Тема 2. Вигляди та аксонометрія (графічна робота 1)

Вигляди.

Зображення видимої частини поверхні предмета, що повернена до спостерігача, називається виглядом. Розрізняють основні, додаткові та місцеві вигляди [1 с.92-97, 9 с.107-110].

Я

2

кщо предмет проецюється на основні площини проекцій, то отримуємо основні вигляди. Встановлено такі назви основних виглядів (рис. 14, 15):

1. в

   6

   игляд спереду або головний вигляд;

2. в

   3

   4

   игляд зверху;

3. вигляд зліва;

4. вигляд справа;

5. в

   1

   5

   игляд знизу;

6. вигляд ззаду. Рис. 14

Головний вигляд обирається такий, що має найбільшу інформацію про форму та розміри предмету, завжди розташовується на фронтальній площині проекцій, від нього залежить розташування інших основних виглядів.

Якщо вигляди предмету розташовані в проекційному звязку, на кресленні їхню назву не пишуть. Якщо ж вони зміщені відносно головного зображення, то їх позначають великою літерою (наприклад "Б", рис. 16), а напрямок погляду показують стрілкою. Креслення оформляють так само, коли основні вигляди відокремлені від головного зображення іншими зображеннями або розміщені не на одному аркуші з ним.

Кількість зображень має бути найменшим, але повинно забезпечити повну уяву про предмет. Коли якусь частину виробу не можна показати на жодному з основних виглядів не спотворивши її форму й розміри, застосовують додатковий вигляд, який отримують на площинах не паралельних основним площинам проекцій. На кресленні додатковий вигляд позначають великою літерою (наприклад "А", рис. 16), а напрямок погляду показують стрілкою з відповідною буквою. Якщо додатковий вигляд розташований у проекційному звязку з головним зображенням, то стрілку та літеру над виглядом не наносять. Додатковий вигляд можна повертати, але, як правило зі збереженням положення, прийнятого для предмету на головному зображення. При цьому позначення вигляду має бути доповнене умовним графічним знаком у разі потреби зазначити кут обертання.

Місцевий вигляд – це зображення окремого, певного місця поверхні предмета, яке дістають при проеціюванні на одну з основних площин. Місцевий вигляд може обмежуватись лінією обриву. На кресленні його позначають так само, як і додатковий вигляд (наприклад "В", рис. 16).

Рис. 15

Рис. 16

Виносним елементом називається окреме зображення (як, правило збільшене) якої-небудь частини предмета, яка потребує більш детального графічного зображення, додаткових розмірів, тощо. При виконанні виносного елемента відповідне місце обводять на зображенні суцільною тонкою лінією-колом або овалом з лінією-виноскою і полицею. Над полицею римською цифрою (або великою літерою) позначають виносний елемент, а над зображенням виносного елементу поряд із цифрою (літерою) у дужках вказують його масштаб. [3 с. 76-77, 9 с. 119]

Виносний елемент може бути виглядом, розрізом або перерізом, незалежно від типу зображення, на якому показано його місце (рис. 17).

Рис. 17

Аксонометрія. Прямокутна ізометрична проекція.

Прямокутна ізометрична проекція утворюється при прямокутному проеціюванні предмета та звязаних з ним координатних осей на площину аксонометричних проекцій, яка нахилена під кутом однієї величини до всіх координатних осей. [1 с. 76-79, 10 с. 50-57]

Всі коефіцієнти спотворення рівні між собою U = V = W = К , тому формула залежності показників має вигляд 3К2 = 2; К = ≈ 0,82 Кути між проекціями осей також рівні між собою і складають 120°..

Таким чином при побудові ізометрії точки кожну її натуральну координату необхідно множити на 0,82. Але на практиці (див. ГОСТ 2.317-69) коефіцієнт спотворення заміняють цілим числом (приведеним коефіцієнтом), яке дорівнює 1. Така ізометрична проекція називається приведеною. Зображення предмету в цьому випадку, буде отримано збільшеним в 1/0,82 = 1,22 рази, тобто масштаб ізометричної проекції в цьому випадку буде М1,22:1.

Ізометрична проекція кола

Рівні кола, що розташовані в координатних площинах або площинах їм паралельним проецюються в рівні еліпси. Направлення осей еліпсів в прямокутних аксонометричних проекціях визначається наступним правилом:

Велика ось еліпса прямокутна до проекції координатної осі, яка не належить площині кола, мала ось прямокутна великій.

Розмір осей еліпсів в приведеній ізометрії:

ВОЕ = 1,22d; МОЕ = 0,71d, де – d діаметр кола, що проецюється.

Рис. 18

В колах, що проецюються завжди можна вирізнити два прямокутних діаметра, паралельних відповідним координатним осям, які проецюються на аксонометричну площину в дійсну величину. Таким чином, ізометричну проекцію кола – еліпс можливо побудувати за восьма точкам (рис. 18).

Згідно ГОСТ 2.317-69 аксонометричні еліпси дозволяється замінювати овалами. Існує декілька способів побудови таких овалів. На рис. 18 приведені ізометричні проекції кола того ж самого радіуса, що лежать в усіх координатних площинах. Криві побудовані різними методами, але всі вони рівноцінні. В усіх координатних площинах ізометричну проекцію кола можна побудувати кожним з наведених методів.

Питання та задачі для самоконтролю

1. Що називається виглядом? Чим відрізняються поняття "вигляд" і "проекція"?

2. Які вигляди називаються основними. Скільки можливих основних виглядів передбачає ГОСТ 2.305-68?

3. Як зображуються на виглядах невидимі елементи?

4. Які вигляди називаються додатковими?

5. Які вигляди називаються місцевими?

6. В яких випадках вигляди супроводжуються позначеннями?

7. Які стандартні аксонометричні проекції вам відомі?

8. Як розташовані осі прямокутної системи координат в прямокутній ізометрії?

9. Чому дорівнюють коефіцієнти спотворення розмірів за осями OX, OY, OZ в дійсній ізометрії?

10. Чому дорівнюють ті ж самі коефіцієнти у приведеній ізометрії?

11. Яку форму має ізометрична проекція кола?

Завдання по темі 2 – "Вигляди та аксонометрія"

Виконати креслення на листі креслярського паперу формату А3.

1. Побудувати третю проекцію деталі за двома даними М1:1.

2. Побудувати аксонометричну проекцію – прямокутну ізометрію деталі.

Приклад виконання ГР1 див. с. 22, рис. 19.

Варіанти завдання див. с. 23-26.