6.7. Прикладне направлення застосування механізмів перестрахування і співстрахування, визначення показників діяльності страховика

Використані терміни: однорідність страхового портфеля, лінії власного утримання ризику, рівень суми, стратегія досягнення платоспроможності, комісійна винагорода.

Зупинимось ще на декількох теоретичних питаннях перестрахування і співстрахування як досягнення ефективності від їх застосування в страховій діяльності.

1. Перестрахування може бути кількісним і якісним. Під кількісним розуміється розподіл того самого ризику на частини, рис.6.21.

Рис. 6.21. Схема розподілу відповідальності по ризику страхувальника між

страховиками.

Кількісним перестрахування буває тоді, коли перший страховик передає перестраховику ризики, невідповідні для нього за своїм характером. Потреба в якісному перестрахуванні виникає тому, що страховик змушений розширити свою діяльність в галузі невідповідних для нього страхувань (розширення на небажані види небезпек). Подібні побічні страхування він приймає від страхувальника, але не в змозі залишити їх на своєму утриманні, і тому передає їх перестраховикам. Наприклад, при вогневому страхуванні, – страхування від вибухів; при морському страхуванні, – військові ризики; при страхування від градобою, – страхування виноградників і т. д. Перший страховик бере на себе відповідальність за ці спеціальні види небезпек, знаходячи незручним чи невигідним відхилення всього страхування. За допомогою перестрахування він передає спеціальний ризик іншому страховику, що займається такими ризиками. Як вже зазначалося метою перестрахування є насамперед встановлення однорідного страхового портфеля у страховика, і він це робить за допомогою розподілу і вирівнювання ризиків. Звичайно, ця мета може бути досягнута і іншим шляхом – відхиленням небажаних ризиків. Однак останнє є невигідним для страховика з погляду конкуренції.

2. Ту ж мету, що й перестрахування, переслідує і співстрахування, що у визначених випадках буває більш виправданим. У практиці страхування одні ризики, як правило, тільки перестраховуються, інші – тільки співстрахуються.

3. Слід ще раз наголосити, що принциповим є те, що хоча у перестрахуванні чи співстрахуванні об’єкт страхування (відповідальність) поділяється двічі, тричі і більше разів, проте страхувальнику протистоїть тільки один страховик, іменований “прямим”, чи “оригінальним”, чи “першим” страховиком, який і відповідає перед страхувальником у повному обсязі зобов’язань за договором страхування, згідно з вимогами чинного законодавства в країнах світу, в тому числі і України.

Тому, розглядаючи питання про перестрахування чи співстрахування, страхова компанія виходить з того, що такі дії повинні бути економічно ефективними з погляду досягнення мети і враховувати вартість перестрахування чи співстрахування.

4. Під вартістю в цих діях прийнято розуміти не тільки передану перестраховику відповідну його частку відповідальності і частину страхового платежу, але й витрати оригінального страховика на ведення справи у зв’язку з оформленням документації по перестрахуванню чи співстрахуванню.

5. Важливим моментом в організації перестрахування є визначення так званого “власного утримання” компанії – економічно обґрунтованого рівня суми, у межах якої страхова компанія залишає на своїй відповідальності частку застрахованих ризиків, передаючи у перестрахування суми, що перевищують цей рівень.

Якщо ліміт власного утримання встановлений на заниженому рівні – страхова компанія буде змушена передати у перестрахування зайву частину премії, яку вона могла б зберегти за умови правильного визначення ліміту власного утримання. Якщо ліміт власного утримання виявиться занадто високим – фінансова стійкість страховика буде підірвана.

6. Сьогодні практично всі страхові компанії України мають потребу у перестрахуванні. Більшість страховиків не володіють значними фінансовими засобами і не можуть брати на себе великі ризики. А передаючи частину своєї відповідальності перестраховику, страхова компанія може гарантувати виконання своїх зобов’язань перед клієнтами навіть при настанні декількох великих страхових випадків.

І це є важливим моментом у діяльності страховиків, особливо у вирішенні свого високого завдання – цивілізованого розв’язання проблем і показу свого професіоналізму. (Про це докладніше див. у першій темі цього посібника, підрозділ 1.7).

У розрізі вище наданого, розглянемо більш докладніше, поетапно, прикладну задачу, яка була надана в першій темі: по визначенню суми власного утримання та потреби у перестрахуванні, чи у співстрахуванні при страхуванні п’яти об’єктів, які мають однакові і різні вартості. Вихідні дані і умови страхування ті ж самі. Поетапність рішення подамо у вигляді низки прикладів.

Приклад 1. Страховик приймає на страхування п’ять однорідних об’єктів з однаковою вартістю. Щорічно один з об’єктів гине, тобто імовірність настання збитку складає 20 відсотків. Графічно це можна зобразити в такий спосіб (рис. 6.22.).

A B C D E

Рис. 6.22. Графічне зображення приклада 1.

Розв’язок і пояснення:

Вартість кожного об’єкта – 30 тис. грн. Отже, щоб покрити щорічний збиток, страховик повинен за рік, у виді нетто-премії, зібрати зі страхувальників 30 тис. грн. Оскільки ці 30 тис. грн. розподіляються між 5 страхувальниками, причому кожний з них в однаковій мірі піддається ризику (вартість застрахованих ними об’єктів також однакова), усі страхувальники повинні сплатити страховий внесок у розмірі 6 тис. грн. кожен, тобто 20 відсотків від вартості застрахованого об’єкта. Сумарна нетто-премія, отримана страховиком, складе: 6 тис. грн. х 5 = 30 тис. грн. Таким чином, при дотриманні всіх страхових умов, незалежно від того, який об’єкт А, У чи С, Д, Е загине, страховик залишається платоспроможним, оскільки максимально можливий збиток, що він може понести (30 тис. грн. ) не перевищить суму отриманої ним від страхувальників нетто-премії.

Таким чином, можна зробити висновок, що потреби у перестрахуванні в наведеному прикладі у страховика не буде, тому що його портфель сформований з рівних часток ризиків з однаковою ймовірністю настання страхового випадку.

Приклад 2. По-іншому складається ситуація, коли один з об’єктів значно відрізняється за своєю вартістю від інших, прийнятих на страхування (див. рис. 6.23.).

Припустимо, що імовірність настання збитку в даному випадку залишається колишньою, тобто 20 відсотків, і як і раніше протягом року може загинути тільки один із застрахованих об’єктів. Однак принципове значення має те, який з об’єктів постраждає у цьому році. Оскільки ризик для кожного із страхувальників однаковий і складає 20 відсотків, кожний з них у виді страхового внеску сплачує 20 відсотків вартості належного йому об’єкта. Нетто-премія, отримана страховиком, складе:

- об’єкт А: 30 тис. грн. х 0,2 = 6 тис. грн.;

- об’єкт B: 30 тис. грн. х 0,2 = 6 тис. грн.;

- об’єкт C: 30 тис. грн. х 0,2 = 6 тис. грн.;

- об’єкт D: 100 тис. грн. х 0,2 = 20 тис. грн.;

- об’єкт E: 30 тис. грн. х 0,2 = 6 тис. грн.

Разом нетто-премія = 44 тис. грн.

A B C D E

Рис. 6.23. Графічне зображення приклада 2.

Якщо в поточному році загине будь-який з об’єктів, крім об’єкта D, для страховика не виникає ніяких проблем з компенсації понесеного страхувальником збитку, оскільки в будь-якому випадку сума страхового відшкодування не перевищить отриману страховиком сумарну нетто-премію. Але при повній загибелі об’єкта D, а ми вже зазначили, що ймовірність цієї події така ж, як і для будь-якого іншого об’єкта, страховику не вистачить зібраної ним за рік нетто-премії. Він змушений буде або шукати інші джерела для покриття даного збитку, або оголосити себе банкрутом. Що стосується додаткових джерел фінансування страховика, то до них, припустимо, звертаються тільки в крайньому випадку і використання їх не можна вважати нормою.

У нашому випадку очевидно, що страховик, щоб не стати банкрутом, повинен обмежити свою відповідальність щодо об’єкта D сумою у 30 тис. грн., що і буде власним утриманням страховика, а іншу суму, у розмірі 70 тис. грн., страховику треба або залишити на ризику страхувальника, або передати у перестрахування.

У випадку перестрахування, страховик як вже наголошувалось, повністю залишається відповідальним за відшкодування збитку у межах повної страхової суми по застрахованому об’єкту. Однак ексцедент, тобто перевищення страхової суми над “власним утриманням” страховика ( у нашому прикладі – 70 тис. грн.) при цьому покриється перестраховиком. У якості останнього може виступати або інше страхове товариство, або спеціалізована перестраховочна компанія. При перестрахуванні страховик передає і частину нетто-премії, що відповідає ризику, прийнятому перестраховиком. Згода страхувальника на таку передачу відповідальності не потрібна, тому що ніяких правових взаємин між страхувальником і перестраховиком не виникає. Відповідальність перед страхувальником по відшкодуванню можливого збитку, повністю як вже наголошувалось, несе страховик, з яким страхувальник уклав договір страхування. У цьому випадку стосовно страхувальника страховик, який уклав договір страхування, виступає у ролі “першого” або “прямого” страховика, а перестраховик – у ролі цесіонарія.

У розглянутому прикладі, коли цедент по окремих застрахованих об’єктах передає перестраховику відповідальність у розмірах, що перевищують власне утримання, між ним і перестраховиком має місце “ексцедентний договір” чи “перестрахування договору ексцедента суми”. Оскільки збитки, що при цьому будуть сплачувати цедент і перестраховик (цесіонарій) розподіляться між ними у тій же пропорції, у якій між ними були розподілені страхова сума і нетто-премія. Ексцедентний договір є різновидом найбільш розповсюдженого виду так званих “пропорційних договорів перестрахування”.

Приклад 3. Розгляньмо ще одну ситуацію. Портфель страховика трохи відрізняється від попереднього (див. рис. 6.24.) тим, що два об’єкти мають більшу вартість.

A B C D E

Рис. 6.24. Графічне зображення приклада 3.

Здавалося б, після розв’язання приклада 2, у цьому прикладі страховик повинен передати в перестрахування ексцедент у сумі 70 тис. грн. по об’єктах A і D. Однак, як вже було зазначено, що протягом року гине тільки один об’єкт, тобто передавати у перестрахування обидва об’єкти на умовах договору ексцедента суми для страховика не має рації – при цьому він перечислить перестраховику зайву суму страхових внесків. Тому розумно було б укласти договір “ексцедента збитку”, по якому перестраховик буде брати участь у відшкодуванні збитку першого страховика тільки тоді, коли його збиток у результаті одного страхового випадку перевищить обумовлену суму, що складає у нашому прикладі 30 тис. грн. Даний договір звичайно поширюється між цедентом і перестраховиком прямо пропорціонально до обсягу відповідальності по якому-небудь застрахованому об’єкту. Тому договір ексцедента збитку відноситься до так званих “непропорційних договорів перестрахування”.

Розглядаючи цю форму перестрахувального захисту, необхідно зробити зауваження, що у майновому страхуванні, особливо при страхуванні будинків, споруджень, устаткування і т.п., випадки повної загибелі застрахованих об’єктів бувають досить рідкими. Отже, величина максимального збитку, що може бути заподіяний застрахованому об’єкту наслідками одного страхового випадку, звичайно менше страхової суми об’єкта. Допустимо, що розглянуті нами об’єкти є будівлями і застраховані на випадок пожежі. Причому об’єкти B, C і E побудовані з пожежонебезпечних матеріалів. При виникненні пожежі вони згорають швидко і повністю, а об’єкти A і D, по-перше, набагато більші за розміром, по-друге, побудовані з вогнестійких матеріалів, по-третє, їхня велика вартість до деякої міри зумовлена витратами, що страхувальники зробили з метою мінімізації можливого збитку при виникненні пожежі. Очевидно, що за таких умов перший страховик при будь-якому розмірі збитку буде змушений зробити страхову виплату, тоді як перестраховик може бути звільнений від компенсації збитку зовсім (тобто якщо фактичний збиток по об’єкту A або D не перевищить 30 тис. грн.), навіть у випадку, якщо протягом року постраждає більше ніж один об’єкт. Тому, зрозуміло це, у перестраховиків у таких випадках не виникають відмови від участі в страхуванні цих об’єктів на основі умов договорів ексцедента збитку.

Приклад 4. У розглянутих вище прикладах виходили з того, що щорічно у результаті страхового випадку в обов’язковому порядку одному з застрахованих об’єктів наноситься збиток, причому два або більше об’єктів протягом одного року постраждати не можуть. Однак на практиці усяке можливе. Техніка страхування базується на тому, що страховик у своїй діяльності виходить з деяких середніх за кількість років числа страхових випадків і середнього розміру збитку по одному об’єкту. При цьому кількість страхових випадків рік від року міняється. У деякі роки їх буває багато, в інші – значно менше. Тобто, якщо у середньому за який-небудь аналізований період щорічно з 5 застрахованих об’єктів страждає у результаті страхового випадку один, то цілком можливо, що у даному конкретному році всі об’єкти можуть залишитися непошкодженими. І, навпаки, потерпілими можуть виявитися два, три і навіть усі п’ять застрахованих об’єктів, що не можна цілком виключати (особливо при невеликому портфелі договорів). Ясно, що у останньому випадку доля прямого страховика і його страхувальників буде жалюгідною навіть при наявності у нього договорів перестрахування ексцедента суми і ексцедента збитку. У зв’язку з цим страховик може укласти договір ексцедента збитковості (англ. stop loss), за якими перестраховик покриває не окремі збитки, а збитковість по всьому портфелю договорів, що мається у цедента по даному виду страхування. Договір ексцедента збитковості може доповнювати вже наявні форми перестрахувального захисту. Відмінна його риса полягає у тому, що перестраховик бере участь у відшкодуванні збитків, коли збитковість перевищить обумовлений договором перестрахування відсоток. Договір ексцедента збитковості, як і договір ексцедента збитку, є видом непропорційного перестрахування.

Приклад 5. Повернемося до умов прикладу 1, доповнивши їх тою обставиною, що 5 розглянутих нами об’єктів були застраховані не одним, а трьома страховиками, умовно іменованими X, Y, Z (див. рис. 6.25).

X Y Z

Рис. 6.25. Графічне зображення приклада 5.

Оскільки кожний з об’єктів однаковою мірою підданий впливу несприятливих обставин, кожний зі страховиків повинен бути готовий до того, що йому доведеться у поточному році виплатити страхове відшкодування у сумі 30 тис. грн. Якби кожний зі страховиків діяв в ізольованому просторі і був 100-відсотковим монополістом у наданні страхових послуг на деякій території, то, щоб виконати зобов’язання по відшкодуванню збитку, страховики X і Z повинні були б одержати від своїх страхувальників по 15 тис. грн. як нетто-премії, а страховик Y – 30 тис. грн., тобто суму, рівну вартості застрахованого об’єкта. Однак, якби величина страхових тарифів визначалася числом договорів, що зміг укласти окремий страховик, страхування стало б повним абсурдом.

Насправді ми маємо ситуацію іншу. У нашому прикладі на ринку діють три страховики, що займаються страхуванням об’єктів. При чому об’єктивно імовірність знищення кожного з цих об’єктів складає 20 відсотків. Стягувати зі страхувальників нетто-премію, що перевищує 20 відсотків вартості належного їм майна, за цих умов було б неправильним, оскільки порушився б один з основних принципів страхування – принцип еквівалентності взаємовідносин сторін. Відповідно до цього принципу нетто-премія, що сплачується страхувальником, повинна цілком відповідати ризику настання страхового випадку.

Таким чином, незважаючи на те що розглянуті нами об’єкти застраховані не в одного, а в трьох страховиків, імовірність загибелі кожного з них залишилася незмінною. Іншими словами, кожний зі страхувальників повинен сплатити нетто-премію як і раніше у розмірі 20 відсотків вартості об’єкта.

З урахуванням викладеного, страховики X і Z одержують, як прямі страховики, нетто-премію по укладених ними договорах зі страхувальників у сумі 12 тис. грн. кожний, страховик Y – 6 тис. грн. Ясно, що який би з об’єктів у поточному році не постраждав, жоден зі страховиків не зможе виконати свої зобов’язання за договором страхування, відповідно до прийнятої нами умови у прикладі 1, де мінімальний щорічний збиток складає 30 тис. грн. Банкрутом, таким чином, повинен виявитися один зі страховиків, тим часом як два інших матимуть прибуток. Загине об’єкт А або В, то банкрутом буде страховик Х (збиток: 12 тис. грн. – 30 тис. грн. = -18 тис. грн.); постраждає об’єкт С – банкрут страховик Y (збиток: 6 тис. грн. – 30 тис грн. = - 24 тис. грн.); якщо об’єкт D чи Е – неплатоспроможним виявиться страховик Z (збиток: - 18 тис. грн.).

Щоб уникнути таких неприємностей страховики, коли фінансові можливості кожного окремо не дозволяють їм виконати зобов’язання за договором страхування, повинні розподілити збиток, який їм буде нанесено, між собою.

Рішення у нашому прикладі таке: якщо кожний зі страховиків залишить на своєму власному утриманню ризик тільки 1/3 вартості застрахованого ним об’єкта, а 2/3 віддасть у перестрахування і відповідно прийме у перестрахування по 1/3 вартості об’єктів, застрахованих іншими страховиками, то при будь-якому збігу обставин кожний з них залишиться платоспроможним і претензії будь-якого страхувальника будуть задоволені у повному обсязі. Підтвердимо це розрахунками:

Страховик Х передає страховиками Y і Z по 1/3 відповідальності по об’єктах А і В, а 1/3 відповідальності по кожному з цих об’єктів залишає на свій відповідальності. Одночасно він бере у перестрахування від страховика Z по 1/3 відповідальності по ризиках D і Е, а у страховика Y – 1/3 відповідальності по ризику С. Пропорційно обсягу відповідальності розподіляється і нетто-премії, отримані від страхувальників.

Загальна сума нетто-премії, у страховика Х складе:

1. Отримано від страхувальників (по 6 тис. грн. від страхувальників А і В), разом: 6 тис. грн. х 2 тис. грн. = 12 тис. грн.

2. Передано перестраховикам (по 2/3 відповідальності по об’єктах А і В), разом: 6 тис. грн. х 2/3 х 2 = 8 тис грн.

3. Отримано від перестрахувальників (по 1/3 відповідальності по об’єктах С, D і Е), разом: 6 тис. грн. х 1/3 х 3 = 6 тис. грн.

4. Тепер нетто-премія разом буде становити:

12 тис. грн. – 8 тис. грн. х 6 тис. грн. = 10 тис. грн.

Максимальна сума, яка має бути виплачена страховиком Х при загибелі будь-якого з об’єктів, складає також 10 тис. грн., оскільки по кожному з прийнятих на страхування об’єктів його відповідальність не перевищить 1/3 вартості об’єкта.

Операції страховика Y будуть виглядати у такий спосіб: він передає страховикам Х і Z по 1/3 відповідальності по об’єкту С, а 1/3 відповідальності по цьому об’єкту залишає на власному утриманні. Одночасно він бере у перестрахування від страховика Z по 1/3 відповідальності по ризиках D і Е, а від страховика Х – теж на 1/3 відповідальності по ризиках А і В.

Із цього, загальна сума нетто-премії, яку отримає страховик Y , складе:

1. Отримано від страхувальника 6 тис.грн. по об’єкту С.

2. Передано перестраховикам (по 1/3 відповідальності по об’єкту С): 6 тис. грн. х 1/3 х 2 = 4 тис грн.

3. Отримано від перестрахувальників (по 1/3 відповідальності по об’єктах А, В, D і Е): 6 тис. грн. х 1/3 х 4 = 8 тис. грн.

4. Разом нетто-премія у страховика Y буде :

6 тис. грн. – 4 тис. грн. + 8 тис. грн. = 10 тис. грн.

Як бачимо, отримана страховиком Y нетто - премія по всіх об’єктах дозволяє йому також виконати свої зобов’язання по договорах страхування і перестрахування незалежно від того, який з об’єктів загине у поточному році. Він буде в змозі виплатити свою частку відповідальності кожному об’єкту в розмірі 10 тис.грн.

Що стосується операцій страховика Z, вони збігаються з операціями страховика Х. Наочний розподіл ризиків по застрахованих об’єктах між страховиками можна зобразити у такий спосіб (див. рис. 6. 26.).

А B C D E

Рис. 6.26. Розподіл ризиків по застрахованих об’єктах відповідно до квотних договорів перестрахування.

У цьому разі страховики уклали між собою “квотні договори перестрахування”, за умовами яких цедент (припустимо, страховик Х) передає перестраховикам (стосовно нього перестраховиками і перестрахувальниками тут виступають страховики Y, Z) відповідно по єдиному і заздалегідь установленому відсотковому співвідношенню (тобто квоті) усі прийняті на страхування ризики по будь-якому виду (групі видів) страхування. Оскільки підпадаючі до сплати збитки розподіляються між учасниками перестрахування у тій же пропорції, у якій між ними були розподілені страхова сума та нетто-премії, квотний договір також можна вважати різновидом пропорційних договорів страхування.

Розв’яжемо ще ряд задач перестрахування, коли укладаються квотні договори.

Приклад 6. Допустимо, що опосередкований перестраховик має за договором 40 % квотної долі. Страховик утримує долю у 60 % на власному рахунку. Яка буде цесія до договору, коли ризики страхувальника складають: 20 тис. грн.; 100тис. грн.; 150 тис. грн.?

Приклад 7. Розмір власного утримання опосередкованого страховика, який провів страхування кондитерської фабрики, дорівнює 25 тис. грн. Він уклав договір на ексцедент суми на 10 часток. Яка буде сума цессій при таких страхових сумах ризиків страхувальника: 50 тис. грн.; 100 тис. грн.; 275 тис. грн.; 300 тис грн.? Відповідь надати у абсолютному і відносному вигляді.

Приклад 8. Розмір власного утримання опосередкованого страховика складає 20 тис. грн. Є договір по ексцеденту суми, який складається з 10 часток, і мається другий ексцедентний договір на 5 часток. Вирахувати суми власного утримання та цесії по першому і другому договорах ексцедентів при таких страхових сумах ризиків страхувальника: 18 тис. грн.; 30 тис. грн.; 300 тис. грн.; 320 тис. грн.

Приклад 9. Опосередкований страховик купляє страховку ексцедента збитковості на 90 % (тобто бере на себе тільки 10 %) будь-якого ексцедента позову більше 70 % і до 100%. Протягом року збір страхових премій складає 1 млн. грн., а вартість позовів – 1 млн. 50 тис. грн. Яка буде доля участі у відшкодуванні збитків в натуральному і відносному вигляді страховика і перестраховика при погашенні позовів?

Приклад 10. Опосередкований страховик має такі умови у страхуванні сполученого ексцедента збитку:

• забезпечує виплати до 4 млн. грн. у сукупності всіх збитків, які наступили у 2002 андеррайтерському році;

• ексцедент у 8 млн. грн. у сукупності всіх збитків, які понесені у 2002 андеррайтерському році. Якщо опосередкований страховик понесе збиток у 10 млн. 50 тис. грн., яку суму виплатять перестраховики? А якщо збиток буде 15 млн. 500 тис. грн.?

Приклад 11. Фабрика застрахована від пожежі на страхову суму 500 тис. грн. Як опосередкований страховик Ви маєте квотний договір, згідно з яким утримується 60 % цього виду ризику, 40 % бере на себе перестраховик. Сталось пожежа, фабриці нанесено збиток у розмірі 120 тис. грн. Скільки фабрика отримує від перестрахувальника згідно квотів? З перестраховика? А коли фабрика згоріла повністю?

Приклад 12. Опосередкований страховик утримує 30 тис. грн. по будь-якому ризику. Він уклав ексцедентний договір з 4-ма перестраховиками, які готові взяти на себе такі суми щодо кожного ризику: перестраховик А – 40 тис. грн.; перестраховик Б – 60 тис. грн.; перестраховик В – 20 тис. грн.; перестраховик Г – 30 тис. грн. Яка буде ємкість договору по долях?

Приклад 13. Розрахувати нормативний запас платоспроможності страхової компанії при загальній сумі страхових виплат у андеррайтерському році 110000 грн. та виплат, сплачених перестраховиками – 30 000 грн. Сума надходження страхових премій у такому році дорівнює 240 000 грн.

Приклад 14. Розрахувати комісійну винагороду агенту в разі власного утримання та перестрахування ризиків у випадках:

• комісійна винагорода агента у страховій компанії від надходження по власному утриманню та надходжень від перестраховиків становить 15 %;

• у перестрахування передається шагом у 10% від 10 % ризику до 100%;

• винагорода цедента цесіонарієм визначена у 10% від частки переданої йому страхової премії 15; 20; 25; 30; 35%.

Приклад 15. Розрахувати стратегію досягнення страховою компанією самостійності страхування ризиків у розмірі 75 000 грн. при капіталі страхової компанії 700 000 грн., навантажені на нетто-ставку у 20%, при брутто-ставці в 1%; 10%; 20%, згідно з законодавчим нормативом ліміту відповідальності страховика.

Приклад 16. Громадянин звернувся до страхової компанії із заявою, в якій просив укласти з ним договір страхування золотих прикрас на суму 100 000 грн., яке він здав до ломбарду строком на 6 місяців. Визначити параметри договору.