2. Безробіття та способи боротьби з нею

Безробіття – це вимушена незайнятість, що виникає внаслідок постійного порушення рівноваги між попитом та пропозицією на ринку праці.

Термін «безробіття» вперше було застосовано в 1911 р. в Британській енциклопедії.

В економічній теорії існують різноманітні підходи до пояснення необхідності та можливості існування безробіття. Серед них марксистська теорія, неокласична школа, кейнсіанська теорія, інституціональна соціологічна школа.

В останні роки найбільш популярні концепції «природного», «нормального», «соціально-припустимого» рівня безробіття, які досліджують взаємозв’язок між безробіттям, інфляцією, грошовим обігом, рівноважною ціною праці, співвідношенням між попитом та пропозицією праці.

Сучасними формами безробіття є:

1. фрикційна – що пов’язана з професійними, віковими, регіональними переміщеннями робітників. Це особи найманої праці, що покинули попереднє місце роботи, знаходяться в процесі переходу до нового місця роботи. Характерна риса – добровільність та невелика тривалість;

2. структурна – є результатом змін в технології, техніці та структурі виробництва, структурі споживчого попиту, що характеризується невідповідністю структури робочих місць та професійної структури робітників. Цей вид безробіття має довгостроковий характер, потребує додаткових витрат на перекваліфікацію, зміну місця проживання;

3. циклічна – пояснюється циклічним характером відтворювального процесу в ринковій економіці. Вона зростає в період кризи та зменшується в період підйому економіки. Особливо зростає безробіття в період переходу до нових технологічних способів виробництва на основі революційних зрушень в техніці, технології та організації виробництва;

4. існує ще регіональна, сезонна, молодіжна, прихована та інші типи.

Соціально-економічними наслідками безробіття є наступні:

- відбувається знецінення, недовикористання людського потенціалу;

- погіршується якість життя безробітних та членів їх сімей;

- посилюється тиск на розмір заробітної плати зайнятих з боку конкуруючих на ринку праці;

- збільшуються витрати суспільства та індивіда на відновлення або зміну професійного статусу та рівня продуктивності праці;

- психічні та психологічні проблеми у осіб, що довго не мають роботи.

Серед факторів, що впливають на динаміку безробіття, основними є демографічні, техніко-економічні, економічні та організаційно-економічні.

Будь-яка держава переймається проблемою безробіття, включаючи її до своєї соціальної політики. До заходів, що допомагають вменшити негативний вплив безробіття на соціально-економічне життя держави можна віднести: вдосконалення трудового законодавства; посилення впливу профспілок в рішенні питань щодо зайнятості; виплату матеріальної допомоги безробітним; надання їм можливості перекваліфікуватись на іншу спеціальність; регулювання професійної структури кадрів; сприяння само зайнятості населення в малому бізнесі тощо.

3. Причини та особливості української кризи

Економічну кризу в Україні протягом 90-х років ХХ – початку ХХІ ст. не можна трактувати як кризу перевиробництва. За своєю суттю вона є системною трансформаційною кризою, тобто кризою, породженою трансформацією адміністративно-командної економіки у ринкову економіку. Ця затяжна криза супроводжувалась хронічним дефіцитом предметів виробничого призначення та особистого споживання, низькою нормою нагромадження, значним порушенням загальної ринкової рівноваги, величезною інфляцією.

Основні ознаки економічної кризи в Україні наприкінці ХХ – початку ХХІ ст.:

1. різке зниження національного доходу, виробництва промислової продукції та продовольства. Так, за 1991-1993 рр. НД в Україні знизився на 42%, виробництво продовольства на 47%. За 1997 р. ВВП скоротився на 3,2%, а промислове виробництво – на 18%;

2. стрімкі темпи інфляції. Індекс інфляції у 1993 р. перевищив 10 000%, у 1998 р. досяг 120%; у 2000 р. становив 28%; на 2009 р. закладається в розрахунки на рівні 20%;

3. різке зниження життєвого рівня населення. За різними оцінками цей показник знизився приблизно в 6 разів;

4. швидке зростання кількості безробітних. Тільки офіційно зареєстрованих безробітних наприкінці 90-х рр.. було до 0,5 млн. чол., а приховане безробіття становило 40% від кількості працюючих;

5. дефіцит державного бюджету. У відсотках ВВП він становив: 1992 р. – 3,8%, 1993 – 5,1%, 1994 – 8,9%, 1995 – 6,6%, 1996 – 4,4%, 1997 – 7,0%, 1998 – 1,9%, 1999= 1,4%.

6. Різка поляризація суспільства: швидке формування класу мафіозно-номенклатурної еліти, катастрофічне зниження життєвого рівня більшості населення.

Про глибину структурних деформацій в Україні свідчать тривалість та глибина економічної кризи. За 10 років загалом спад виробництва досяг майже 60% від рівня 1990 р., а коефіцієнт використання виробничих потужностей не перевищував 30-40%. За своїми масштабами вона не має аналогів в світі. Так, у США в 1929-1933 рр. спад виробництва не перевищив 25%, в СРСР під час Другої світової війни спад промислового виробництва становив 30%.

Причини соціально-економічної кризи умовно можна розподілити на 3 групи: успадковані від колишнього СРСР; породжені непродуманими реформаторськими діями з часу проголошення незалежності України; зумовлені необхідністю трансформації існуючої економічної системи.

Крім того, Україна відчуває на собі негативні наслідки світової економічної та фінансової кризи.