Основні напрямки системних досліджень

При конгломератному об'єднанні ЗТС втрачала обличчя, що привело пізніше Л. фон Берталанфі до розгляду ЗТС «в широкому» сенсі (з включенням перерахованих вище дисциплін), та «у вузькому» сенсі, яка трансформувалась у математичну теорію систем. Надалі Людвіг фон Берталанфі виділяє наступні три основні тенденції в ЗТС:

• наука про системи;

• системна технологія;

• системна філософія.

Наука про системи досліджує застосування системних концепцій в фізичних, суспільних науках та науках про поведінку емпіричним чином. Увага зосереджується на науковому вивченні цілого та цілісності на противагу до поелементного, редукціоністського підходу. Реалізуються спроби оцінки рівнів складності та способів взаємодії і взаємних стосунків між компонентами системи, що аналізується. Широко використовуються математичні моделі для визначення подібності та ізоморфізмів у різних видах систем. І

Системна технологія розглядає проблеми, що виникають в промисловості та суспільстві, які можна досліджувати шляхом застосування теорії систем. В системному аналізі, науці про управління, дослідженні операцій, інформатиці та промисловій інженерії концепції ЗТС трансформуються при пошуці практичних розв'язань конкретних проблем.

Системна фіїософія намагається концептуалізувати взаємні зв'язки та взаємні за-шості між теоріями, що сформульовані в різних сферах наукових досліджень, є спробою об'єднати розділи традиційної науки в межах філософських концепцій загальних систем.

Найважливішим досягненням Берталанфі є введення поняття відкритої системи. На відміну від підходу Вінера, який вивчав зв'язки всередині системи., а функціонування систем розглядав лише як відгуки на зовнішні дії, Берталанфі підкреслив особливе значення обміну системи речовиною, енергією тз інформацією з зовнішнім середовищем. У відкритій системі встановлюється динамічна рівновага, яка може бути скерована в бік ускладнення організації (всупереч другому закону термодинаміки, завдяки введенню негаентропії- інформації ззовні), а функціонування не є просто відгуком на зміну зовнішніх умов, але й збереженням попередньої чи встановленням нової рухливої внутрішньої рівноваги системи.

Найбільшою цінністю ЗТС є розроблення цілей та задач системних досліджень, розвиток методології аналізу систем, встановлення загальносистемних закономірностей.

З 1960 р. паралельно до групи Берталанфі дослідження вела й інша група (М. Месарович, Д. Екман та інші співробітники Технологічного інституту Кейса, що організували центр систем в США в 1960-му р.), яка ставила перед собою чіткіше сформульовану мету - створити таку «узагальнену» науку, яка охоплювала б багато з пізніше розвинутих дисциплін (наук), що в основному пов'язані з управлінням. З метою досягнення такого високого рівня абстрагування для побудови ЗТС було запропоновано використати головним чином математичний апарат теорії множин та ??? алгебри. М. Месарович вважав, що:

1. Із ЗТС як часткові випадки повинні випливати лінійна теорія динамічних систем, теорія скінчених автоматів, теорія алгоритмів і таке інше;

2. ЗТС повинна мати строго науковий характер, її терміни та визначення повинні бути математично однозначними згідно її призначення - вивчати абстрактні моделі реальних систем;

3. ЗТС повинна будуватись на такому науковому фундаменті, щоб її висновки мали практичну цінність при вивченні конкретних систем.

Системотехніка як науковий напрямок виникла в США на початку 50-х р. ХХ ст. і описує своєрідні «правила поведінки» інженера, що конструює складні системи, тобто в термінології Л. Фон Берталанфі відповідає поняттю «системна технологія». Основними завданнями системотехніки є:

1. виявлення та описання найзагальніших системних характеристик та закономірностей, що не залежать від конкретного типу технічних комплексів;

2. розроблення експериментальних методів, що дозволяють з достатнім рівнем достовірності та за умови прийнятного об'єму ресурсів оцінити теоретичні концепції;

3. розроблення методів реалізації принципів системотехніки при створенні та використанні конкретних систем.

Натомість системологія розглядається як «комплекс понять і концепцій, що стосуються і системного підходу, і системного аналізу, і загальної теорії систем, і системотехніки, і теорії ієрархічних систем», тобто є поєднанням «науки про системи» та окремих аспектів «системної філософії».