Питання гарантованого рівня знань.

1. Розкрийте суть ПОЗ.

2. Види ефективності впровадження ПОЗ.

3. Визначення загальної (абсолютної) економічної ефектив-ності впровадження ПОЗ.

4. Натуральні показники для оцінки ефективності ПОЗ.

5. Визначення загального ефекту впровадження ПОЗ.

6. Визначення порівняльної економічної ефективності впро-вадження ПОЗ.

7. Еколого-економічна оцінка проектів.

Тема 6. Управління природокористуванням

1. Управління природокористуванням та його правові основи.

2. Органи управління та контролю за природокористуванням.

3. Система екологічних стандартів і нормативів.

Література: [9, 16, Закон]

1. Управління природокористуванням полягає у здійсненні функцій планування, дослідження, спостереження, прогнозування, проведення екологічної експертизи, контролю, інформування і іншої виконавчо-розпорядчої діяльності для охорони, збереження, відтворення та раціонального використання природних ресурсів і забезпечення необхідної якості життєвого середовища та повинне враховувати концепцію повного госпрозрахунку природо-користувачів, права і обов’язки територіальних і галузевих органів, форми матеріальної відповідальності за порушення природо-охоронного законодавства.

Господарський механізм управління природокористуванням включає:

• правові норми природокористування;

• організаційну структуру управління;

• загальнодержавне планування;

• госпрозрахункові умови раціонального природокористу-вання.

Правові норми природокористування в Україні регламент-туються:

• Конституцією України;

• Законом України „Про охорону навколишнього природного середовища” від 25.06.91 р.;

• Земельним кодексом від 25.10.01 р.;

• Кодексом України про надра від 27.07.94 р.;

• Водним кодексом від 06.06.95 р.;

• Лісовим кодексом від 21.01.94 р.;

Законами України:

• „Про охорону атмосферного повітря” від 16.10.92 р.;

• „Про тваринний світ” від 03.03.93 р.;

• „Про природний заповідний фонд України” від 16.06.92 р.;

• „Про екологічну експертизу” від 18.02.95 р.

2. Державне управління у галузі охорони НПС здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, місцеві Ради, державні адміністрації та спеціально уповноважені на те органи.

ВР України:

• визначає основні напрями державної політики у галузі охорони НПС;

• затверджує державні екологічні програми;

• визначає правові основи регулювання відносин в галузі охорони НПС, в тому числі прийняття рішень щодо обмеження, припинення або зупинення діяльності екологічно небезпечних підприємств;

• встановлює правовий режим зон надзвичайних екологічних ситуацій, статусу потерпілих громадян та порядку оголошення таких зон.

Кабінет Міністрів:

• здійснює реалізацію екологічної політики держави;

• забезпечує розробку державних, міждержавних та регіональних екологічних програм;

• встановлює порядок утворення і використання державного фонду охорони НПС;

• встановлює порядок розробки та встановлення екологічних нормативів та лімітів;

• встановлює порядок визначення та сплати зборів за забруднення НПС;

• координує діяльність різних виконавчих органів в сфері природокористування;

• зупиняє або припиняє діяльність підприємств, що порушують екологічне законодавство.

Місцеві Ради (сіл, міст, районів, областей), державні обласні та районні адміністрації, міські та сільські голови:

• координують екологічну діяльність всіх підприємств, організацій та установ на підвідомчій території;

• затверджують місцеві екологічні програми;

• дають дозвіл на розміщення на своїй території підприємств;

• видають і скасовують дозволи на використання ПР місцевого значення;

• здійснюють контроль за дотриманням екологічного законодавства;

• організовують проведення екологічної експертизи;

• організовують вивчення НПС;

• створюють резервні фонди для фінансування заходів щодо охорони НПС;

• організовують роботу по ліквідації екологічних наслідків аварій.

Спеціальні органи:

• Міністерство екології та природних ресурсів;

• Обласні управління екологічної безпеки.

Міністерство:

• здійснює комплексне управління в галузі охорони НПС;

• здійснює державний контроль за використанням і охороною земель, надр, вод, повітря, лісів, рослинного та тваринного світу;

• організовує моніторинг НПС;

• затверджує нормативи та приймає участь у розробці стандартів що регулюють використання ПР і охорону НПС;

• здійснює державну екологічну експертизу;

• видає дозволи на захоронення шкідливих відходів, викидів шкідливих речовин та використання ПР,

• здійснює контроль за дотриманням екологічного законодавства всіма підприємствами, установами та організаціями;

• обмеження чи зупинення діяльності підприємств які експлуатуються з порушенням екологічних законів та з перевищенням гранично допустимих викидів.

В Міністерство входять:

• Державна екологічна інспекція;

• Державна геологічна служба;

• Державна служба заповідної справи;

• Державна служба геодезії, картографії та кадастру.

• Національна комісія радіаційного захисту населення.

Функції охорони і використання окремих об’єктів природи виконують також інші спеціальні державні органи:

• Державний комітет України по земельних ресурсах;

• Державний департамент рибного господарства;

• Державний комітет лісового господарства України;

• Державний комітет по водному господарству України;

• Державний комітет ядерного регулювання;

• Державна комісія з енергозбереження;

• Міністерство здоров’я України.

3. Екологічна стандартизація і нормування проводяться з метою встановлення комплексу обов’язкових норм, правил, вимог щодо охорони НПС, використання ПР та забезпечення екологічної безпеки.

Державні стандарти в галузі охорони НПС є обов’язковими для виконання і визначають поняття і терміни, режими використання і охорони ПР, методи контролю за станом НПС, вимоги щодо запобігання забруднення НПС, інші питання пов’язані з охороною НПС та використанням ПР.

Екологічні нормативи встановлюють:

• гранично допустимі викиди та скиди у НПС забруднюючих хімічних речовин;

• рівні допустимого шкідливого впливу на НПС фізичних та біологічних речовин;

• нормативи використання ПР.

Екологічні нормативи встановлюються з урахуванням вимог санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил і норм та гігієнічних нормативів.

Нормативи ГДК забруднюючих речовин у НПС та рівні шкідливих фізичних та біологічних впливів на нього є єдиними для всієї території України.

У разі необхідності для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних, та інших окремих районів можуть встановлюватися більш суворі нормативи ГДК забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на НПС.

Екологічні нормативи розробляються і вводяться в дію Міністерством екології та природних ресурсів.

Нормативи збору за використання ПР визначаються з урахуванням їх розповсюдженості, якості, можливості відтворення, доступності, комплексності, продуктивності, місцезнаходження, можливості переробки, знешкодження і утилізації відходів та інших факторів.

Нормативи збору за використання ПР встановлює КМ України.

Ліміти використання ПР місцевого значення встановлюються за порядком визначеним обласними та міст центрального підпорядкування Радами.

Ліміти використання ресурсів державного значення встановлює КМ України.

Збір за забруднення НПС встановлюється на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин в НПС і розміщення відходів.

Ліміти скидів забруднюючих речовин в НПС, утворення і розміщення відходів виробництва встановлюються:

• у випадку коли це приводить до забруднення НПС країни – Міністерством екології та природних ресурсів;

• в інших випадках обласними управліннями екології.

Збори за використання ПР та забруднення НПС в межах встановлених лімітів відносяться на витрати підприємства, а за понадлімітні – з прибутку підприємства.

Основу екологічного нормування складають:

• ГДК – гранично допустимі концентрації;

• ОБРВ – орієнтовно безпечні рівні впливу;

• ГДВ – гранично допустимі викиди ( в атмосферу);

• ГДС –гранично допустимі скиди ( у водні об’єкти)

• тимчасово погоджені викиди і скиди;

• ліміти використання природних ресурсів, викидів і скидів.

Норми ГДК і ОБРВ є єдиними для всієї території України. Екологічні нормативи (ГДВ і ГДС) розробляються і вводять у дію державні природоохоронні органи, норми охорони здоров’я та інші уповноважені на те державні органи в межах своєї компетенції, у відповідності до природно-ресурсного законодавства.

Розрахунок граничнодопустимих викидів (скидів) забезпечує такі розміри забруднення, які б не приводили до порушення нормативів наявності шкідливих речовин в одиниці об’єму атмосфери чи води. Такі стандарти називаються граничнодопустимими концентраціями (ГДК) - це нормативи, які встановлюються для шкідливих речовин в одиниці об’єму повітря, води; маси харчових продуктів, ґрунту; або на поверхні, що при їх наявності у визначеній концентрації за певний проміжок часу практично не впливають на здоров’я людини і не викликають негативних наслідків у потомства.

Тимчасово погоджені викиди і скиди – встановлюються для речовин про які ще не має достатньої інформації, шляхом розрахунків, як правило терміном на 2-3 роки.