4. Форми роздержавлення та приватизації

Згідно із «Концепцією роздержавлення та приватизації підприємств, землі та житлового фонду в Україні» основними формами роздержавлення є:

1. акціонування державних підприємств та продаж певної частини акцій громадянам та їх господарчим об’єднанням ,

2. оренда державного майна громадянами та їх господарчими об’єднаннями,

3. обмеження втручання держави в процеси ціноутворення,

4. ліквідація примусового державного замовлення,

5. відмова від надавання підприємствам дотацій, субсидій та гарантованих кредитів.

Приватизація проводиться у вигляді наступних форм:

1) купівля-продаж нероздільних майнових комплексів за конкурсом або на аукціоні,

2) купівля-продаж акцій, паїв у капіталі підприємств за конкурсом, на аукціоні, на фондовій біржі, за підпискою тощо,

3) викуп майна, зданого в оренду із викупом,

4) викуп майна трудовим колективом, безкоштовне передавання окремих підприємств та частин їхнього майна працівникам підприємства,

5) ліквідація підприємств та продаж їхнього майна через аукціони, за конкурсом, на товарній біржі, в мережі оптової чи роздрібної торгівлі.

5. Механізм роздержавлення та приватизації

Здійснення роздержавлення та приватизації потребувало розробки спеціальних правил щодо передавання прав власника від держави самостійним господарюючим суб’єктам – фізичним та юридичним особам. Ці правила охоплюють юридичні та економічні сторони та є механізмом роздержавлення та приватизації власності, що вміщує в себе:

1. об’єкти роздержавлення та приватизації,

2. темпи роздержавлення та приватизації,

3. суб’єктів приватизації,

4. Форми роздержавлення та приватизації,

5. створення органів роздержавлення та приватизації з чітким визначенням їхніх функцій на всіх структурних щаблях.

Єдиних правил роздержавлення та приватизації не існує. Кожна країна розробляє свої специфічні законодавчі акти, враховуючи економічні, політичні, демографічні, історичні та інші особливості свого розвитку.

З метою регулювання процесів роздержавлення та приватизації в Україні створені спеціальні державні органи – Фонд держмайна та його підрозділи, - що повинні виконувати наступні функції:

1. визначати форми та методи приватизації підприємств,

2. сприяти створенню довірчих товариств та видачі ліцензій на операції з приватизаційними цінними паперами,

3. встановлювати частки акцій державних (комунальних) підприємств, що продаються членам трудових колективів за номінальною вартістю,

4. організовувати та контролювати продаж акцій державних підприємств на фондових біржах,

5. впроваджувати реприватизацію об’єктів в разі їх неекономічної приватизації,

6. проводити експертну оцінку вартості об’єктів приватизації.

Роздержавлення може здійснюватися тільки при створенні певного правового та організаційно-економічного середовища для всіх господарюючих суб’єктів. Це стосується розробки нормативних документів, юридичних норм, законодавчих актів про роздержавлення та приватизацію державної власності, що створюють єдині умови для всіх суб’єктів господарювання.

Верховна Рада України прийняла пакет законів “Про власність”, “Про підприємництво”, “Концепцію роздержавлення та приватизації підприємств, землі та житлового фонду України”, “Про приватизацію майна державних підприємств” тощо, які сприяють створенню законодавчого та економічного середовища для роздержавлення та приватизації.

Ці заходи повинні істотно збільшити ефективність використання існуючих виробничих фондів, пожвавленню інвестиції до економіки, а також значним надходженням до бюджету коштів від приватизації держмайна.

ТЕМА 4. ДОХОДИ НАСЕЛЕННЯ

1. Робоча сила та її вартість

2. Форми розподілу доходів

3. Сімейні доходи та структура їх використання

4. Розподіл та перерозподіл доходів та продукту

1. Робоча сила та її вартість

Робоча сила – це сукупність фізичних, розумових та організаційних властивостей людини, придбаних знань та досвіду, що використовуються в процесі виробництва споживчих вартостей. Робоча сила є основним елементом виробничих сил в будь-якому суспільстві, але товаром стає тільки при капіталізмі. Це зумовлене тим, що робітник є позбавленим власності на засоби виробництва та на засоби існування, але особисто він є вільним, тобто він є власником своєї робочої сили та може нею розпоряджатися.

Як і будь-який товар, робоча сила має 2 сторони: споживчу вартість та вартість. Підприємець покупає робочу силу, тобто тимчасове розпорядження нею, але її виробниче споживання означає включення в процес виробництва не тільки фізичних, розумових, організаційних властивостей людини, але й всієї людської особистості з її метою, свободою, культурними навичками тощо. С точки зору споживчої вартості особливість товару робочої сили полягає в тому, що в процесі її споживання вона не зникає, а створює нову вартість, більшу за себе. Тому специфічність вартості робочої сили полягає в здатності до такої кількості абстрактної праці, яка перевищує необхідні витрати праці на відтворення самої робочої сили.

Якщо робочу силу розглядати з точки зору вартості, то зрозуміло, що вона потребує суспільно необхідних витрат на своє відтворення в певних суспільних умовах. Мінімальна межа витрат на робочу силу відповідає вартості життєвих засобів, що фізично необхідні робітникові. В той самий час, для відтворення робочої сили потрібно більше витрат, ніж для створення фізично необхідних робітникові життєвих засобів (на утримання непрацюючих членів його сім’ї, на отримання освіти, на підтримання певного культурного рівня тощо).

Поняття “вартість робочого місця” означає вартість, що складається з витрат на робочу силу і вартості засобів та предметів праці, що ними обладнане робоче місце працівника.

Найбільш цінною в розвинених країнах є науково-технічна робоча сила, вартість її невпинно зростає. Це говорить про те, що людина перестала бути тільки засобом виробництва додаткового продукту, а стає ціллю розвитку соціально-економічної системи. Співвідношення витрат на здобуття освіти та віддачі від неї складає 1:4, а продуктивність праці спеціаліста з вищою освітою більш ніж в 10 разів перевищує витрати на його підготовку.

В умовах адміністративно-командної системи превалює дешева робоча сила зі слабко розвинутими потребами.