4. Розподіл та перерозподіл доходів та продукту

Розподілом в економічній літератури називають процес визначення частки, кількості, пропорції, за якої кожен господарюючий суб’єкт приймає участь у виробленому продукті підприємства та суспільства; частки, що приходиться на того чи іншого членів суспільства або фактору виробництва. Розподіл доходів та продукту найчастіше відбувається в залежності від внеску капіталу, праці або інших ресурсів в виробництво.

Перерозподіл доходу та продукту в суспільстві відбувається завдяки втручанню держави в питання забезпечення певної справедливості у розподілі доходів між верствами населення. Це реалізується шляхом прогресивного оподаткування доходів населення та бюджетної політики соціальних виплат деяким групам населення.

Розподіл доходів може розглядатися на мікроекономічному рівні – на рівні окремих громадян та домогосподарств, або на макроекономічному рівні – розподіл доходів між окремими верствами населення всередині всієї держави.

Рівень життя у суспільстві - це ступінь добробуту, матеріально-побутового забезпечення індивіда, сім’ї, населення, який безпосередньо залежить від рівня реальних доходів, усієї системи життєдіяльності людини.

Ринок не передбачає забезпечення всім громадянам суспільства однакового рівня життя і його основи – рівня доходів. У високо розвинутих країнах співвідношення між доходами бідних та багатих становить: в Японії – 1:4; в країнах Західної Європи – 1:6; а в Україні – 1:15. Приблизно три чверті населення України живуть за межею бідності. Бідністю вважають стан сім’ї або індивіда, коли основні потреби перевищують матеріально-грошові можливості їх задоволення.

Нерівність доходів критикувалося та засуджувалося у всі часи. На початку ХХ ст. у всіх країнах отримала розвиток політика перерозподілу доходів, спрямована на більш справедливий розподіл національного доходу. На сьогодні можна виділити три найбільш впливові напрями економічної думки, що визначають необхідність досягнення більшої рівності в суспільстві:

• соціалістичне вчення, яке виступає проти приватної власності, доходів, що «не зароблені», права успадкування;

• індивідуалістичні доктрини, що стверджують достоїнства особистості людини і пов’язане з цим право всіх людей на соціальний мінімум;

• кейнсіанська концепція, яка доводить, що нерівність послаблює попит на споживчі товари та стримує економічне зростання.

Перерозподіл доходів може здійснюватись як вертикально – від багатих до бідних, або горизонтально – тобто перерозподіл в рамках однієї соціальної групи (наприклад, серед трудящих).

Деякими економістами нерівність трактується як джерело незадоволеності та стимул до праці.

ТЕМА 5. ТОВАРНЕ ВИРОБНИЦТВО

1. Основні форми суспільного виробництва

2. Товар та його властивості

3. Сутність та функції грошей

4. Інфляція. Антиінфляційна політика держави

1. Основні форми суспільного виробництва

Розрізняють 3 основні форми суспільного виробництва: 1) натуральну, 2) товарну, 3) безпосередньо суспільну.

При натуральному виробництві продукти праці призначені для задовольняння власних потреб, для споживання усередині господарства, що їх виготовило. У всіх докапіталістичних формаціях господарство найчастіше було натуральним. В цих господарствах існував замкнутий кругообіг продукту, який не виходив за його межі. Кожна господарська одиниця була повністю відділена від інших як в виробництві так і в споживанні. Суспільний поділ праці був розвинутий дуже слабко, він стосувався тільки розподілу обов’язків між членами даного господарства, але розподіл праці між окремими господарствами був ще відсутній. Обмін грав вторинну роль. Натуральне господарство було технологічно примітивним, з дуже повільним вдосконаленням технології, з обмеженим обсягом виробництва, з використанням неекономічної експлуатації.

Передумовами виникнення товарної форми було закінчення розподілу праці в суспільстві та поява соціально-економічної незалежності виробників. Розподіл праці означав, що з’явилася спеціалізація з вироблення тих чи інших продуктів, якими потім можна було б обмінюватись. Соціальна незалежність проявилась в отриманні статусу вільної людини, що неможливо при рабовласництві або феодалізмі. Економічна незалежність означала, що виробник самостійно вирішує свої виробничі проблеми та сам розпоряджається виробництвом, збутом продукції й привласнює прибуток з цього. Це стало можливим тільки за умови впровадженні приватної власності.

Таким чином, товарне виробництва – це така організація господарства, коли окремі продукти виготовляються самостійними виробниками, та для задовольняння суспільних потреб необхідна купівля-продаж на ринці цих продуктів, що стають товарами.

Основними рисами товарного виробництва є:

- суспільний поділ праці;

- приватна власність на засоби виробництва;

- повна соціально-економічна незалежність виробників;

- економічні зв’язки між товаровиробниками здійснюються шляхом обміну;

- стихійний характер розвитку.

Розрізняють 2 типи товарного виробництва: просте та розширене.

Просте товарне виробництво характеризується єдністю робітників із засобами виробництва, воно засноване на власній праці, є дрібним, розрізненим, без застосування одиничного поділу праці. Його кінцевою метою є задовольняння власних потреб в продукті та його часткова продаж на ринку.

Розширене (капіталістичне) товарне господарство базується на експлуатації чужої праці, засоби виробництва та продукти праці належать власнику підприємства. Це виробництво передбачає сумісну працю найманих робітників, розвинутий одиничний поділ праці та повну спрямованість на реалізацію продукції на ринку. Кінцевою метою такого виробництва є отримання прибутку власником підприємства.

Безпосередньо суспільне виробництво – це найбільш розвинена форма планомірного виробництва продуктів та послуг, що надає можливість уникнути стихійного характеру товарного суспільного виробництва, зменшити витрати на їх виробництво, вірогідність перевиробництва та дефіциту товарів на ринку. Вона запроваджується тільки в найбільш розвинутих країнах світу (Японії, США).