2.2 Учасники страхового процесу

Використані терміни: страховик, страхова компанія, акціонерне страхове товариство, командитне товариство, кептивні страхові компанії, представництва, агентства, філії страхових компаній, страхові об’єднання, страхові агенти, страхові брокери, страхувальники, застраховані, користонабувачі, орган нагляду за страховою діяльністю, фіскальні органи.

Специфічність страхування як перерозподільного механізму доходів суспільства визначається наявністю страхових ризиків, здатних зумовити матеріальні чи інші витрати суспільства на усунення. З метою організації замкнутої розкладки збитку на всіх учасників страхування утворюється цільовий страховий грошовий резерв, джерелом якого є встановлені внески всіх застрахованих юридичних чи фізичних осіб. Саме це і є відмітною ознакою категорії страхування, її особливістю. А оскільки перерозподіл збитку від настання страхових подій при страхуванні передбачає розміщення його (проведення) на значних територіях країни та ще й у тривалому часі, то це зумовлює необхідність резервування страхових платежів та їх управління. І головне, щоб зменшити суму страхового платежу від кожного, треба проводити залучення більшої кількості страхувальників на великій території. Саме ці суттєві ознаки є найважливішими принципами організації страхових операцій та формування учасників страхового процесу – основних і допоміжних (див. рис. 1.10 у першому розділі – суб’єкти страхового ринку).

Отже, головними учасниками страхового процесу є страхувальники (юридичні і фізичні особи), страховики (юридичні особи) та посередники—агенти (юридичні і фізичні особи) і брокери (юридичні особи).

Страхувальники, тобто клієнти, це особи, які на законодавчому рівні добровільно чи на вимогу чинних нормативних актів країни отримали страхове покриття своєї життєдіяльності у певному просторі і у певному часі, за що сплатили певну страхову премію (платіж) і які, в разі настання страхової події, мають право отримувати компенсацію за збитки, завдані такою подією.

У посібнику не має можливості повно, як би слід, охарактеризувати всіх учасників страхового процесу, а ось про деяких головних учасників страхового процесу – страховиків (страхових організацій) та різних посередників, надамо докладніше.

Почнемо зі страховиків. “Страховик (insurer) – організація, що за певну плату приймає на себе зобов’язання відшкодувати страхувальникові або особам, яких він зазначив у договорі страхування чи по закону, шкоду, завдану страховою подією”.

Страховики (в сучасному розумінні) почали свою діяльність в Україні після законодавчого введення деяких елементів ринкової економіки ще в СРСР (закон 1988 р. “Про кооперацію”), коли держава втратила монополію на страхування. Тоді ж і виникли перші страхові кооперативи. Хоча частка їх була незначною в загальних обсягах страхової діяльності у країні, де головними виконавцями все ж були Держстрах СРСР та Індержстрах СРСР, існування кооперативів протягом 1988 – 1989 р. мало велике значення для набуття першого досвіду роботи в ринкових умовах, підвищення кваліфікації кадрів, взяття під страховий захист “нетрадиційних” для Держстраху ризиків (страхування вантажів, відповідальності за невиконання угод та інше). З самого початку зародження страхового ризику альтернативні страховики більшою мірою звернули увагу на зміст страхових продуктів (послуг), що пропонуються в західних країнах. Хоча це теж прийшло в страховий ринок через жадобу збагачення більшості створених на цій хвилі страховиків та відсутність державного регулювання і не одразу. Ані все ж, поступово, асортимент страхових послуг почав зростати почали впроваджувати в страхування цивілізовані норми, виник інститут перестрахування. Так почала формуватись і в Україні одна із головних ланок учасників страхового ринку.

Коли у 1990 р. і пізніше в незалежній Україні рамки законодавства щодо розвитку ринкових відносин почали структуруватися, дістали змогу створюватись і перші комерційні страхові компанії, з’явилися на ринку повноцінні суб’єкти страхування, виникненню яких сприяли такі чинники.

Перший чинник – створення великих страхових організацій союзного значення з широкою мережею периферійних філій, які після прийняття акта незалежності й перетворились на самостійні юридичні особи. Приклад – акціонерна страхова компанія “АСКО”, згодом в Україні з логотипом “АСКА”.

Другий чинник – створення комерційних страхових організацій на базі колишніх установ Держстраху та Індержстраху СРСР. Особливо на основі співробітників цих установ, їхніх інтелектуальних знань, які створили своїм професіоналізмом певний ряд страховиків-супутників цих установ, яким гіперінфляція на той час та “звання” практично до кінця 1993 р., державних організацій завдали великої шкоди їх іміджу. З цієї ж причини, на мою думку, ці установи зробились неспроможними до виплат громадянам належне їм за договорами страхування, укладеними ще за радянських часів. З 1993 року Держстрах в Україні не існує. Натомість з’явилась Національна страхова компанія “Оранта”.

Що ж до Індержстраху, то він ще до розпаду СРСР був перетворений на холдинг з великими правами філій. І це дало змогу, без великої роботи, створити в Україні протягом 1991-1992 рр. самостійних страховиків, укомплектованих професіоналами.

Третій чинник – створення страхових компаній різними структурами, які вже в нових умовах ринкових відносин заробили первинний капітал – торгівля, банки та інші комерційні компанії. Головний висновок їх діяльності був правильний – розвитку свого бізнесу потребує страхування. А оскільки на страховому ринку ще не було великих надійних компаній, то такі структури і почали засновувати своїх страховиків з метою власного обслуговування. Проте страхування це самостійна галузь, що зобов’язувало такі страхові компанії працювати універсальніше, а не тільки в межах потреб своїх засновників.

Четвертий чинник – створення “кептивних” страховиків при різних галузях виробництва, які спочатку брали в управління тільки внутрішньогалузеві ризики. При цьому на роботу таких компаній був великий тиск міністерств, відомств, державних корпорацій і т. ін. Проте і ці страхові компанії тепер діють за законами ринкової економіки. Яскравим прикладом цього є страхова компанія “ГАРАН-АВТО”, створена як страховик по обслуговуванню потреб Міністерства транспорту України, а на сьогоднішній час працює як одна з провідних компаній міжнародного рівня на страховому ринку. І це заслуга професіоналів-співробітників компанії.

Коли говорити про чинники сприяння розвитку страховиків та страхового ринку в Україні слід назвати й такі, як:

• ініціативу науковців та різних фахівців, що запозичили досвід роботи страхових ринків розвинутих країн і змусили вітчизняних страховиків працювати по таким же правилам;

• засновницьку роботу профспілок, громадських організацій;

• залучення до участі зарубіжних інвесторів.

Велику роль в оволодінні досвідом страхування відіграє підготовка кадрів у вузах, коледжах, різних факультетах країни, що готують бакалаврів, спеціалістів та магістрів з економіки та гуманітарно-правових направлень. Провідне місце в підготовці кадрів займає Київський національний економічний університет (КНЕУ) та Європейський університет (ЄУ), які з 1994 р. проводять навчання з дисциплін страхування, страхові послуги, страховий менеджмент, страховий маркетинг та ін. Велику роль в оволодінні досвідом страхування і підготовки кадрів відіграла технічна допомога, надана Україні в рамках Програми ТАСIS. За три перші роки незалежності України провідні фахівці в рамках цієї послуги з Австрії, Великої Британії, Нідерландів, Німеччини, Франції, Швеції провели біля сотні семінарів з більшості ключових проблем організації страхування в умовах ринкової економіки. Зараз подібні семінари організовують вже КНЕУ, ЄУ, ЛСОУ (Ліга страхових організацій України), провідними страховими компаніями України, зокрема УАСК “АСКА”.

Особливо слід відзначити, що численні заходи влади та засновників страхових компаній як на законодавчому рівні, так і на рівні застосування чинників управління й організації страхового ринку, зумовили постійне зростання розмірів страхових резервів, що посилює фінансову надійність страховиків як головну складову учасників страхового ринку.

З умов визначеного надамо визначення головному учаснику страхового процесу в Україні (див. рис. 2.1):

с т р а х о в а

к Уособлена структура будь-якої суспільно-правової форми, передбаченої законодавством України, яка здійснює на її території страхову діяльність (укладення договорів страхування, формування страхових резервів і фондів), інвестування тимчасово вільних коштів у прибуткові об’єкти, цінні папери, облігації, галузі народного господарства тощо о м п а н і я

Рис. 2.1 Суспільно-правове та економічне визначення форми організації страховика – страхової компанії.

Класифікуються страхові організації за такими ознаками: за приналежністю, за зоною обслуговування та за характером роботи (див. рис. 2.2).

Рис. 2.2. Схема класифікації страхових організацій.

На сьогодні, в Україні, широко застосовується акціонерна форма організації страхових компаній та товариств взаємного страхування (див. рис. 2.5).

Це тип компанії, яка створюється і діє зі статутним капіталом, поділеним на певну кількість часток – акцій. Оплачена акція дає право її власникові на участь в управлінні товариством і отримання частини прибутку у формі дивідендів.

Акціонерне страхове товариство

Акціонерні страхові компанії, які обслуговують тільки, або переважно корпоративні страхові інтереси засновників, а також самостійно господарюючі суб’єкти, які входять в структуру багатопрофільних концернів або великих фінансово-промислових груп.

Кептивні страхові компанії

Товариство взаємного страхування

Форма організації страхового фонду на основі централізації засобів шляхом пайової участі його членів. Учасник ТВС одночасно виступає як страховик та страхувальник.

Державні страхові компанії

Публічно-правова форма організації страхового фонду, заснована державою.

Перестраху-вальні компанії

Здійснюють “вторинне страхування” найбільш великих та небезпечних ризиків.

Рис. 2.5 Типи страховиків, які діють на теренах України.

Слід ще наголосити на тому, що акціонерні страхові компанії бувають закритої та відкритої форм і згідно з Законом України “Про страхування”, стаття 2, учасників товариства повинно бути не менше трьох осіб. І ще: “Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками-резидентами України”. Інші суттєві основні принципи діяльності страховиків надані в табл. 2.1

Таблиця 2.1