- •Конспект лекцій
- •Тема 1. Економічна теорія як наука
- •1. Виникнення та еволюція економічної думки
- •1. Виникнення та еволюція економічної думки
- •2. Предмет вивчення економічної теорії та її функції.
- •3. Методологія економічної теорії.
- •Основні фактори суспільного виробництва
- •Результативність суспільного виробництва
- •Ефективність суспільного виробництва
- •Основні форми власності
- •Необхідність та сутність роздержавлення та приватизації
- •Форми роздержавлення та приватизації
- •Механізм роздержавлення та приватизації
- •Форми роздержавлення та приватизації,
- •Форми розподілу доходів
- •Сімейні доходи та структура їх використання
- •Розподіл та перерозподіл доходів та продукту
- •Товар та його властивості
- •Сутність та функції грошей
- •Інфляція. Антиінфляційна політика держави
- •Типи та види ринків
- •Конкуренція як рушійна сила ринку. Методи конкурентної боротьби
- •Поняття та види монополії. Антимонопольна політика держави
- •Ринкова інфраструктура
- •Сутність та структура податкової системи
- •Структура банківської системи та її еволюція
- •Кредит та кредитна система
- •Форми організації підприємництва
- •Маркетинг та менеджмент у системі підприємництва
- •Підприємництво в апк
- •Безробіття та способи боротьби з нею
- •Причини та особливості української кризи
- •Виникнення та розвиток світового господарства
- •5. Інтеграція України в світове господарство
-
Кредит та кредитна система
Банківська система є частиною кредитної системи.
Кредитом називається форма руху позичкового капіталу, що відбиває відношення між кредиторами та боржниками та забезпечує перетворення грошового капіталу у позичковий. Позичковий капітал виступає як грошовий капітал, який надається його власником в позичку на умовах строковості, розвертання та платності.
Кредитна система – це сукупність кредитних відносин, форм кредиту та методів кредитування. Його основними суб’єктами, крім банків та їх об’єднань, є такі спеціалізовані позабанківські кредитно-фінансові установи як страхові та інвестиційні компанії, пенсійні та благодійні фонди, ощадні установи. Але основою кредитної системи все одно виступають банки.
Мета кредитної системи – акумуляція вільних грошових капіталів різних верств населення та надання їх в кредит фізичним та юридичним особам; володіння та управління фіктивним капіталом.
Розрізняють депозитні та не депозитні кредитні організації.
Депозитні фінансові установи акумулюють ресурси шляхом прийняття грошових коштів в формі відкриття депозитних рахунків (комерційні, взаємозберігаючі банки, позикозберігаючі асоціації).
Недепозитні – продають свої послуги: страхові поліси, приймають пенсійні внески, продають цінні папери (страхові банки, пенсійні фонди, фінансові та інвестиційні компанії).
Страхові компанії з метою залучення фінансових коштів продають страхові поліси, а потім вкладають їх в цінні папери компаній та держави, надають їм кредит.
Пенсійні фонди акумулюють кошти переважно із внесків робітників в фонди соціального страхування. Серед них розрізняють фонди, що не інвестують свої кошти в цінні папери (тобто виплачують пенсії тільки з поточних надходжень та доходів), та ті, що інвестують, а також ті, що управляють страховими компаніями.
Інвестиційні компанії залучають кошти шляхом випуску акцій, їхнього продажу дрібним акціонерам та купівлі цінних паперів промислових компаній в різних галузях промисловості.
Закономірностями розвитку кредитної системи в сучасний період є:
-
посилення ролі небанківських фінансово-кредитних інститутів;
-
їх зростання з промисловими, торгівельними, транспортними компаніями;
-
процес транс націоналізації їхньої діяльності;
-
посилення конкурентної боротьби між її основними суб’єктами.
ТЕМА 8. ПІДПРИЄМСТВО І ПІДПРИЄМНИЦТВО
-
Функції і види підприємництва
-
Форми організації підприємництва
-
Маркетинг та менеджмент у системі підприємництва
-
Підприємництво в АПК
-
Функції і види підприємництва
Важливим господарюючим суб’єктом, поведінка якого визначає економічну ситуацію, є виробник. Його функція полягає у забезпеченні пропозиції, тобто забезпеченні ринку необхідною кількістю товарів та послуг. Особливе місце в цьому процесі належить підприємництву.
Підприємництво – це ініціативна, творча, пов’язана з ризиком самостійна економічна діяльність суб’єкта господарювання, який постійно здійснює нові комбінації ресурсів з метою реалізації нових ідей, випуску нової продукції та одержання прибутку. Це також організаційно-господарське новаторство на основі використання різноманітних можливостей для випуску нових або існуючих товарів новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків збуту, реорганізації тощо.
Підприємництво може реалізуватися в промисловій, науковій, інформаційній, сервісній сфері. Сучасні дослідження підприємництва базуються на ідеях економістів Й.Шумпетера, Ф.-А.Хайека та їх послідовників, які визначають підприємця як своєрідний соціально-психологічний тип господарника, для якого головне – аналіз і використання різноманітних ринкових можливостей, реалізація новаторських ідей.
Таким чином, підприємець – це суб’єкт, який займається підприємницькою діяльністю, бере на себе ініціативу поєднання ресурсів землі, праці і капіталу в єдиний процес виробництва товару або послуги, сподіваючись на прибутковість справи; реалізує свій діловий інтерес через новаторство.
Основними рисами підприємця є ініціативність, цілеспрямованість, вміння контактувати з персоналом, встановлювати ділові зв’язки, самовпевненість тощо. Не всі люди здатні бути вдалими підприємцями. Світовий досвід вказує, що таких приблизно 3-5% і не більше 10% від всіх працюючих.
Підприємництво в Україні здійснюється відповідно до закону «Про підприємництво», в якому, зокрема, вказується, що підприємці мають право без обмежень приймати рішення і вести самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.
Сформульовані основні принципи підприємництва:
-
вільний вибір видів діяльності;
-
залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб та громадян;
-
самостійне формування програм діяльності та вибір постачальників і споживачів своєї продукції;
-
встановлення цін відповідно до законодавства;
-
вільне наймання працівників;
-
залучення та використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних ресурсів, використання яких не заборонено законодавством;
-
вільне розпорядження прибутком, що залишається після платежів, встановлених законодавством;
-
самостійне здійснення зовнішньоекономічної діяльності.
Досвід розвинених країн свідчить, що сьогодні підприємництво – найпрогресивніша система господарювання незалежно від соціально-економічного устрою суспільства. В сучасних умовах підприємництво виконує 3 основні функції:
-
ресурсна (мобілізація матеріальних чинників, людських ресурсів та грошових нагромаджень);
-
організаційна (забезпечення раціонального поєднання чинників виробництва, визначення власної стратегії розвитку);
-
творча, новаторська (постійний пошук та освоєння нових ринків, технологій та товарів, що важливе за умови НТР).
Розрізняють такі види підприємництва:
-
виробниче;
-
комерційне;
-
посередницьке;
-
фінансове;
-
страхове.
Підприємцем можна стати за будь-якої форми власності й навіть не маючи власності. В економіці є 3 типи підприємців:
-
підприємець-власник (він є власником або співвласником підприємства, всього капіталу або його частини);
-
підприємець-орендар (може не мати власності на землю або підприємство, а гроші взяти в кредит);
-
підприємець-менеджер ( має високу кваліфікацію, широкі спеціальні знання, не має власного або орендованого майна, а працює за наймом на підприємстві, здійснюючи управління).
Досвід країн-лідерів західного світу і багатьох країн, що розвиваються, переконливо свідчить про існування тісних зв’язків між розвитком ринку, конкуренції, підприємництва і досягненням економічних успіхів.
Підприємством називають самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має право юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання прибутку.
Підприємства класифікують за такими ознаками:
- видом господарської діяльності (промислові, торгові, транспортні, фінансово-інвестиційні, науково-дослідні, інноваційні, в сфері послуг);
- формою власності (приватні, колективні, державні);
- за розміром (великі, середні, малі);
- за галузевою сферою (одногалузеві, багатогалузеві та диверсифіковані. За своєю організаційною формою останні утворюють концерни, корпорації та конгломерати).
