3. Кредит та кредитна система

Банківська система є частиною кредитної системи.

Кредитом називається форма руху позичкового капіталу, що відбиває відношення між кредиторами та боржниками та забезпечує перетворення грошового капіталу у позичковий. Позичковий капітал виступає як грошовий капітал, який надається його власником в позичку на умовах строковості, розвертання та платності.

Кредитна система – це сукупність кредитних відносин, форм кредиту та методів кредитування. Його основними суб’єктами, крім банків та їх об’єднань, є такі спеціалізовані позабанківські кредитно-фінансові установи як страхові та інвестиційні компанії, пенсійні та благодійні фонди, ощадні установи. Але основою кредитної системи все одно виступають банки.

Мета кредитної системи – акумуляція вільних грошових капіталів різних верств населення та надання їх в кредит фізичним та юридичним особам; володіння та управління фіктивним капіталом.

Розрізняють депозитні та не депозитні кредитні організації.

Депозитні фінансові установи акумулюють ресурси шляхом прийняття грошових коштів в формі відкриття депозитних рахунків (комерційні, взаємозберігаючі банки, позикозберігаючі асоціації).

Недепозитні – продають свої послуги: страхові поліси, приймають пенсійні внески, продають цінні папери (страхові банки, пенсійні фонди, фінансові та інвестиційні компанії).

Страхові компанії з метою залучення фінансових коштів продають страхові поліси, а потім вкладають їх в цінні папери компаній та держави, надають їм кредит.

Пенсійні фонди акумулюють кошти переважно із внесків робітників в фонди соціального страхування. Серед них розрізняють фонди, що не інвестують свої кошти в цінні папери (тобто виплачують пенсії тільки з поточних надходжень та доходів), та ті, що інвестують, а також ті, що управляють страховими компаніями.

Інвестиційні компанії залучають кошти шляхом випуску акцій, їхнього продажу дрібним акціонерам та купівлі цінних паперів промислових компаній в різних галузях промисловості.

Закономірностями розвитку кредитної системи в сучасний період є:

• посилення ролі небанківських фінансово-кредитних інститутів;

• їх зростання з промисловими, торгівельними, транспортними компаніями;

• процес транс націоналізації їхньої діяльності;

• посилення конкурентної боротьби між її основними суб’єктами.

ТЕМА 8. ПІДПРИЄМСТВО І ПІДПРИЄМНИЦТВО

1. Функції і види підприємництва

2. Форми організації підприємництва

3. Маркетинг та менеджмент у системі підприємництва

4. Підприємництво в АПК

1. Функції і види підприємництва

Важливим господарюючим суб’єктом, поведінка якого визначає економічну ситуацію, є виробник. Його функція полягає у забезпеченні пропозиції, тобто забезпеченні ринку необхідною кількістю товарів та послуг. Особливе місце в цьому процесі належить підприємництву.

Підприємництво – це ініціативна, творча, пов’язана з ризиком самостійна економічна діяльність суб’єкта господарювання, який постійно здійснює нові комбінації ресурсів з метою реалізації нових ідей, випуску нової продукції та одержання прибутку. Це також організаційно-господарське новаторство на основі використання різноманітних можливостей для випуску нових або існуючих товарів новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків збуту, реорганізації тощо.

Підприємництво може реалізуватися в промисловій, науковій, інформаційній, сервісній сфері. Сучасні дослідження підприємництва базуються на ідеях економістів Й.Шумпетера, Ф.-А.Хайека та їх послідовників, які визначають підприємця як своєрідний соціально-психологічний тип господарника, для якого головне – аналіз і використання різноманітних ринкових можливостей, реалізація новаторських ідей.

Таким чином, підприємець – це суб’єкт, який займається підприємницькою діяльністю, бере на себе ініціативу поєднання ресурсів землі, праці і капіталу в єдиний процес виробництва товару або послуги, сподіваючись на прибутковість справи; реалізує свій діловий інтерес через новаторство.

Основними рисами підприємця є ініціативність, цілеспрямованість, вміння контактувати з персоналом, встановлювати ділові зв’язки, самовпевненість тощо. Не всі люди здатні бути вдалими підприємцями. Світовий досвід вказує, що таких приблизно 3-5% і не більше 10% від всіх працюючих.

Підприємництво в Україні здійснюється відповідно до закону «Про підприємництво», в якому, зокрема, вказується, що підприємці мають право без обмежень приймати рішення і вести самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.

Сформульовані основні принципи підприємництва:

1. вільний вибір видів діяльності;

2. залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб та громадян;

3. самостійне формування програм діяльності та вибір постачальників і споживачів своєї продукції;

4. встановлення цін відповідно до законодавства;

5. вільне наймання працівників;

6. залучення та використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних ресурсів, використання яких не заборонено законодавством;

7. вільне розпорядження прибутком, що залишається після платежів, встановлених законодавством;

8. самостійне здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

Досвід розвинених країн свідчить, що сьогодні підприємництво – найпрогресивніша система господарювання незалежно від соціально-економічного устрою суспільства. В сучасних умовах підприємництво виконує 3 основні функції:

1. ресурсна (мобілізація матеріальних чинників, людських ресурсів та грошових нагромаджень);

2. організаційна (забезпечення раціонального поєднання чинників виробництва, визначення власної стратегії розвитку);

3. творча, новаторська (постійний пошук та освоєння нових ринків, технологій та товарів, що важливе за умови НТР).

Розрізняють такі види підприємництва:

1. виробниче;

2. комерційне;

3. посередницьке;

4. фінансове;

5. страхове.

Підприємцем можна стати за будь-якої форми власності й навіть не маючи власності. В економіці є 3 типи підприємців:

1. підприємець-власник (він є власником або співвласником підприємства, всього капіталу або його частини);

2. підприємець-орендар (може не мати власності на землю або підприємство, а гроші взяти в кредит);

3. підприємець-менеджер ( має високу кваліфікацію, широкі спеціальні знання, не має власного або орендованого майна, а працює за наймом на підприємстві, здійснюючи управління).

Досвід країн-лідерів західного світу і багатьох країн, що розвиваються, переконливо свідчить про існування тісних зв’язків між розвитком ринку, конкуренції, підприємництва і досягненням економічних успіхів.

Підприємством називають самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має право юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання прибутку.

Підприємства класифікують за такими ознаками:

- видом господарської діяльності (промислові, торгові, транспортні, фінансово-інвестиційні, науково-дослідні, інноваційні, в сфері послуг);

- формою власності (приватні, колективні, державні);

- за розміром (великі, середні, малі);

- за галузевою сферою (одногалузеві, багатогалузеві та диверсифіковані. За своєю організаційною формою останні утворюють концерни, корпорації та конгломерати).