51. Управління природокористуванням полягає у:

- здійсненні функцій планування, дослідження, спостереження, прогнозування, проведення екологічної експертизи, контролю, інформування і іншої виконавчо-розпорядчої діяльності для охорони, збереження, відтворення та раціонального використання природних ресурсів і забезпечення необхідної якості життєвого середовища;

- створенні передумов для ефективного використання природних ресурсів, зменшення обсягів шкідливих викидів і скидів у навколишнє середовище, впровадженні заходів по зменшенню енергоємності та матеріаломісткості продукції;

- регулюванні екологічних та економічних систем, суспільно-економічних відносин у сфері природокористування, запровадженні ресурсозберігаючих технологій, здійсненні рекультивації земель, відтворенні рослинного і тваринного світу.

52. Господарський механізм управління природокористуванням включає:

- комплекс заходів направлених на забезпечення раціонального використання атмосферного повітря, водного середовища, земельних ресурсів, тваринного і рослинного світу;

- правові норми, організаційну структуру управління, загальнодержавне планування, госпрозрахункові умови раціонального природокористування;

- стратегічне і тактичне планування, бізнес-план, обґрунтування собівартості продукції екологічного призначення, маркетингові дослідження на ринку екологічних послуг;

53. Державне управління у галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють:

- Міністерство екології і природних ресурсів, Міністерство юстиції, Міністерство охорони здоров’я, Генеральна прокуратура та судові органи;

- Санепідемстанція, Державна екологічна інспекція, Міністерство охорони праці і захисту населення;

- Верховна Рада, Кабінет Міністрів, місцеві ради, державні адміністрації та спеціально уповноважені органи.

54. Основні напрями державної політики у галузі охорони навколишнього природного середовища визначає:

- Президент України;

- Верховна Рада України;

- Кабінет Міністрів України.

55. Зупиняє або припиняє діяльність підприємств, що порушують екологічне законодавство:

- Кабінет Міністрів України;

- Верховна Рада України;

- Президент України.

56. Державну екологічну експертизу здійснює:

- Кабінет Міністрів України;

- Міністерство з надзвичайних ситуацій;

- Міністерство екології та природних ресурсів.

57. Дають дозвіл на розміщення на свої території підприємств:

- Спеціальні органи, Міністерство екології та природних ресурсів;

- Санітарні служби, Управління охорони праці, органи пожежної безпеки, Управління Міністерства внутрішніх справ;

- Місцеві Ради, державні обласні та районні адміністрації, міські та сільські голови.

58. Екологічні нормативи встановлюють:

- гранично допустимі викиди і скиди хімічних речовин та рівні допустимого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище фізичних і біологічних речовин, нормативи використання природних ресурсів;

- собівартість та рентабельність екологічної продукції;

- зони екологічного лиха, радіаційного забруднення, вільні економічні зони та технополіси.

59. Нормативи збору за використання природних ресурсів встановлює:

- Спеціальні органи;

- Місцеві Ради, на території яких розміщені природні ресурси;

- Кабінет Міністрів України.

60. Збори за використання природних ресурсів в межах встановлених лімітів:

- сплачуються з прибутку підприємства;

- відносяться до витрат підприємства;

- відносяться до доходів підприємства.

61. Еколого-економічні оцінки це:

- види економічних показників, що характеризують зміну параметрів господарської діяльності економічних суб’єктів, у відповідь на процеси використання природних благ або впливу на навколишнє середовище;

- сума інтегральних показників, які характеризують зміну параметрів навколишнього середовища під впливом антропогенного навантаження;

- вартість дефіцитних природних компонентів (газу, нафти, мінеральних ресурсів, ґрунтів, водних об’єктів).

62. Еколого-економічні ставки це:

- тарифи на перевезення екологічно-небезпечних вантажів автомобільним, морським, річковим та авіаційним транспортом;

- корпоративна вартість економічних суб’єктів, які спеціалізуються на виробництві природоохоронного обладнання;

- питомі економічні показники, що враховують дію або вплив екологічних факторів та забезпечують реалізацію економічних інструментів.

63.Економічні інструменти це:

- набір основних та оборотних засобів для впровадження природоохоронних заходів;

- засоби зміни фінансового стану економічних суб’єктів:

- активна частина основних виробничих фондів екологічного призначення.

64. В процесі використання природних ресурсів взаємодіють такі економічні суб’єкти:

- громадяни, законодавчі та розпорядчі органи, виробники та споживачі продукції, посередники;

- екологічні, економічні, соціальні;

- геологорозвідувальні, видобувні, переробні, реалі затори.

65. Основні компоненти економічного механізму:

- матеріальні витрати, фонд оплати праці, соціальні відрахування, амортизація, накладні витрати;

- правові основи, система відносин власності, організаційна структура економіки, система суспільних інструментів, економічні інструменти;

- собівартість, рентабельність, доходність, прибутковість, ефективність.

66. Економічні інструменти поділяються на:

- адміністративні, розподільчі, екологічні, правові;

- загальні (абсолютні), порівняльні, комплексні;

- ціни за ресурси, економічні вигоди, перерозподільні платежі.

67. Перерозподільні еколого-економічні інструменти виконують такі функції:

- розподілу між населенням екологічно чистих продуктів;

- еколого-економічної і еколого-соціальної корекції;

- розподілу квот на шкідливі вики і скиди між регіонами.

68. Вихідні принципи впливу еколого-економічних інструментів на групи економічних суб’єктів:

- „забруднювач сплачує”, „споживач сплачує”, „усе суспільство сплачує”;

- економічна доцільність, екологічна безпека, раціональне використання природних ресурсів;

- соціальної справедливості, економічної ефективності, екологічної доцільності.

69. До еколого-економічних механізмів відносяться:

- розпорядження, директиви, накази, ліміти, обмеження, рекультивація, диверсифікація, цінові обмеження;

- природоохоронні заходи, гранично допустимі нормативи викидів, скидів та розміщення шкідливих речовин;

- податки, акцизи, мито, збори, субсидії, гранти, кредити, страхування, прискорена амортизація.

70. До податкових еколого-економічних інструментів відносять:

- податок на додану вартість, податок на прибуток, податок з доходів фізичних осіб, комунальний податок, транспортний податок;

- податок на транзит через країну вантажів, екологічний податок на автомобілі, податок на розв’язання глобальних екологічних проблем, комунальний податок;

- екологічний податок, податки з використаних мінеральних, водних, атмосферних ресурсів, соціальні нарахування, збори до фондів захисту населення від шкідливих викидів і скидів.