1. Психолінгвістичні особливості чоловіків та жінок

Як зазначають у своїй статті „Мова чоловіків і жінок як одиниця соціолінгвістичного дослідження” О.Петренко, Е.Ісаєв, Д.Петренко (Мовознавство. – 1999. − № 1), на відмінності в мовленнєвій поведінці представників обох статей уперше вказав О.Єсперсен: „Я вважаю, що англійські жінки говорять чарівно, а маленькі дівчатка здаються такими тендітними насамперед завдяки своєму чарівному голосу. Просто неможливо уявити собі англійського чоловіка, який би розмовляв таким чином. Мені здається, що жінка вже давно випередила чоловіка у своїй здатності красиво висловлюватися” Jesspersen O. Language: Its Nature Development and Origin. – Copenhagen, 1920. – S. 57.

Свою точку зору О.Єсперсен аргументував факторами внутрішньої та зовнішньої незалежності жінок у Скандинавії.

Розгляньте таблицю й ознайомтесь із поглядами О.Єсперсена на психологічні відмінності чоловіків та жінок.

Жінки

Чоловіки

впливають на розвиток мови завдяки своїй інстинктивній стриманості; намагаючись уникати грубої й вульгарної експресії; вибирають вишуканіші та витонченіші форми спілкування; за своїми лінгвістичними здібностями жінки набагато талановитіші: вони швидше засвоюють мову, скоріше сприймають висловлене та швидше відповідають; перевершують чоловіків у розмовному стилі; їх вокабуляр не такий різноманітний, але точніший та конкретніший.

повільніше реагують; часто вагаються, сумніваються, почуття у чоловіків виявляються слабше і стриманіше; чоловіки смакують кожну фразу, намагаючись знайти відмінності й подібності в звучанні та формі слів; обдумано добирають потрібні для висловлення іменники та прикметники.

Подумайте, чи можете ви доповнити цю таблицю. Якщо так, то зробіть конспект.

Учений вказує на появу стереотипів при оцінці мовлення чоловіків і жінок, особливості якого найяскравіше виявляються у вимові та інтонації. Він зазначає, що письменники-романісти досить часто вдаються до таких стереотипів, використовуючи їх для мовленнєвої характеристики того чи іншого персонажа, розподіляючи ці ознаки так:

1) мовлення чоловіків – тверде, різке, грубе, пряме, холодне зле, вимогливе;

2) мовлення жінок – тихе, спокійне, цнотливе, наївне, покірне, довірливе, м’яке, мирне тощо.

Усі названі, а також аналогічні ознаки мови чоловіків та жінок, які виявляються на рівні вимови, на думку О.Єсперсена, свідчать про наявність двох різних стилів, притаманних чоловікам та жінкам. Якщо розглядати цю проблему з точки зору традиційного підходу, виділяючи повний та розмовний стилі мовлення, то ознаки, по які пише О.Єсперсен, становитимуть радше специфіку стилістичних варіантів вимови, що однаковою мірою виявляються як у мові чоловіків, так і в мові жінок.

Досить однобічний погляд щодо впливу соціальних факторів на мовні структури помітно змінився за останні 15 років. Поряд з урахуванням таких факторів, як приналежність до певної соціальної верстви, класу, вплив яких на мовну поведінку не заперечується, у сучасній соціолінгвістиці виділяється й розробляється ієрархія екстралінгвістичних ознак, що характеризують вікові, статеві та професійні особливості особи, належність до різного роду політичних і релігійних об’єднань тощо. Виходячи з цього, можна припустити, що мовлення, скажімо, студентки хімічного факультету, яка походить із середньої соціальної верстви, відрізняється від мовлення студента того ж факультету. Ще більше воно буде відрізнятися від мовленнєвої поведінки старшого за неї на тридцять років професора чи від мовлення її ровесниці-перукаря.

Активні дискусії з приводу впливу факторів статевої приналежності на мову розпочались у соціолінгвістиці в середині 80-х років, а тому досліджень у цій галузі небагато. Розуміння того, що фактор статі необхідно розглядати не лише з біологічної, а й насамперед із соціальної точки зору, привело до появи наукових досліджень, результати яких відіграватимуть помітну роль у громадській дискусії стосовно проблем рівноправності чоловіків та жінок. У ході цієї дискусії лінгвісти мають з’ясувати:

1) чи існують диференційні ознаки чоловічого та жіночого діалекту на різних рівнях мовної системи;

2) походження цих особливостей, коли і за яких умов вони виявляються;

3) параметри їх оцінки.

Дослідження, проведені у США і в Німеччині, свідчать, що подібні відмінності існують на різних мовних рівнях.

Жіноче мовлення

Згідно з поширеними соціальними нормами та оцінками фахівців, у мовленні жінок виявляються стабільні тенденції до стандартної вимови (в умовах сільської місцевості). Жінки говорять тихіше, їх мовлення має характерну м’яку інтонаційну криву. Аналогічно розрізняються за голосами, причому з досить високою мірою імовірності, маленькі діти – хлопчики та дівчатка, мовлення яких біологічно ще слабо диференційоване.

Як свідчать результати досліджень, середня частота основного тону мовлення чоловіків та жінок лише частково пояснюється біологічними факторами. Так звані високі голоси жінок і низькі чоловіків є, на думку Д.Градол та Дж.Сван, наслідком „голосової перебудови” в межах можливостей біологічно закладеної системи. За даними Г.Відмарк, жіночий вокабуляр характеризується більшою рафінованістю. Жінки уникають „крутих” висловлювань, використовують м’якші форми. Навіть професійна лексика може бути диференційована за статевими ознаками, виходячи з різниці у сферах життєдіяльності та накопиченого в цьому зв’язку життєвого досвіду в представників обох статей. Жінки віддають перевагу вербальній побудові речення, роблячи акцент на коротші висловлення, їх писемна мова має синтаксичну специфіку розмовного стилю. У діалогах жінки рідко формулюють спочатку тему розмови, вони вибирають коротші фрази, віддаючи перевагу формам від першої особи.

Чоловіче мовлення

Чоловіче мовлення характеризується нижчою, а жіноче – вищою частотою тону, і ця полярність досить часто приводить до помилкового соціального оцінювання та диференціації.

Чоловіки, у свою чергу, прагнуть до більш узагальнюючих висловлень.

Незважаючи на наявність специфічних рис, які характеризують мовлення представників обох статей, навряд чи слід стверджувати, вважає А.Лінке, що немає чоловіків, які висловлюються „по-жіночому”, і жінок, які висловлюються „по-чоловічому”. Твердження про існування суто жіночого виду мовленнєвої поведінки дозволяє вченому висунути гіпотезу про мову „принижених та ображених”, що є показником слабкої, залежної ролі жінки в сучасному патріархальному суспільстві. У свою чергу, така думка відповідає прийнятим у громадській свідомості стереотипам про заклопотану, скромну, слабку жінку і сильного, дієздатного, цілеспрямованого чоловіка.

Що ж до розвитку мовленнєвих навичок у дітей, то О.Єсперсен відзначив здатність дівчаток набагато швидше імітувати мовлення матері, ніж хлопчиків – мовлення батька. Дівчатка вже з раннього віку чітко уявляють свою майбутню роль у сім’ї – жінки, матері й господарки. Вони допомагають своїм матерям у домашній роботі, а якщо в сім’ї є молодший брат, надають допомогу дорослим у його вихованні. Вони, зрештою, скоріше засвоюють ту мову, яку пізніше застосовуватимуть у сімейному житті. Ці риси закладені, на думку О.Єсперсена, у жіночих генах, у їх природних інтелектуальних здібностях. Хлопчики, навпаки, більше цікавляться технічними предметами та іграшками, ніж проблемами життя сім’ї. Таким чином, утворюється дисбаланс, наслідком якого стає відставання в мовному розвиткові хлопців, мовленнєва поведінка яких є також менш коректною. Вони частіше страждають на заїкання та інші захворювання, пов’язані з порушенням артикуляції.