50. Природне безробіття: його значення для економіки, вимірювання, зв'язок з потенційним ввп.

Природне безробіття було винайдено двома економістами М. Фрідменом та Фелпсом в 1968 р.

U*= U*fr+ U*str.

Поч 20 ст. – природ БР -5%, кін 20 поч 21 ст. – 8-10% - розвинені країни, для перех. країн – 6-8%. Для України – 8%.

На основі природного безробіття визначають стан ринку праці.

L частка звільнених

Employment < ----------_ Unemployment

О частка працевлаштування

EL = Uo – рівновага на ринку праці, U* = L/L+O – природний рівень безробіття.

51. Втрати від безробіття. Закон а. Оукена.

Існування безробіття приносить для суспільства, як втрати так і витрати.

Витрати від БР: пов’язані з існув природного БР, тобто це витрати часу для пошуку нової роботи, це фрикційні та стр-ні безробітні. Втрати повяз з існув циклічн БР, при чому втрати класиф на 4 категорії: 1)для самих БР-их: втрата офіц ЗП, яку вони могли б отримати; втрата кваліфікації; психолог фактор. 2) втрати для роботодавців або підприємців: пов’язані із зменш обсягів в-ва; змен прибутку 3) для Держави: скороч податков надходж до бюдж; бюдж витрати на виплату по допомоги по безробіттю; загроза дефіциту бюдж. 4) для суспільства вцілому:скороч темпів ек зрост; втрата довіри до уряду; політ та соц нестабільність, прояви невдоволення; частка продукту, яка не виробляється (тобто відставання фактитчн ввп від потенц. – розрив ввп – показує на скільки % відхил факт ввп від потенц під впливом циклічного безробіття. Розрив ввп визнач на осн закона Оукена (кожен % перевищення фактичним безробіттям його природного рівня означ втрату 2,5-3% ввп.) ∆у=β(U′-U*), β – 2,5-3%), Ур = У/100%-∆у – потенц ввп.

Заходи рег-ня безробіття. 1. розвиток служб зайнятості 2. створення заківленості під-ців у формув нових роб місць 3. створення умов для розвитку малого та серед бізнесу.

52. Державна політика регулювання зайнятості: сучасний підхід:

Згідно з кейнсіанською теорією зайнятості, не існує механізму, який забезпечує і гарантує повну зайнятість. Одним з висновків цієї теорії є фундаментальне положення, що ринкову систему не можна вважати саморегульованою, і вона потребує цілеспрямованого державного регулювання.

Державне регулювання зайнятості здійснюється за чотирма напрямами:

• працевлаштування незайнятого населення і допомога в профорієнтації, підготовці та перепідготовці кадрів;

• сприяння створенню і розвитку гнучкого ринку праці та нестандартним формам зайнятості;

• правове забезпечення трудових відносин;

• соціальний захист населення, яке має статус безробітних (матеріальна допомога, виплата допомоги у зв'язку з безробіттям, страхування від безробіття).

Слід зазначити, що перші два напрями є активним типом державного регулювання зайнятості, а останній належить до пасивного. Крім того існують прямі та непрямі методи державного забезпечення зайнятості. До прямих методів належить законодавче регулювання умов наймання і використання робочої сили, при цьому особливого значення набувають колективні договори і трудове законодавство. До непрямих методів державного забезпечення зайнятості належать заходи державної фінансової політики (асигнування й субсидії), монетарної політики (регулювання грошового обігу), фіскальної політики (зміна податкових ставок).

Заходи регулювання зайнятості:

1) розвиток служб зайнятості;

2) створення зацікавленості у підприємців у формуванні нових робочих місць;

3) створення умов для розвитку малого та середнього бізнесу.