V. Зміст навчального матеріалу

На підставі скарг даних об’єктивних обстежень з урахуванням класифікації дефектів коронки в історії хвороби відображають дані обстеження та формують діагноз, який складається із трьох частин: етіологічний, функціональний, анатомічний. Після позитивного розв’язання питання про можливість виготовлення коронки переходять до препарування зубів.

Препарування твердих тканин зуба далеко не байдуже для хворого, оскільки наносяться психологічна, термічна та механічна травми. Тому препарування необхідно проводити в щадному режимі, дотримуючись певних правил:

1) інструменти для препарування повинні бути добре відцентровані (алмазні бори, диски);

2) препарування твердих тканин зуба необхідно проводити з перервами;

3) давати хворому можливість часто полоскати ротову порожнину розчином перманганату

калію для охолодження та видалення ошурків, якщо машина не оснащена пристроєм для

постійного зрошення водою;

4) треба, якщо це можливо, економно зпрепаровувати тканини зуба.

Особливості препарування зубів

Препаровку зубу починають з сепарації контактних поверхонь. Товщина шару твердих тканин зуба, що потрібно зняти дорівнює товщині коронки:

• штамповані 0,25-0,3 мм;

• литі 0,4-0,6 мм.

При обробці оклюзійної поверхні не слід грубо порушувати її анатомічну форму.

Після препарування зуб повинен набути форму циліндра з діаметром коронки, який не перевищує діаметр шийки зуба. Препарування в недепульпованих зубах проводиться під постійним охолодженням за допомогою повітряної або повітряно-водної систем. Препарування виконується високо центрованими інструментами з алмазною, або карборундовою робочою поверхнею.

Препарування потрібно проводити з урахуванням зон безпеки по Аболмасову Н.Г. та Гаврилову Є.І. у фронтальній ділянці та по Клюєву Б.С. у бокових. Не слід забувати про якнайменшу травматизацію ясеневого краю у пришийкових ділянках, а також про постійне використання антисептичних розчинів для полоскання ротової порожнини.

Під час препарування перед лікарем стоять наступні задачі:

• відтворити таку форму зуба, яка б відповідала усім вимогам, щодо обраної конструкції коронки, при цьому обмежуючись якнайменшою кількістю знятих твердих тканин;

• виконувати зі шліфування не травмуючи сусідні зуби, маргінальний пародонт, не подразнюючи та не травмуючи пульпу зуба, а у разі її пошкодження виникає необхідність у депульпуванні;

• дотримання правил асептики та антисептики по відношенню як до пацієнта так і до себе;

• препарувати таким чином, щоб пацієнт відчував якнайменше болю та неприємних відчуттів.

Після препарування отримують відбитки:

1. Для виготовлення штучних коронок відбитки можна одержати гіпсом або будь-якими самополімеризуючими масами. Одержують робочий і допоміжний відбиток.

2. При виборі стандартної ложки необхідно, щоб борти ложки відставали від зубів не менше, як на 5 мм, такі відстань має бути між твердим піднебінням.

3. Методика одержання анатомічного відбитку складається з 6 етапів:

- підбір і підготовка стандартної ложки;

- вибір і нанесення на неї відбиткового матеріалу;

- введення ложки в порожнину роту;

- оформлення країв відбитку;

- виведення відбитку з порожнини рота;

- його оцінка.

4. Відбиток якісний, якщо повністю відображено рельєф протезного ложа, міжзубні

проміжки, зубний ряд та шийку зуба, якщо на поверхні немає пор і змазаного рельєфу.

4. Основним для отримання повторного відбитка є змазаність повторного відбитка в

ділянці шийки зуба, на який виготовляють протез.

За відбитками зубний технік відливає гіпсові моделі. Перед відливанням моделі гіпсовий відбиток на 10-15 хв. опускають у холодну воду, щоб сухий гіпс просочився водою і не вбирав вологи з рідкого гіпсу, з якого виготовлятимуть модель. Відбиток виймають з води, струшують і кладуть на стіл ложкою вгору, щоб стекла вода, яка залишилася на ньому. Гіпс змішують з водою без добавлення кухонної солі і заповнюють ним відбиток. Щоб запобігти утворенню пор, наливати гіпс на частини відбитка, які виступають, найкраще невеликими порціями і струшувати його при цьому, постукуючи ложкою по краю гумової чашки. Відбиток заповнюють гіпсом з надлишком, потім наливають трохи гіпсу на скло і кладуть на нього відбиток ложкою вгору так, щоб висота моделі в найтоншому місці досягала 1,5-2,0 см. Краї моделі згладжують шпателем і чекають, поки гіпс повністю не затвердіє. Після цього модель відокремлюють від скла, знімають з неї ложку і зрізують нерівності на бічних її поверхнях до країв відбитка. Відкриваючи модель, слід пам’ятати розміщення зубів; це дасть змогу запобігти їх поломці. Звільняти модель починають з вестибулярної поверхні, відламуючи маленькі шматочки відбитка. Край шпателя обережно втискають між моделлю і відбитком, просувають його всередину на товщину краю відбитка і важелеподібним рухом шпателя відокремлюють шматочки відбитка. Перед видаленням шматочків відбитка, які прилягали до твердого піднебіння або до язикової поверхні нижньої щелепи, спочатку треба видалити ту частину відбитка, яка охоплювала з боків гіпсові зуби, а великі шматки, зробивши шпателем заглибини, поділити на дрібніші. Вставляючи шпатель у вирізки, важелеподібним рухом відколюють гіпс. При цьому можна користуватися молоточком, постукуючи ним доти поки шматочок не почне відставати від моделі. Звільнену від відбитка модель обрізують по краях, не порушуючи перехідної складки (рис. 44).

Щоб відбиток краще відокремлювався від моделі, його можна на 3-5 хв. опустити в киплячу воду. За рахунок різного ступеня теплового розширення різних за товщиною і об’ємом мас відбитка і моделі шари гіпсу починають відокремлюватись, що полегшує звільнення моделі.

Стенсовий відбиток відокремлюють від моделі, нагріваючи його до повного розм’якшення в гарячій воді. Від розм’якшеного стенсу відокремлюють ложку, а модель знов опускають у гарячу воду, після чого шпателем легко знімають стенс. Щоб запобігти поломці зубів, стенс треба добре розігрівати, але не допускати його перегрівання, бо перегрітий стенс набуває клейкості, а це утруднить його відокремлення від моделі.

Виготовлені моделі зіставляють у центральній оклюзії і фіксують в оклюдаторі. Згідно моделі виготовляють гіпсовий штамп, який повинен повністю відтворювати форму майбутньої коронки, але бути меншим від неї на її товщину. Ураховуючи, що коронка повинна мати високу точність у зоні шийки зуба, для збереження рельєфу шийки на гіпсовому зубі (штампі) треба окреслити її плоско-загостреним хімічним олівцем, тобто оконтурити. Потім слід відновити точний відбиток обробленого зуба на гіпсовій моделі. На гіпсовому відбитку, а отже, і на моделі, звичайно, не відтворюється щілина між зубами, утворена під час сепарації. Тонка гіпсова перегородка на відбитку, як правило, ламається. Спосіб відтворення цієї щілини металевими прокладками, встановленими між зубами, на нашу думку, неточний і його не можна рекомендувати для масової практики.

Таким чином, у більшості випадків на моделі не відтворюється сепарація зуба, і технік повинен її створити самостійно. Відпрепарувати зуб, на який надівають коронку, від сусіднього зуба можна гострим тонким лобзиком. При цьому лінія розрізу повинна з’єднати краї вестибулярної і оральної лінії шийки зуба. Щілину між зубами утворюють так, щоб не пошкодити і повністю зберегти коронки сусідніх зубів.

Після сепарації переходять до моделювання зуба, тобто до відновлення його анатомічної форми, порушеної препаруванням, а також патологічним процесом. На куксу зуба обережно наливають розтоплений моделювальний віск так, щоб він не потратив на шийку зуба. Зуб повинен бути сухим, щоб віск добре склеївся з гіпсом. Тримати його треба горизонтально і віск наносити рухом шпателя від шийки зуба до жувальної поверхні та ріжучого краю. Модельований зуб покривають воском з деяким надлишком. Поки віск м’який, змикають оклюдатор, щоб дістати контури зубів-антагоністів. Останні змочують водою, щоб до них не прилипав віск. При змиканні не треба тиснути на оклюдатор, щоб не порушити точності моделювання зубів. Якщо віск затвердне, його треба повторно розігріти і знову зімкнути оклюдатор. Повторно моделюють зуби після затвердіння воску. При цьому враховують форму симетричного зуба, розташування зубів-антагоністів, сусідніх зубів і товщину майбутньої штучної коронки. Змодельований зуб при змиканні оклюдатора повинен відстояти від зубів-антагоністів на 0,25мм, його вестибулярна і оральна поверхні повинні бути глибші порівняно з сусідніми зубами також на 0,25 – 0,30 мм, між змодельованим і сусіднім зубами повинна залишатися щілина, що дорівнює товщині коронки, тобто 0,25 мм.

Рис. Правильне відновлення анатомічної форми зуба:

1 – змодельований зуб; 2 – вестибулярна поверхня надітої на зуб коронки; 3 – піднебінна поверхня надітої на зуб коронки.

Закінчивши моделювання, зуб треба видалити з моделі. Для цього її кладуть у воду, щоб гіпс розм’якшився. Зуб вирізують пилкою або технічним шпателем. Щоб не поламати зуб, модель розрізають по лінії сусідніх зубів, так, щоб вирізаний фрагмент був трохи ширшим, ніж сам зуб.

Рис. Послідовність виготовлення робочої моделі за гіпсовим відбитком.

1 – положення ложки при збиранні відбитка; 2 і 3 – склеювання частин відбитка; 4 – заливання відбитка гіпсом; 5 – видалення надлишків гіпсу; 6 – обробка країв моделі; 7 і 8 – положення рук при звільненні моделі від відбитка.

Рештки гіпсу починають зрізати від шийки зуба до основи моделі, причому вісь коронки зуба повинна збігатися з віссю основи. Зуб з основою, вирізаний з моделі, є гіпсовим штампом. Його обробляють двома способами. Гіпс на основі штампа можна зрізати по ширині шийки зуба або залишити основу трохи ширшою. У другому випадку на переході шийки зуба в основу утворюється уступ шириною 0,5-1,0 мм. Оскільки край коронки повинен заходити у фізіологічну кишеню, то шийку на гіпсовому штампі слід подовжити. Для цього гостро заструганим олівцем на 1 мм нижче шийки зуба і паралельно їй проводять другу лінію. Гострим шпателем знімають гіпс, що лежить між першою і другою лініями, причому шпатель тримають паралельно до осі зуба. Оформлення цієї частини гіпсового штампа має дуже велике значення. Якщо звузити або розширити зуб на ділянці другої лінії шийки, то виготовлена коронка буде вужчою або ширшою. Друга лінія шийки на гіпсовому штампі повинна бути чіткою, щоб відштампувалася на коронці. Для цього безпосередньо під позначеною олівцем другою лінією шпателем роблять борозенку, якщо основа штампа має таку саму товщину, як і зуб в ділянці шийки. Якщо між шийкою і основою штампа є уступ, то край коронки визначають за ним. Перевагу слід віддавати першому способу обробки гіпсового штампа. При наявності уступа припасувати гільзу треба точно по довжині коронки зуба. Проте, коли гільза виявляється довшою від коронкової частини гіпсового штампа, під час штампування вона розривається біля краю або дає складки на жувальній поверхні.

Гіпсовий штамп використовують для виготовлення металевих штампів, які повинні точно відповідати першим. Для цього спочатку треба виготовити контрштамп або матрицю. Гіпсовий контрштамп можна виготовити за одним гіпсовим штампом або одночасно за кількома. У першому випадку застосовують гумове кільце, у другому – металеву раму.

Щоб гіпсовий штамп легко відокремився від контрштампа, його на 7-10 хв. опускають у холодну воду. У гумове кільце заливають гіпс і по його центру коронкою вниз опускають гіпсовий штамп так, щоб він не дійшов до дна на 1,5 – 2,0 см. Щоб під час заливання гіпсу не утворювались пори, по кільцю постукують, і штамп кілька разів занурюють у гіпс. Коли гіпс затвердне, матрицю видавлюють з кільця, для стійкості на ній утворюють шпателем плоску поверхню, а на протилежному боці – борозенку. У цю борозенку вставляють шпатель і, постукуючи по ньому молоточком, розколюють матрицю. Якщо гіпсовий штамп не видаляється з матриці, її знову складають у розколюють на тій ділянці, на якій затримався штамп. Після видалення гіпсового штампа матрицю зіставляють, установлюють у кільце і відливають по ній металеві штампи.

Набагато швидше готувати контрштамп одночасно для кількох зубів. Для цього гіпс наливають на скло, надають йому форми прямокутника товщиною 2 см і вирівнюють його поверхню мокрим шпателем. Надати гіпсу бажаної форми можна також за допомогою металевої рамки. Штампи занурюють у гіпс боком приблизно до половини і розміщують один від одного на відстані 1,0- 1,5 см. Коли гіпс затвердне, форму знімають із скла, вирізають на її краях клиноподібні заглибини, занурюють на 7-10 хв у холодну воду і знову заливають шаром гіпсу товщиною 2-3 см. Форму розкривають, постукуючи по ній молоточком або опускаючи в киплячу воду на 5-7 хв. Потім гіпсові штампи обережно виймають, стулюють обидві половинки форми і заливають у неї легкоплавкий метал. Відливають відразу два металеві штампи. Один з них використовують для попереднього штампування гільзи, а другий – для остаточного. Якщо металеві штампи у місці розколювання мають незначні виступи, то на бічній поверхні їх видаляють напилком, а на жувальній – гострим штихелем або бором.

Тепер до металевого штампа можна припасувати гільзу. Існують стандартні стальні гільзи різних діаметрів. Підбирають таку гільзу, щоб її було важко надіти на штамп. Якщо гільзи відповідної ширини немає, то беруть одну з них і протягують в апараті Самсона або апараті Шарпа. За будовою ці апарати схожі на ручний прес. Апарат Самсон складається з нерухомої металевої рами, двох горизонтальних матриць, отвори в яких поступово зменшуються, і рухомої пластинки з циліндричними стержнями – пуансонами, діаметр яких відповідно менший за діаметр отвору в матриці на товщину гільзи. Пуансони приводять у рух, опускаючи і піднімаючи важелеподібну ручку. Апарат Шарпа складається з рами і рухомої матриці з пуансонами, яка приводиться в рух за допомогою обертання гвинта. В апараті “Самсон” кількість отворів і пуансонів удвічі більша, ніж в апараті Шарпа, що забезпечує більш плавний перехід від одного отвору до іншого і дає змогу точніше підігнати гільзу до штампа. Протягуючи гільзу, не можна пропускати жодного з отворів, інакше на ній утворяться складки.

Рис. Апарат Шарпа для протягування гільз (зліва); аппарат Самсон для протягування гільз (справа).

В апараті для протягування гільз можна з металевого диска створити гільзу для виготовлення золотих коронок. Товщина золотого диска повинна бути в межах 0,3-0,35 мм. Спочатку кладуть у заглибину над отвором, діаметр якого на 1,5-2,0 мм вужчий за діаметр диска, і, поступово обробляючи в наступних отворах, створюють гільзу потрібного діаметра.

У процесі протягування гільз в апараті змінюється структура металу, а отже, змінюються і його фізичні властивості. Нержавіюча сталь після такої обробки стає жорсткою, непіддатливою, виникає так званий наклеп, і подальша обробка гільз утруднюється. Для того, щоб зняти наклеп, гільзи піддають термічній обробці. Їх нагрівають до температури 1050 град. С (жовтий колір), витримують протягом 1-2 хв і швидко охолоджують. Перегрівати стальні гільзи не можна, бо утвориться товстий шар окалини, яка під час хімічної обробки руйнуватиметься і стоншуватиме коронку.

Після термічної обробки гільзу підрізують приблизно по шийці штампа, набирають на штамп і переходять до попереднього штампування.

Попереднє штампування полягає в тому, щоб надати гільзі контури, близькі до контурів майбутньої коронки. Для цього спеціальним молоточком постукують по гільзі, яка надіта на штамп. Для золотих гільз застосовують рогові або пластмасові молоточки, а для стальних – металеві. При штампуванні коронок для передніх зубів гільзі спочатку надають відповідної форми на ковальні, потім її надівають на металевий штамп і оббивають молоточком. Коронки на бічні зуби відразу штампують на металевих штампах. Треба стежити, щоб під час попереднього штампування на лінії переходу дна гільзи у вертикальну стінку (тобто на ребрі гільзи) не утворювалася складка. Для цього цю ділянку від жувальної поверхні до шийки зуба, і тільки після цього починають штампувати жувальну поверхню коронки. Можна також заокруглити ребро гільзи на круглому відростку ковадла, а потім вже оббити гільзу на металевому штампі.

Відштамповану гільзу знімають із штампа, розплавляють над полум’ям газового пальника ту частину його, яка залишилася в гільзу, щоб повернути металу ковкість і пластичність. Золоту коронку перед термічною обробкою обов’язково кип’ятять у 40-50% розчині соляної або азотної кислоти, щоб очистити від залишків легкоплавкового металу. Після попереднього штампування і термічної обробки гільзу штампують остаточно. Цю операцію можна виконати трьома способами: зовнішнім, внутрішнім і комбінованим.

Для штампування коронок за Паркером (метод зовнішнього штампування) виготовляють лише штамп, а контрштампом є мольдин. Штампування коронок за цим методом виконують у спеціальному апараті, який складається з основи і порожистого циліндра, що входить у неї, і закінчується масивною площадкою (рис.47). Порожнина основи заповнена мольдином чи невулканізованим каучуком. Підготовлену гільзу надівають на металевий штамп, який обгортають полотном, щоб запобігти проникненню в гільзу мольдину, куди її занурюють. У порожнину основи вводять циліндр і ударами молотка по його зовнішній площадці штампують коронку. Маса, що міститься всередині основи, під ударами молотка ущільнюється, рівномірно передає тиск на всю поверхню гільзи і щільно обтискує її на штампі. Для остаточного штампування коронки за цим методом можна застосовувати спеціальний прес.

Рис. Апарат (справа) і прес (зліва) для зовнішнього штампування коронок.

Спосіб внутрішнього штампування застосовують при виготовленні коронки за кільцем у випадку різкого руйнування зуба, коли на відбитку нечітко виявляється контур його шийки. Щоб виготовити коронку за кільцем, замірюють біндратом об’єм шийки, за цим розміром з мідної пластинки товщиною 0,25-0,30 мм виготовляють кільце і спаюють й його срібним припоєм (2 частини срібла і 1 частина латуні). Кільце відбілюють у спирті і припасовують на зуб, точно додержуючись його форми. Під’ясеневий край кільця повинен заходити у ясеневу кишеню на 0,5 мм, протилежний йому край обробляють так, щоб він не перешкоджав рухові нижньої щелепи, а бічні поверхні кільця мали контакт із суміжними зубами. Припасувавши кільце, на жувальну поверхню бічного або піднебінну поверхню попереднього зуба кладуть розм’якшену термопластичну масу і пропонують хворому зімкнути щелепи, щоб створити відбиток зубів-антагоністів, а потім обережно заповнюють кільце гіпсом і занурюють його в густіший гіпс, налитий на скло, так щоб на жувальній поверхні і на частині кільця, яка прилягає до неї, гіпсу не було. Коли гіпс затвердне, моделі надають подовженої форми розміром приблизно 5х7 см і товщиною до 3 см, з обох боків кільця роблять нарізку глибиною 4-5 мм і занурюють на 5-7 хв у холодну воду. Вийнявши модель з води, на її поверхню наливають нову порцію гіпсу, щоб створити відбиток зубів-антагоністів. Коли гіпс затвердне, обидві частини моделі роз’єднують, масу відбитка розм’якшують у гарячій воді і обережно знімають. Модель з відбитками антагоністів на 5-7 хв занурюють у холодну воду, а на місце маси відбитка в кільце наливають гіпс і швидко з’єднують обидві моделі. Роз’єднують їх після того, як гіпс затвердне; на жувальній поверхні зрізають надлишок гіпсу, моделюючи форму зуба. Закінчивши моделювання жувальної поверхні, кільце с гіпсовою основою відокремлюють від моделі і поглиблюють лінію відповідно до контурів шийки зуба. Таким чином, виготовлений зуб повністю відповідає формі коронки, його можна використати для виготовлення металевого контрштампа. Для цього його закріплюють у спеціальному апараті. Апарат для внутрішнього штампування коронок складається з мідної або стальної кювети, у середині якої є виступи. Складовою частиною апарата є підставка, за допомогою якої видаляють сплав із кювети, а також знімне дно кювети або гумовий конус, у центрі якого розміщений металевий штифтик для становлення зуба з кільцем. Товкач і зубило використовують для видалення контрштампа з кювети і для його розколювання. Спочатку в основі гіпсового зуба просвердлюють отвір і закріплюють його на штифтику. Склавши докупи частини кювети, їх до краю заповнюють легкоплавким металом. Коли метал затвердне, контрштампи видаляють з кювети і розколюють. Підібравши відповідну гільзу, накладають її між половинками контрштампа і втискують у кювету з деяким зусиллям, бо гільза не відповідає формі контрштампа. Звичайно контрштамп з гільзою заганяють у кювету кількома ударами молотка. Перед штампуванням гільзу заповнюють м’яким каучуком або дротом. Штампувати починають зсередини спочатку дерев’яними паличками, а потім металевими стержнями доти, поки вона повністю не приляже до контрштампа (рис. 48).

Рис. Апарат для внутрішнього штампування коронок.

Для штампування комбінованим способом виготовляють металеві штамп і контрштамп. Останній відливають з легкоплавкого металу в спеціальній кюветці. Для цього другий невикористаний металевий штамп покривають шаром лейкопластиру так, щоб на бічних зубах жувальна поверхня, а на передніх – поверхня, яка контактує з зубами-антагоністами, і ріжучий край передніх зубів були вільними. Обов’язково треба перекрити і гострим інструментом видавити на лейкопластирі шийку зуба. Товщина лейкопластиру становить 0,25-0,28 мм; вона приблизно така сама, як товщина гільзи, що дає змогу створити проміжок для гільзи між штампом і контрштампом. Розплавлений легкоплавкий метал заливають у кювету і занурюють у нього покритий лейкопластирем штамп. Коли метал затвердне, контрштамп вибивають з кювети і розколюють, постукуючи молоточком по стержню кювети, або за допомогою шпателя. Потім лейкопластир знімають із штампа, надівають на нього підготовлену на першому штампі гільзу, встановлюють у контрштамп, а тоді в кювету і обережно забивають у штамп.

Рис. Етапи виготовлення повної металевої коронки:

1- відокремлення змодельованого зуба від моделі; 2- контури для обробки гіпсового стовпчика; 3- орієнтири для встановлення довжини і ширини штучної коронки: А-правильне; Б-неправильне; а-лінія воску; б-лінія клінічної шийки; в-лінія краю коронки; 4 і 5 – виготовлення металевого штампа; 6 – попереднє штампування жувальної поверхні.

Контрштамп спочатку нещільно охоплює гільзу в штампі і неповністю входить у кювету. Тому треба обережно постукати молотком по частинках контрштампа, а потім по штампу, щоб вони зайняли правильне положення, і тільки після цього переходять до штампування коронки, б’ючи молотком по металевому штампу.

Відштамповану коронку вибивають з кювети разом із штампом і контрштампом. Вона повинна бути гладенькою і щільно охоплювати металевий штамп. Щоб зняти коронку, штамп підігрівають у ложці, якою заливають легкоплавкий метал. Золоті коронки треба знімати дуже обережно, бо розплавлений легкоплавкий метал легко проникає в золото і руйнує його. Перед штампуванням золотої коронки рекомендується наносити на поверхню металевого штампа тонкий шар масла або вазеліну, щоб ізолювати золото від легкоплавкого металу. Перед виплавлюванням штампа бажано також змастити маслом коронку і штамп. Чекати, поки повністю розплавиться штамп, не слід. Як тільки він трохи розплавиться біля поверхні коронки, то, постукуючи пінцетом по ложці, його вибивають. Щоб легкоплавкий метал не проник у золото, коронку можна зняти, розплавивши штамп у киплячій воді. Проте, як би старанно не видаляли штамп, усередині коронки можуть залишитися шматочки легкоплавкого металу. Видаляють їх гострим інструментом, внутрішню поверхню коронки протирають ватним тампоном, змоченим у розчині соляної кислоти, а потім кип’ятять у цьому розчині.

Після остаточного штампування коронки знову піддають термічній обробці і точно по шийці обрізують ножицями. Краї золотих коронок згладжують напилком, а стальних – карборундовим каменями. Готові коронки перевіряють на гіпсовому штампі, де остаточно уточнюють лінію шийки. Разом з гіпсовими штампами коронки передають у клініку і цементують на зубах. Обробляти коронку можна і до припасування в клініці, але відполіровану коронку важче припасувати, її можна подряпати під час примірювання і знімання з зуба. При обробці коронку насамперед відбілюють, тобто видаляють з її поверхні окалину хімічним способом (кип’ятять у відбілючому розчині). Щоб зняти окалину з стальної коронки, застосовують міцний хімічний розчин).