3.2Види і типи стратифікації;

Розкриття цієї проблеми спирається на засвоєння таких її складників: історичні типи стратифікації, параметри стратифікації, теорії стратифікації тощо. Виконання індивідуальних політичних ролей «за випадком» (М. Вебер) переважною більшістю політичних акторів (усі ми в ролі виборців) є важливим актом вияву політичної волі, що й дає підстави наполягати на загальному характері політичної участі, притаманної демократичній політичній системі, який уважливлює статус політичного актора— як суб'єкта політичного процесу. Проте значно більший вплив на політичний процес чинить не конкретний індивід, а спільноти різного ступеня організованості та складності. Вони, поряд з автономно існуючими, наділені іншим обсягом ресурсів впливу, акторами: індивідами та владою (державними інститутами), що виступають активними суб'єктами політичної сфери. Поміж останніх розрізняють нації, класи, верстви, партії тощо. Кожне суспільство соціально структуроване. І для визначення місця людини в соціальному просторі необхідно не лише знати її «сімейний стан, громадянство, національність, ставлення до релігії, професію, належність до політичних партій, економічний статус, походження тощо» (П. Сорокін), а й місце цієї людини в середині кожної з основних груп. Саме відношення людини до певної групи та відношення цих груп одна до одної всередині суспільства утворюють систему координат визначення соціального положення людини в певному суспільстві, а пояснення функціонування цієї системи входить до складу поняття соціальної стратифікації. Термін стратифікація, запозичений з геології (положення окремих частин геологічних утворень у вертикальному розмірі), в соціальних науках позначає «струк-туровані нерівності між різними угрупованнями людей» (Е. Гіденс). Отже, соціальна стратифікація — це система регульованої нерівності, за якої формуються різні проверстки суспільства. Але стратифікація це не просто сукупність проверстків і страт (соціальних груп), а ієрархія цієї сукупності. Виділяють чотири основні системи, або типи, стратифікації: рабство, касти, стани, класи. Певною мірою можна говорити про їхню часову й історичну послідовність, хоча й не виключені можливості одночасного співіснування деяких систем, як-от рабство та класи Стародавній Греції та Римі. Перші три системи називають закритими суспільствами, а останню класову — відкритою. Таке розрізнення випливає зі ступеня свободи в соціальних переміщеннях від нижчих страт до вищих. Рабство, касти і стани мали офіційні бар'єри (заборони) таких переходів, і лише класова система скасовує їх на формальному юридичному рівні. Індивід у класовій системі, на відвіну від трьох попередніх, принаймні почасти «досягає свого класу, а не просто «отримує» його при народженні». Тому саме в суспільствах розвинутої класової структури стає актуальною проблема соціальної мобільності — переміщення індивіда від однієї соціальної позиції до іншої. Існує два типи соціальної мобільності: вертикальна і горизонтальна. Вертикальна свідчить про переміщення вгору чи вниз щаблями соціальної ієрархії, горизонтальна (латеральна) — про перехід з однієї групи до іншої, роташованих на одному соціальному рівні. Вертикальна мобільність поділяється на індивідуальну і групову та висхідну і низхідну. Сучасні теорії стратифікації виділяють чотири основні параметри структуру-вання нерівності: прибуток (достаток), влада, престиж і освіта. Тих, хто має власність, владу, престиж, освіту, називають мобільними вгору. Причому здобуток в одному, як правило, тягне за собою і здобутки в іншому (це саме стосується і втрат). Саме тому можна говорити про визначення загального місця людини чи групи на щаблях соціалвної ієрархії, недивлячись на різноманітну кількість форм соціальної стратифікації. Економічна стратифікація виявляє себе в розлогій диференціації статусів заможних та бідних або й простому поділі на два класи за принципом ставлення до засобів виробництва: власники і невласники (К. Маркс). Професійна стратифікація спирається на нерівномірне оцінювання суспільством престижу різних професійних ролей, а значить і диференційоване винагородження різних позицій (К. Девіс й У. Мур). Політична стратифікація випливає з ієрархічно відмінних рангів у сенсі авторитетів і престижу, знань і почестей, керівників і керованих незалежно від їхнього найменування (монархи, бюрократи, господарі, начальники). Тому політичною стратифікацією називають такий тип суспільного розшарування, де головним критерієм належності до страти є ступінь впливовості на прийняття рішень, обов'язкових для виконання певною кількістю осіб. Чим більше радіус дії прийнятих рішень, тим більша влада. Диференціація за владним принципом притаманна будь-якому суспільству: від первісних соціальних утворень (родів і племен) до сучасних демократичних систем із формальною рівністю політичних прав. Проте формальна рівність політичних прав не скасовує фактичної політичної нерівності. І не лише тому, що правити всі одночасно не можуть, а й через ієрархічність владного простору. Формальне урів-няння політичних прав не наділяє всіх однаковою владою, а робить владу формально доступною будь-кому з бажаючих її посісти. Саме тому участь у політичних організаціях сприятиме реалізації владних інтенцій індивіда чи й групи в цілому як активних суб'єктів політичного процесу.