподіл влади, правовий захист особи, фактична юридична рівність громадянина і держави.

Реформа — перетворення, нововведення, яке порушує чи не порушує підвалин певної структури.

Суверенітет — незалежне від будь-яких сил, обставин і осіб верховенство; незалежність держави у внутрішніх і зовнішніх справах від інших держав.

Толерантність — терпиме ставлення до інших, чужих думок, вірувань, політичних уподобань та позицій.

Унітарна держава — форма державного устрою, що базується на верховенстві суверенітету єдиної держави над адміністративно-тери­торіальними одиницями, на які вона поділена.