2. Сутність та структура податкової системи

Податки як економічна категорія означає примусове вилучення державою частини необхідного та додаткового продукту у фізичних та юридичних осіб відповідно до прийнятого законодавства.

До функцій податків відносять:

1. фіскальну – збір грошових коштів з фізичних та юридичних осіб з метою формування фінансових ресурсів держави;

2. регулюючу – регулювання грошових доходів, процесу нагромадження, функціонування національного ринку;

3. стимулюючу – стимулює інвестиційний процес, прискорює темпи економічного зростання;

4. розподільчу – розподіл та перерозподіл доходів між соціальними верствами та групами, між сферами та галузями економіки.

Основними принципами оподаткування в давні часи вважали їхню справедливість, рівність та платоспроможність. В часи формування ринкової економіки до таких принципів відносили пропорційність щодо доходів; чітке визначення розміру податків, часу та способу їх збору; простоту та зручність їх збору; мінімальність витрат на цей процес. В сучасних умовах такими принципами є також сталість податків, зменшення їх кількості, корисність.

Сутність принципів оподаткування, основні види податків та механізм їхнього збору формують податкову систему.

Об’єктами оподаткування можуть бути доходи, вартість окремих товарів, майно фізичних та юридичних осіб, основні види діяльності, додана вартість товарів та послуг, що виробляються.

Розмір податку на одиницю оподаткування формує податкову ставку. Якщо ставка зростає із збільшенням доходу, це прогресивна ставка оподаткування. Якщо ставка оподаткування не змінюється із зростанням доходу – це прямо-пропорційна ставка.

Основними видами податків за величиною відрахувань до держбюджету є:

- прибутковий податок з громадян (сплачується з величини їхнього щомісячного заробітку);

- ПДВ (податок на додану вартість – сплачується з величини вартості всіх товарів та послуг);

- податок на прибуток підприємств та організацій (сплачується з величини прибутку, що підлягає оподаткуванню);

- податок на соціальне страхування (сплачується з фонду заробітної плати).

При цьому необхідно розрізняти прямі та непрямі податки. Прямі податки нараховуються відповідно до розміру реально отриманих доходів громадян або підприємств (наприклад, прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємства). Такі податки більш справедливі, бо пропорційні доходам, але важче розраховуються, потребують індивідуального підходу до кожного платника податків, налагодженої системи збору звітів про результати діяльності платників.

Непрямі податки нараховуються на вартість товарів та послуг (наприклад, ПДВ, акцизи). При цьому не враховується різниця між доходами різних верств населення, що їх купують. Проте вони дуже просто нараховуються, тому в Україні на їхню частку припадає більше половини всіх податкових платежів.

3. Структура банківської системи та її еволюція

Банківська система – це сукупність різних видів банків та банківських об’єднань в їхній взаємодії та взаємозв’язку. Основними видами банків є комерційні, емісійні, сільськогосподарські, кооперативи. До важливіших банківських об’єднань належать банківські асоціації, банківські консорціуми, трести, концерни.

Головним елементом банківської системи є центральний емісійний банк, який здійснює керівництво та контроль над функціонуванням та розвитком всієї банківської системи країни. В США це Федеральна Резервна система, в Німеччині – Бундесбанке, в Україні – Національний Банк України. Взаємодія між банками можлива тільки за умови виконання центральним банком своїх основних функцій:

• проведення єдиної грошової політики;

• проведення єдиної кредитної політики;

• досягнення стабільності національної грошової одиниці;

• регулювання розвитку економіки зо допомогою фінансових інструментів.

Це є загальними цілями для будь-якого центрального банку. Специфічними можуть бути додаткові національні цілі. Наприклад, в Німеччині це підтримка основних напрямів економічної політики держави, підтримка високого рівня зайнятості, постійного темпу економічного зростання. В Японії та Англії – сприяння добробуту населення. Як емісійний центр країни, регулятор відсоткових ставок, банківських резервів, ФРС США впливає на діяльність всіх комерційних та ощадних банків, страхових компаній, пенсійних фондів.

Центральні банки також зберігають офіційні золотовалютні запаси, здійснюють кредитування комерційних банків, уряду, виконують для уряду розрахункові операції, проводять безготівкові розрахунки.

В вересні 1991 р. в Україні був створений НБУ та почався процес формування дворівневої банківської системи, що представлена з одного боку НБУ, а з іншого – мережею комерційних банків та банківських інститутів. Останні є економічно незалежними суб’єктами та повинні на засадах здорової конкуренції задовольняти потреби населення та народного господарства в фінансових послугах. Формуванню української банківської системи заважає фінансова та економічна криза, незначний обсяг власного капіталу банків, недосконале законодавство, регуляторна політика НБУ, недостатня кваліфікація кадрів.

Банки пройшли довгий еволюційний шлях в своєму розвитку. Вони зародилися ще в рабовласницькі часи, наприклад, в Ст.Греції храми та корпорації греків виконували функцію збереження золота під розписку.

Як саме банки вони функціонували при феодалізмі, починаючи з 14 ст. в Італії, Німеччині, Нідерландах, де банкіри кредитували королів та знать.

При капіталізмі в 17-18 ст. найбільшого розвитку банки отримали в Англії. В 1781 р. з’явився перший комерційний банк в США, в 1800 р. – центральний банк у Франції, 1811 р. – у Фінляндії. В Росії з 1754 р. було 2 державних банки – Дворянський та Купецький.

Еволюція банківських операцій була така:

золото – розписка (депозитна квитанція) – вексель – банківський білет.

внески капіталістів – торгівельні розписки – банкноти.

В 17-19 ст. найважливішій функцією банків було посередництво при кредитних платежах. Потім здійснилося виділення позичкового капіталу в уособлену форму промислового капіталу; розширилася база накопичення грошового капіталу за рахунок залучення до співпраці різних верств населення. Функція нагромадження особливо розвинулася в 19 ст. у зв’язку з розповсюдженням акціонерних товариств. В кінці 19 – початку 20 ст. посилилася концентрація та централізація банківського капіталу, поглинання дрібних банків крупними, збільшення їхніх статутних фондів. Найбільший банк США – «Сітікорп оф Нью-Йорк» мав активи біля 200 млрд. дол., середній банк – біля 25-50 млн. дол. Поширювалися от ділення, філії, спектр послуг банків.

Сучасними тенденціями розвитку банківської сфери вважаються:

• перехід від посередницької функції при платежах до постійного кредитування галузей та підприємств;

• переорієнтація з короткострокових на довгострокові операції;

• інвестиції в основний капітал фірм, що беруть позику в банку, задля контролю над їхньою діяльністю;

• зростання в руках банків крупних пакетів акцій підприємств;

• участь регулювання державного боргу через купівлю державних зобов’язань;

• здійснення міжнародного посередництва;

• універсалізація банків (страхування, лізинг, консультування тощо).