1. Організаційні моменти.

2. Лекція викладача.

Норвезький письменник Кнут Гамсун (справжнє прізвище Педерсен) народився в Ломі, у Гудбрансдаленській долині, сільськогосподарському районі Центральної Норвегії. Його батьки, Тора (Олдсдатгер) і Педер Педерсен, оселилися в Гармутреті, на невеликому хуторі, де Гамсун, його троє старших братів і дві молодші сестри провели раннє дитинство. Коли хлопчикові було З роки, родина переїхала в Хамарой, місто в Нурлані, розташоване приблизно в 100 милях на північ від полярного кола, де батьки орендували Гамсунд, невелику ферму, що належала Хансу Олсену, дядькові Гамсуна по материнській лінії. Наступні шість років Гамсун провів в ідилії: пас корів, любувався красою норвезьких фіордів і засніжених гірських вершин.

Незабаром, втім, родина потрапила в боргову кабалу до Олсена, і 9-річний Гамсун змушений був працювати на свого дядька, суворої набожної людини, що часто бив його й не давав їсти. Будучи не в змозі виносити знущання, Гамсун в 1873 р. тікає в Лом, але на наступний рік повертається в Хамарой і працює там у магазині. В 1875 р. юнак веде життя бродячого торговця, а потім влаштовується до башмачника в північному місті Буде. Саме тут створюється його перший твір, повість "Загадкова людина" („Den Gaadefulde”), що була опублікована в 1877 р., коли Гамсуну було 18 років.

У наступному році Гамсун викладає в школі у Вестеролені, а потім стає помічником судового шерифа, у бібліотеці якого відкриває для себе Б'єрнстерне Бь'єрнсона, Генріка Ібсена й

інших провідних скандинавських письменників. У цей час Гамсун випускає роман "Бергер" ("Bjorger", 1878), однойменний герой якого пише великі вірші про своє важке життя.

На гроші нурланського торговця Гамсун в 1878 р. відправляється в Христианію (нині Осло), однак письменницькою працею забезпечити себе не може, розтрачує заощадження, живе в бідності й зрештою стає дорожнім робітником у Східній Норвегії. В 1882 р., заручившись рекомендаційними листами впливових емігрантів з Норвегії, він їде в Сполучені Штати, однак зв'язків його виявляється недостатньо, і Гамсун змушений працювати спочатку батраком у штаті Вісконсин, а потім секретарем норвезького проповідника в Міннесоті. Тут парубок серйозно занедужує і повертається на батьківщину.

Коли Гамсун приїхав в 1884 р. в Осло, всі симптоми хвороби, очевидно бронхіту, зникли. Якийсь час він жив у Вальдерсі, де під псевдонімом Кнут Гамсунд (згодом "д" через типографську помилку відпало) написав роботу про Марка Твена. В Осло його літературна кар'єра не склалась, Гамсун знову бідує, а потім, в 1886 р., знову їде в Сполучені Штати. Приїхавши в Чикаго, він спочатку працює кондуктором трамвая, а влітку наймитує на пшеничних полях Північної Дакоти. Розчарувавшись у своїх літературних починаннях, він знову повертається в Європу й у Копенгагені, у той час центрі скандинавської видавничої справи, показує почату повість Едварду Брандесу, братові впливового датського літературного критика Георга Бравдеса, редактору щоденної копенгагенской газети. На Брандеса однаково сильне враження справили як виснажений вид Гамсуна, так й уривок з його повісті. Наприкінці того ж року повість з'явилася на сторінках одного з датських літературних журналів, а в 1890 р. була опублікована цілком у Копенгагені під назвою "Голод" ("Suit").

"Голод" став сенсацією й створив Гамсуну репутацію серйозного письменника. У цій повісті Гамсун пориває із традицією викривального реалізму, що тоді переважав у скандинавській прозі, і відмовляється від пануючої в той час ідеї, відповідно до якої завданням літератури є поліпшення умов людського існування. Повість, власне кажучи, не має сюжету й розповідає про парубка із провінції, що живе в Осло й мріє стати письменником. Зовсім упевнений у власній геніальності, він воліє страждати від убогості, чим відмовитися від амбіцій "Це герой Достоєвського, - писав американський критик Альрик Густафсон - Хворою душею й тілом, що випробовує муки голоду, він перетворює своє внутрішнє життя в суцільну галюцинацію". Страждає головний герой "Голоду" не тільки від відсутності їжі, але й від відсутності соціальних контактів, від сексуальної незадоволеності, неможливості виразити себе. Своєю відчуженістю цей герой передбачає антигероя літератури XX ст.

Як сказав один з перекладачів Гамсуна, сучасний американський поет Роберт Блай, "жвавість і гострота прози Г. потрясли всіх". Книга написана короткими вагомими фразами, ясні, чіткі описи чергуються з навмисно суб'єктивними, багатозначними. "Голод" писався в той час, коли Артур Шопенгауер, Едуард Фон Гартман, Фрідріх Ніцше й Август Стріндберг призивали звернути увагу на ті складні підсвідомі сили, які управляють людською особистістю. Власну концепцію суб'єктивної прози Гамсун сформулював в есе, названому "З підсвідомого життя душі" ("Fra det ubevidste Sjaelelv"), що з'явився в тому ж році, що й "Голод". Відмовляючись від умовностей об'єктивної прози, письменник пропонує вивчати "таємні рухи душі, що відбуваються в самих віддалених глибинах підсвідомості, аналізувати незлічимий хаос вражень, через збільшувальне скло розглядати вишукане життя уяви, потік думок і почуттів"

Гамсун знову використає суб'єктивний метод у романі "Містерії" ("Mystener", 1892), де говориться про шарлатана, що з'являється в приморському сільці й спантеличує жителів своїм дивним поводженням. Роман "Пан" ("Рап", 1894) написаний у формі спогадів Томаса Глана, що відмовляється від цивілізованого існування й живе життям мисливця й рибалки поблизу провінційного містечка в Нурлані. "Я спробував за аналогією з Руссо представити щось схоже на культ природи, чутливості, точніше, надчутливості душі", - зізнався Гамсун своєму другу, коли працював над "Паном". Піднесені описи природи виражають ту ейфорію, що прагнув знайти й сам Гамсун, і його головний герой, котрий містично й пантеїстично ототожнював себе з нурланським селом. Полум'яна пристрасть Глана до Едварде, розпещеної, свавільної дочки місцевого купця, породжує в його душі емоційний хаос, що в остаточному підсумку приводить героя до самогубства.

Гамсун - визнаний автор романів й есе, але його перу належать також поетичні й драматичні твори. З 1895 по 1898 р. він писав драматичну трилогію про життя філософа: "У врат царства" ("Ved rikets port", 1895), "Драма життя" (1896) і "Вечірня заграва" (1898). За загальною думкою критиків, у своїх п'єсах Гамсун виявився нездатний зобразити характери героїв так само глибоко, як це йому вдавалося в романах. Більшість поетичних творів Гамсун спалював до їхньої публікації, однак в 1904 р. він видає збірник віршів "Дикий хор", що не поступається його кращій прозі.

З початку XX ст. Гамсун пише об'ємні романи, де багато дійових осіб й оповідання йде від третьої особи, такі, як "Діти століття" (-1913) і його продовження "Місто Сегелфосс" (1915). Згідно Джеймса У. Макфарлейна, одного з перекладачів Гамсуна, ці й наступні романи "стали образною демонстрацією устояної й у цілому пасторальної (навіть феодальної) системи цінностей письменника: антиінтелектуалізм й аполітичність у сполученні із сильним упередженням проти торгашеського духу".

У переїзді Гамсуна на ферму в 1911 р. відбилися його відчуження, що збільшилося, від суспільства й неприйняття особливо у зв'язку з подіями першої світової війни - індустріального століття. Цими настроями проникнутий роман "Соки землі"? що був виданий в 1917 р. У ньому з великою любов'ю розповідається про життя норвезьких селян Їсака й Інгер, що зберегли свою вікову прихильність до землі й вірність патріархальним традиціям.

Саме "за такий монументальний добуток, як "Соки землі", Гамсун в 1920 р. був визнаний гідним Нобелівської премії з літератури. Представник Шведської академії Харальд Йерне у своїй промові сказав: "Ті, хто шукає у літературі... правдиве зображення реальності, знайде в "Соках землі" розповідь про те життя, яким живе будь-яка людина, де б вона не перебувала, де б не трудилася". Йерне навіть зрівняв роман Гамсуна з дидактичними поемами Гесіода. Читати Нобелівську лекцію Гамсун відмовився.

Рік по тому після виходу "Соків землі" Гамсун придбав маєток Нерхольм у Південній Норвегії, де поєднував літературну роботу із сільськогосподарською. Роман "Жінки в колодязі" з'явився в 1920 р. Цинічний і безвихідний, роман цей оповідає про вимирання маленького приморського сільця, зараженого помилковими, з погляду автора, цінностями сучасного світу. Потім з'явилася "Остання глава" (1923), похмурий роман про сільський санаторій.

Переживаючи депресію, пов'язану з недоброзичливими відгуками на свої книги, Гамсун недовго лікується методом психоаналізу, після чого пише трилогію "Бурлаки" (1927), "Август" (1930) і "А життя йде" (1933), головним персонажем якої є бурлака на ім'я Август. Хоча в цих трьох романах Гамсун знову повертається до теми соціальної відкинутості, безсилля Августа носить цього разу необоротний характер. Останній роман Гамсуна "Кільце замикається" виданий в 1936 р. У ньому описується безцільне життя людини, надіям якої не судилось здійснитися, але яка проте залишається, за словами Гамсуна, "владарем у своєму роді".

З віком Гамсун стає усе більше реакційним: в 1934 р. він відкрито заявляє про свою підтримку нацистів. Хоча письменник ніколи не вступав у норвезьку нацистську партію, його перу належить кілька профашистських статей, виданих у період німецької окупації Норвегії, а в 1943 р. він зустрічався в Німеччині з Геббельсом і Гітлером. Тисячі читачів у знак протесту повернули письменникові його книги. Наприкінці війни Гамсун і його дружина були арештовані. Восени 1945 р. письменник був поміщений у психіатричну клініку в Осло, де провів чотири місяці, після чого був переведений у будинок для людей похилого віку в Ландвіку. В 1947 р. він постав перед судом, був визнаний винним у пособництві ворогові й присуджений до виплати 425 тис. норвезьких крон (близько 80 тис. доларів за тодішнім курсом), однак через "інтелектуальну деградацію" тюремного ув'язнення уник. "По зарослих стежках", розповідь про судовий процес, з'явилася в 1949 р., коли Гамсуну було 90 років. Книга написана надзвичайно жваво, Роберт Блай назвав її "як і раніше живою, стислою і яскравою що, втім, ні в якій мері не виправдує поведінку Гамсуна під час війни. Проте ця книга, безумовно, сприяла відродженню інтересу до творчості письменника.

В 1898 р. Гамсун одружився на Берглют Бех, від шлюбу з якою в нього була дочка. В 1906 р. чоловік і жінка розлучились, а двома роками пізніше письменник закохався в акторку Марію Андерсен, що була молодшою за нього на двадцять три роки. Вони одружилися в 1909 р., у них народилося двоє дочок і двоє синів. У ході розслідування справи Гамсуна в 1947 р. Марія розкрила інтимні подробиці їхнього шлюбу, і розгніваний Гамсун відмовився бачити її протягом наступних трьох років, однак з 1950 р. вони знову жили разом аж до смерті письменника, що настала 19 лютого 1952 р.

Багато критиків сходяться в думці, що Гамсун, із властивими йому суб'єктивністю, фрагментарністю, ліризмом, порушенням послідовності дії, є родоначальником сучасної прози. "На сьогоднішній день Гамсун - це єдиний норвезький письменник, не рахуючи Ібсена й Унсет, що є класиком світової літератури", - вважає Харальд Несс. З ним згоден Альрік Густафсон, котрий заявляє, що книги Гамсуна захоплюють не викриттям, а "чисто літературними достоїнствами й запам'ятовуються чудово обкресленими живими характерами, небаченим багатством літературних прийомів й, бути може, у першу чергу своїм стилем, що по чуйності, щирості звучання є найчистішою поезією".

Чи врятує людину кохання?

Норвезький письменник Кнут Гамсун посідає одне з почесних місць як поет кохання, митець, що відкрив і зобразив нові відтінки цього почуття, показав його складний характер, суперечності між його життєдайною і руйнівною силами.

Вчинки героїв у романі К. Гамсуна "Пан" визначає через кохання. Головний герой роману лейтенант Глан живе відлюдником у лісовій сторожці. Саме тут він почуває себе вільним і щасливим. Серед людей йому незатишно, навіть задушливо. Він має душу відкриту красі і коханню, душу, яка цурається дріб'язковості, бо може осягнути вічне: циклічність природи, її весняне відродження, літній розквіт, осінній сон. Він нудьгує серед товариства, що збирається у домі місцевого багатія Мака. Розмови, що точаться тут про буденні речі, не цікавлять героя, адже він розуміє сутність людей, розуміє інстинктивно, як звір. Невипадково в романі його погляд називають „звірячим”. Цей погляд допомагає йому відчути ілюзорність багатьох цінностей і прагнень людського суспільства. Його ідеал – природа, а що може бути природнішим за кохання?

Кохання в романі зображується як непереборна сила, що не підвладна ні розуму, ні моральним законам. Це стихія, яка не вибирає шляхів, яка неминуче приносить жертви.

Кохання єднає Єву, дружину сільського коваля, і лейтенанта Глана. Воно перетворює покірну й безталанну Єву в особистість. Кохання дає їй сили, позбавляє страху. Вона нічого не

очікує від Глана, не знає, чим закінчаться їхні стосунки, вона просто про це не думає. Вона сповнена довіри і ніжності до коханого. І Глан відчуває чарівність її доброти, що дає йому відчуття щастя, хоча серце і душа Глана належать Едварді. Стихія кохання захоплює Єву і робить її своєю першою жертвою. Єва гине під уламками скелі.

Все трагічно переплітається. Порох під скелю підклав Глан, бо хотів зробити незвичайне видовище на честь від'їзду барона, нареченого Едварди. Запалив порох Мак, якого мучили ревнощі. Він розрахував час, коли Єва опиниться біля скелі. Людські пристрасті жорстокість і непримиримість руйнують життя, природу.

Едварда - сильна натура, що неспроможна підкоритися коханому. Для неї кохання - це боротьба. Тому її стосунки з Гланом нагадують поєдинок, в якому не може бути переможця. К. Гамсун пояснює нелогічність їхніх вчинків силою пристрасті. Ці вчинки часто не розуміють навіть самі герої, але вони сповнені глибокого внутрішнього змісту. Бажання Глана привернути до себе увагу Едварди зрозуміле, ось чому під час морської прогулянки він кидає її черевичок у воду. Шукаючи її співчуття, він навмисне прострілює собі ногу. Ревнощі примушують Глана плюнути у вухо нареченому Едварди. Всі ці вчинки нелогічні, незрозумілі сторонньому спостерігачеві, але вони пояснюються імпульсивністю кохання між Гланом і Едвардою. Але в цій історії не все зрозуміло навіть самому автору, напевне тому він не тлумачить причини цих вчинків. Читач розуміє лише те, що кохання не підвладне розуму, що це сила, яка може керувати людиною.

Я чула міф про Пана, що він син Гермеса, бог лісів, полів, кохав і переслідував німф. Фігурка Пана, зображена на порохівниці натякає на те, що мисливець Глан теж під його покровительством. Автор показує схожість Глана з Паном у тому, що він, Глан, володіє тою ж безмежною владою над жінками. І вся ця схожість не підкреслила жодної важливої особливості його натури. Глан - сучасна нервова людина, яка найбільш за все цінує мрію і надію. Бездумне ставлення цивілізації до всього примушує його шукати порятунку у лісі, де він один і може поринути у своє "я". Герой знаходить там почуття волі, розриває з суспільством.

У назві роману є символічний зміст. Людина, вважає Гамсун, - частина природи, яка є в романі в образі могутнього Пана, який живе у кожному з героїв і розпоряджається його долею. Роман Гамсуна "Пан" за словами О. І. Купріна, - "це моління про красу світу, нескінченна вдячність від серця за радість існування, а також гімн перед страшним і прекрасним обличчям бога любові".

Людина не може жити без кохання, але стосунки між людьми, людські якості можуть зруйнувати красу цього почуття. Але в свою чергу кохання може впливати на стосунки між людьми: воно може безжалісно нищити. Мені здається, що тільки сильні і прекрасні душею можуть витримати його випробування.

Питання для самоконтролю:

• Що вплинуло на формування таланту К. Гамсуна?

• Назвіть головні конфлікти роману «Пан».

• Визначте функції пейзажу в творі.

• Які фантастичні образи супроводжують тему кохання? У чому полягає їх символічний зміст?

Д/3: Біографія Г. Гамсуна, прочитати роман «Пан».

Література

1. Гамсун Кнут // „Лауреаты Нобелевской премии: энциклопедия” - М., 1992.

2. Побейко Г. „На родине классиков Скандинавии”.

3. Сучков В. „Лики времени. Статьи о писателях и литературном процессе:” В 2-х т.- М., 1969.;

Тема: Творчість і життя Джеймса Джойса (1882-1941).

План

1. Біографія письменника.

2. Творча спадщина.

3. Аналіз твору.

Зміст заняття: