1. Організаційні моменти.

2. Лекція викладача.

Американський поет Томас Стернз Еліот народився в Сент-Луїсі 1888(штат Міссурі). Він був молодшим із сімох дітей у родині. Серед його предків був преподобний Вільям Грінліф Еліот, засновник Вашингтонського університету в Сент-Луїсі, а з материнської сторони Айзек Стернз, один з перших переселенців Массачусетса. Батько Еліота, Генрі Уер Еліот, був багатим промисловцем, а мати, уроджена Шарлотта Стернз, жінка освічена й літературно обдарована, написала біографію Вільяма Грінліфа Еліота, а також драму у віршах "Савонарола".

Закінчивши приватну школу Сміт-Акедемі в Сент-Луїсі, Еліот рік провчився в приватному Массачусетському коледжі і в 1906 р. вступив до Гарвардського університету. Талановитий студент, Еліот закінчив університетський курс за три роки й одержав диплом магістра на четвертому курсі.

У цей час Еліот пише вірші в "Харвард адвокет" і є редактором цього журналу з 1909 по 1910 р. Потім він їде до Парижу, де відвідує лекції в Сорбонні й вивчає французьку літературу, насамперед поетів-символістів. Ще в Гарварді він зацікавився символізмом, читав поета-символіста Жуля Лафорга Й книгу Артура Саймонса "Рух символізму в літературі", що дуже вплинула на розвиток поета.

Повернувшись в 1911 р. у Гарвард, Еліот пише дисертацію про англійського філософа-ідеаліста Ф.Г. Бредли, вивчає санскрит і буддизм. По Шелдонській стипендії він їде спочатку в Німеччину, а потім в Англію, де вивчає філософію в оксфордському Мертон коледжі, у якому викладав Бредлі. Після довгих коливань і сумнівів Еліот вирішує присвятити себе літературі й не повертатися в Гарвард для захисту дисертації. Він залишається в Лондоні й пише вірші. При сприянні Езри Паунда й Уіндема Льюіса деякі з них були надруковані в 1915 р. Щоб заробити собі на життя, він біля року займався викладацькою діяльністю, потім служив клерком у банку "Ллойд"; в 1925 р. він починає працювати у видавництві "Фейбер енд Гуайер" (згодом "Фейбер енд Фейбер"), спочатку літературним редактором, а потім одним з директорів фірми.

В 1915 р. Еліот одружився з Вів'єн Хейвуд. Хоча шлюб виявився нещасливим, Еліоти прожили разом 19 років. Після розлучення Вів'єн помістили в психіатричну лікарню, де вона вмерла в 1947 р.

З 1917 по 1919р. Еліот працює заступником головного редактора журналу "Егоїст". Його ранні вірші з'являються в різних періодичних виданнях, у тому числі в "Католицькій антології" Езри Паунда в 1915 р. Два нових поетичних збірники Еліота "Пруфрок й інші спостереження" і "Вірші" були опубліковані Вірджинією й Леонардом Вульф в "Хогарт-пресс" відповідно в1917й1919рр. Написані під впливом Лафорга, вірші обох збірників несуть на собі печать глибокого розчарування дійсністю. В "Любовній пісні Дж. Альфреда Пруфрока", першій значній поемі Еліота, показаний герой - "послужливий, шанобливий придворний, добромисний, вишуканий..." - і болісно нерішучий, недорікуватий, особливо з жінками. "Пруфрок" став віхою в поезії XX в., багато критиків писали про значення цієї поеми, а американський поет Джон Беррімен уважав, що з "Пруфрока" бере початок сучасна поезія.

Одночасно з ростом популярності Еліота-поета швидко затверджувалася й репутація Еліота-літературного критика. Починаючи з 1919 р., він постійний автор "Таймі літерері сапплмент", літературного додатка до "Тайме". Там була опублікована серія статей Еліота про єлизаветинську і якобінську драму, які поряд з іншими критичними статтями увійшли в збірник естетичних робіт Еліота "Священний ліс". У статтях про Шекспіра, Данте, Драйдена, Марло, Джоні Донні, Джорджа Герберта, Ендрю Марвелла Еліот намагався "повернути поета до життя, що є великим, неминучим завданням критики". Есе Еліота "Віддаючи належне Джону Драйдену" (1924) і "Обрані есе" (1932) стали програмними для виникнення впливового критичного плину, відомого як кембріджська школа, а пізніше в Сполучених Штатах як нова критика. Крім того, Еліот увів у літературний побут два найважливіших для розвитку критичної думки поняття: objective correction - узгодження емоційного початку з об'єктивним зображенням конкретної психологічної ситуації, відповідність між почуттям й "набором предметів, ситуацією, ланцюгом подій, які є формулою, що викликає саме це почуття"; і dissocation of sensibility (розпад сприйнятливості), під яким Еліот мав на увазі втрату цілісності "мислення" у поезії після XVII ст. Багато критичних поглядів Еліота знайшли своє відбиття в журналі "Крайтеріон" ("Сгіїегіоп"), досить впливовому критичному виданні, що виходило 4 рази на рік з 1922 по 1939 р.

В 1922 р. Еліот опублікував поему "Марна земля" ("The Waste Land"), що його друг і наставник Езра Паунд назвав "самою довгою поемою, коли-небудь, написаної англійською мовою".

Своєю гіперболою (поема складається всього з 434 рядків) Паунд натякає на поетичну концентрацію й достаток алюзій у поемі. (Паунд, до речі, брав участь у редагуванні остаточного варіанту поеми, що він скоротив на третину.) "Марна земля" - кращий, на думку багатьох впливових критиків, твір Еліота, що наклав відбиток на наступний розвиток поезії, складається з п'яти частин, які поєднуються наскрізними темами безплідності й розмивання цінностей. "Марна земля", у якій відбилися сумніви й розчарування післявоєнного покоління, виразила інтелектуальний настрій цілої епохи. В 1927 р. Еліот хрестився по обряду англіканської церкви й у тому ж році одержав британське підданство. У передмові до збірника есе "У захист Ланселота Ендрюса" ("For Lancelot Addrewes") він називає себе "англо-католиком у релігії, класицистом у літературі й роялістом у політиці". Ще будучи американським студентом, Еліот виявляв живу цікавість до культури країни своїх предків, однокурсники жартома навіть називали його "англійцем у всьому, крім акценту й громадянства". І якщо прийняття британського підданства в якійсь мірі відповідало його юнацьким устремлінням, то його перехід в англіканську церкву був відходом від сімейних традицій уніатства, хоча й задовольняв потребу Еліота, пуританина по походженню, у строгих і чітких моральних установках. У поемі "Попелясте середовище" (1930) з усією очевидність виявилися душевні муки, якими супроводжувалося його звернення до англіканської віри. Саме в цей період інтелектуального й щиросердечного розброду Еліот переводить поему Сен-Жон Перса "Анабасіс" (1930), свого роду духовну історію людства, і знайомить англомовного читача із творчістю близького Еліоту за духом французького поета.

В 30-і рр. Еліот пише поетичні драми. "Камінь" (1934) і "Убивство в соборі" (1935) призначалися для релігійних спектаклів. "Убивство в соборі" являє собою філософське мораліте про муки св. Томаса Беккета й вважається кращою п'єсою Еліота. Вона з великим успіхом йшла в театрах Європи й Сполучених Штатів. Його п'єси про сучасне життя - "Возз'єднання родини" (1939), "Вечірній коктейль" (1950), "Особистий секретар" (1954) і "Літній державний діяч" (1959) - вважаються менш вдалими. Авторові багато в чому не вдалася спроба наповнити сучасним змістом теми античної трагедії. "Вечірній коктейль", щоправда, у свій час мав успіх на сценах театрів по обидві сторони Атлантики.

Поеми 40-х рр. "Чотири квартети" (1943), "Бернт Нортон" (1941), "Іст Кокер" (1940), "Драй Селвейджес" ( 1941) і "Літгл Гіддінг" (1942) вважаються багатьма критиками найбільш зрілими поетичними творами Еліота. Кожна поема - це міркування, навіяні спогляданням різних пейзажів, у які поет вплітає свої судження про історію, час, природі мови, а також особисті спогади.

В 1948 р. Еліоту присуджується Нобелівська премія з літератури "за видатний новаторський внесок у сучасну поезію". Член Шведської академії Андерс Естерлінг у своїй промові підкреслив, що у віршів Еліота "є особлива властивість - здатність врізатися у свідомість нашого покоління з гостротою алмаза". "Я вважаю вручення Нобелівської премії поетові підтвердженням загальнолюдської цінності поезії, - сказав Еліот у відповідній промові. - Заради одного цього треба час від часу нагороджувати поетів; Нобелівську премію я розглядаю не як визнання своїх власних заслуг, але як символ значимості поезії".

В 1957 р. Еліот одружився з Есме Валері Флетчер. Поет помер в 1965 р., у віці 76 років, і був похований в Іст-Кокер, селі в Сомерсеті, звідки в середині XVII в. його предок Ендрю Еліот вирушив до Америки.

Еліот був визнаний гідним багатьох нагород. Серед них британський орден "За заслуги" (1948), французький орден Почесного легіону (1954), премія Ґете Ганзейского союзу (1954). Еліот мав 16 почесних ступенів англійських, американських й європейських університетів і був почесним членом рад Магдален коледжу й Мертон коледжу (Оксфорд).

Протягом свого життя Еліот часто їздив на батьківщину, відвідував рідних, виступав з лекціями, займався видавничою діяльністю. Поет одержав багато американських нагород і був членом наукової ради Інституту фундаментальних досліджень у Прінстоні в 1948 р. і членом ради американської Бібліотеки конгресу з 1947 по 1954 р.

Критична й текстологічна література, присвячена творчості Еліота, продовжує рости й після смерті поета. На думку американського критика Ірвина Еренпрайса, "поезія Еліота проникає в глибини моралі й психології. Еліот розумів мінливу, парадоксальну природу наших самих схованих емоцій і суджень і намагався виразити цей парадокс у своєму стилі". Стиль Еліота, вважає Еренпрайс, відрізняється "порушенням синтаксису й змісту, звертаючи в такий спосіб увага читача, змушуючи його по-новому глянути на завдання й цінності літературної творчості".

"Двояке завдання Еліота полягала в тому, - писав англійський критик М. Бредбрук, - щоб знайти тлумачення своєї епохи, тримаючи, як учив найбільший з поетів, Дзеркало обличчям до Природи, і разом з тим додержуватися зразків істинної досконалості".

Питання для самоконтролю:

• Назвіть головні мотиви поезії Т. С. Еліота.

• Визначте образи-символи спустошеності землі і сучасної людини в поемі «Порожні люди».

• Які літературні та міфологічні ремінісценції зустрічаються у творах Т. Еліота?

• Наведіть приклади «розбитих образів», порушених логічних зв'язків між картинами поетичного світу поета, знівечених почуттів.

Д/3: Біографія письменника, вивчити вірш напам'ять «Порожні люди».

Література

1. Павличко С. Поезія Т. Стернза Еліота // Всесвіт.— 1988. — №9.

Тема: Життя і творчість Вітезслава Незвала.

План

1. Біографія письменника.

2. Творча спадщина.

3. Аналіз та виразне читання поезій.

Зміст заняття: