4. Підприємництво в апк

Самою першою умовою життя людей є наявність продуктів харчування, що зумовлює важливу роль сільського господарства у будь-якому суспільстві. Тому економічна теорія вивчає сутність аграрних відносин та закономірності їхнього розвитку.

Аграрні відносини – це певна сукупність економічних відносин, що формуються в аграрному секторі економіки. Вони виділилися в окрему групу відносин, що має специфічний характер. Це пов’язано з особливою роллю землі як основного фактору виробництва. Земля є першоджерелом уречевлених благ. Вона не є продуктом праці, але коли вона залучається до виробничої діяльності людей, то стає засобом праці.

До особливостей землі як фактора виробництва відносять те, що:

1)земля є не відтворюваний фактор виробництва. При втраті частини земельного багатства неможливо його штучно відтворити;

2)земля обмежена поверхнею суші на планеті. Має також відносну обмеженість як об’єкт сільськогосподарської діяльності;

3)на відміну від інших засобів виробництва, земля в процесі експлуатації не втрачає свої корисні властивості.

Таким чином, земля – це специфічний сільськогосподарський ресурс, цінність якого з часом невпинно зростає.

Головними в аграрних відносинах є питання: кому належить земля? хто і як володіє нею як об’єктом господарювання? В ринкових країнах аграрні відносини будуються на використанні різноманітних форм власності на землю. Існують такі форми:

1)успадкована від феодалізму власність на землю поміщиків, які здають землю в оренду, рідше ведуть капіталістичне господарство на землі з використанням найманої робочої сили;

2)«буржуазна» власність на землю: власність банків, крупних промислових, сільськогосподарських корпорацій;

3)державна власність;

4)земельна власність дрібних виробників;

5)колективна;

6)колективно-дольова.

Аграрні економічні відносини охоплюють всю систему відносин, що складаються в суспільстві з приводу привласнення та використання землі та інших засобів сільськогосподарського виробництва і визначають відповідні їм відносини в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання сільськогосподарської продукції.

Особливе місце в системі аграрних відносин займають рентні відносини. Рента та рентні відносини виникають та розвиваються в землеробстві у зв’язку з можливістю реалізовувати тут особливий додатковий дохід, пов'язаний з різним рівнем витрат на виробництво продукції.

В залежності від джерел виникнення додаткового доходу виділяють декілька видів ренти.

Джерелом диференційної ренти І є більш продуктивна праця працівників господарств на відносно кращих та середніх за родючістю землях. Матеріальний зміст цієї ренти складає надлишковий дохід.

Диференційна рента ІІ визначається додатковими капіталовкладеннями в одну й ту саму ділянку землі, що забезпечує отримання додаткового прибутку. Вона також є різницею між індивідуальною та суспільною ціною виробництва.

Монополія приватної власності на землю породжує абсолютну ренту. Вона сплачується абсолютно зі всіх ділянок землі незалежно від їхньої родючості.

Виділяють також поняття економічної ренти як різниці між платою за послуги ресурсів та тою мінімальною кількістю коштів, що необхідно вкласти, щоб спонукати власників ресурсів запропонувати їх послуги на ринку. Економічна рента – це будь-який дохід, що відноситься до виробничих витрат ресурсу, що перевищує його альтернативну вартість. Єдиним ресурсом, пропозиція якого нееластична навіть в довгостроковий період, - це земля. Таким чином, рента як економічна категорія означає не просто дохід від землі. Це дохід від такого фактору виробництва, пропозиція якого нееластична.

Земля як фактор виробництва має товарний характер, вона продається та покупається, її ціна залежить від попиту на неї. Оцінка землі передбачає:

- оцінку споживчих властивостей землі;

- оцінку корисності її властивостей.

Показником відносної родючості вважається диференційний земельний дохід, розмір якого залежить не тільки від рівня родючості, створеного природою, але і від додаткових вкладень капіталу та праці для удосконалення землі. Продаючи земельну ділянку, його власник продає не самий ґрунт, а право отримання з нього щорічного доходу (ренту). Тому він розраховує отримати таку суму, яка при її розміщенні в банку принесе йому дохід в формі відсотка, рівного ренті.

Розмір ренти

Ціна землі = ------------------------------------------ * 100

Розмір позичкового відсотку

На ціну землі впливають також податки на землю, інфляція, державна політика регулювання цін на сільськогосподарську продукцію тощо.

Зростання виробництва сільськогосподарської продукції безпосередньо залежить від розвитку сільськогосподарського машинобудування, виробництва хімічних добрив, хімічних отрут, мікробіологічної, комбікормової та харчової промисловості, від розвитку на селі транспортного, водогосподарського, виробничого та культурно-побутового будівництва, розвитку сільськогосподарської науки та освіти. Сукупність сільського господарства із цими господарствами являє собою особливий господарський комплекс, що постачає населенню продовольчі товари. Це називається агро бізнесом. До агро бізнесу відносяться всі операції в виробництва та розподілу послуг в галузі постачання сільського господарства; виробничі операції на фермах; операції зі збереження, переробки та розподілу сільськогосподарської сировини та предметів, що створені з неї.

В структурі агро бізнесу з’явились нові формування – фірми агро бізнесу на базі господарської діяльності сільськогосподарських сфер та фермерських підприємств. Деякі з них мають колосальний фінансовий потенціал, включають сотні тисяч робітників та мають оборот в міліарди доларів. В інших країнах переважають багато чисельні сімейні фермерські господарства.

У багатьох країнах існує державна аграрна політика, що направлена на динамічний та ефективний розвиток не тільки сільськогосподарського виробництва, але й інших галузей агро бізнесу, забезпечення на цій базі зростання життєвого рівня населення та суспільного прогресу в країні. Аграрна політика може базуватися на системі гарантування цін, митному протекціонізмі в торгівлі з іншими країнами; дотаціях окремим галузям агро бізнесу, державним пільговим кредитам цільового призначення.

ТЕМА 9. ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇ ЕКОНОМІКИ

1. Циклічність економічного розвитку

3. Безробіття та способи боротьби з нею

4. Причини та особливості української кризи

5. Виникнення та розвиток світового господарства

6. Інтеграція України в світове господарство

1. Циклічність економічного розвитку

Взагалі розвиток економіки характеризується зростанням об’єму продукції, що випускається. Під економічним зростанням розуміють збільшення обсягів товарів та послуг, що створені за певний період. В різні роки виробництво може зростати більшими або меншими темпами, а може мати і від’ємний знак. Тому точніше динаміку розвитку економіки буде відображати хвилеподібна лінія, де кожна хвиля характеризує цілий цикл розвитку економіки.

Вчені-економісти виділяють тенденції розвитку:

- за одне століття;

- цикли, що охоплюють декілька десятиріч;

- нормальні економічні цикли;

- малі цикли;

- специфічні коливання всередині окремих галузей економіки;

- специфічні коливання окремого явища (розміру запасів тощо).

Циклічність – це форма розвитку національної економіки та світового господарства як єдиного цілого, це рух від однієї макроекономічної рівноваги до іншої. Тому циклічність можна розглядати як один з способів саморегулювання ринкової економіки, так як характерною рисою циклічності є рух не по колу, а по спіралі, що є формою прогресивного розвитку.

Економічний цикл – це рух виробництва від початку попереднього до початку наступного спаду, що послідовно проходить 4 основні фази: криза, депресія, пожвавлення та підйом. Основним з цих фаз є криза, вона і формує цикл.

Вперше в історії економічна криза виникла в 1825 р. в Англії, потім в 1836 р. – в США та Англії, в 1847 р – в США, Англії, Франції та Німеччині, в 1857 – охопила всі країни. Криза 1929-1933 рр. найбільш глибока, підштовхнула уряди до розуміння необхідності масштабного втручання держави.

Відомі декілька типів економічних циклі, які називаються хвилями. В економічній літературі їм дають імена вчених, що присвятили цій проблемі спеціальні дослідження. Найбільш відомі цикли Н.Д.Кондрат`єва (50-60 років), що отримали назву довгих хвиль; цикли Кузнеця (18-25 років); цикли К.Жугляра (10 років); короткі цикли Дж.Китчіна (2 роки 4 місяці).

Причини циклічного розвитку економіки окремими теоріями пояснюються по-різному. Екстернальні теорії пояснюють економічний цикл зовнішніми факторами: активністю сонця, що впливає на врожаї; війнами, революціями та політичними потрясіннями; зростанням чисельності населення та її міграцій; освоєнням нових технологій.

Інтернальні теорії розглядають економічний цикл як породження внутрішніх причин: співвідношення оптимізму та песимізму в економічній діяльності (Парето, Пігу), надлишок заощаджень та брак інвестицій (Кейнс); протиріччя між суспільним характером виробництва та приватним привласненням (Маркс); порушення в області грошового попиту та пропозиції (Фішер); перенагромадження капіталу (Туган-Барановський); недоспоживання та бідність населення (Мальтус) тощо.