2. Типи та види ринків

Вивчення ринку як економічної категорії неможливе без вивчення його структури, тобто елементів, з яких він складається. Ринки можна розділити на окремі види у відповідності до обраних критеріїв вивчення. Вони бувають:

- по відношенню до чинного законодавства: офіційними та тіньовими;

- за адміністративно-територіальною ознакою: місцевими, регіональними, внутрішніми національними, зовнішніми світовими;

- за економічним призначенням об’єктів ринкових відносин.

Відрізняють 9 видів ринків:

1) фінансовий ринок,

2) ринок робочої сили,

3) ринок засобів виробництва,

4) ринок предметів споживання,

5) ринок послуг,

6) ринок інтелектуальної власності,

7) ринок інформації,

8) ринок валюти,

9) ринок золота.

В залежності від об’єкту купівлі-продажу ці ринки відзначаються певною спеціалізацією свого функціонування, тобто потребують особливих знань, вмінь, обладнання, методів роботи.

В залежності від суб’єктів господарювання виділяють такі типи ринків: вільний, монополізований, регульований, деформований.

1) вільний ринок – це ринок, на якому продаються товари та послуги багатьох незалежних товаровиробників, ніхто з яких не виробляє більшу частину продукції ринку і не в змозі впливати на рівень цін. Процес ціноутворення здійснюється через механізм вільної конкуренції. Такий ринок відповідав умовам початку 16 – кінця 19 століть.

2) монополістичний ринок – це ринок, на якому продаються товари та послуги невеликої кількості товаровиробників, кожен з яких виробляє таку долю продукції ринку, що має можливість суттєво впливати на загальний рівень цін або навіть диктувати свої ціни. Цей тип ринку виростає в рамках вільного ринку та може стати загрозою його подальшого існування, вбиваючи основу ринку – конкуренцію.

3) регульований ринок – це ринок, що його регулює та контролює держава за допомогою заходів адміністративно-правового та економічного характеру. Такий тип ринку є характерним для сучасних економічно розвинених демократичних держав.

3. Конкуренція як рушійна сила ринку. Методи конкурентної боротьби

Ринок спирається на конкуренцію. Конкуренція – це боротьба, суперництво між товаровиробниками за найбільш сприятливі умови виробництва та збуту, за отримання максимального прибутку.

Розрізняють досконалу та недосконалу, внутрігалузеву та міжгалузеву конкуренцію.

Досконала (або чиста, вільна) конкуренція характеризується:

- наявністю великої кількості конкурентів-виробників та конкурентів-продавців;

- вільним доступом виробників до будь-якого виду діяльності, до будь-яких ресурсів;

- виробництвом продукції на невідомий ринок;

- саморегулювання економічної системи;

- ціноутворення внаслідок вільної та стихійної взаємодії попиту, пропозиції та ціни.

Недосконала конкуренція виникла пізніше та характеризується тим, що:

- конкуренція ведеться між фірмами за монополізацію ринків збуту,

- за отримання державних замовлень та кредитів,

- за володіння об’єктами інтелектуальної власності,

- за обмеження доступу до необхідних виробничих ресурсів.

Всі ці заходи допомагають укріпити своє монопольне становище на певному ринку та отримувати надприбутки з цієї діяльності. Особливостями сучасної недосконалої конкуренції є її переміщення з сфери обігу до сфери виробництва, з галузевого – на міжгалузевий рівень, з національного – на інтернаціональний рівень.

Внутрішньогалузева конкуренція – це боротьба між товаровиробниками, що діють в одній галузі народного господарства. В них може бути різний рівень техніки, організації виробництва, продуктивності та інтенсивності праці – тобто різна індивідуальна вартість продукції. Внутрішньогалузева конкуренція сприяє зменшенню витрат виробництва, запровадженню НТП, стимулює концентрацію виробництва та капіталу.

Міжгалузева конкуренція – це боротьба, що ведеться між товаровиробниками, що діють у різних галузях народного господарства. Вона проявляється в переливі капіталу з галузі в галузь для досягнення найбільшого доходу на капітал та сприяє вирівнюванню норм прибутку між галузями.

До методів ведення конкурентної боротьби належать ціновий, неціновий та нечесний методи.

Основою цінового методу боротьби з конкурентами є ціна. Згідно до закону попиту перемагає той, хто може запропонувати найнижчу на ринку ціну продукту. Для цього треба досягнути індивідуальної вартості продукту нижче за ринкову. Така боротьба ведеться за зменшення витрат виробництва завдяки впровадженню досягнень НТП, наукової організації праці, зростанню продуктивності праці. Цінову конкуренцію треба відрізняти від демпінгу, бо вона сприяє зменшенню ціни за рахунок витрат, а демпінг – за рахунок зменшення прибутку або навіть до збитків виробника заради закріплення на ринку збуту.

Нецінові методи передбачають такі заходи, що надають продавцеві переваги на ринку, але вони не пов’язані із ціною на товар. До них відносять такі:

- підвищення якості продукції,

- використання реклами;

- вдосконалення умов, що пов’язані із продажем (розповсюдженість товару, консультації щодо нього, гарантійне обслуговування щодо нього, форми оплати тощо),

- дизайн товару,

- престижність марки та інші.

Нечесні методи конкуренції – це діяльність господарюючого суб’єкту, що спрямована на отримання ним комерційної вигоди та забезпечення домінуючого положення на ринку шляхом обману споживачів, партнерів та держави. Це може відбуватися в такий спосіб:

- дезінформація споживачів та господарюючих суб’єктів щодо якості товару;

- використання чужого товарного знаку без дозволу господарюючого суб’єкту, на чиє ім’я він зареєстрований;

- розповсюдження компрометуючої інформації про товари своїх конкурентів;

- здійснення тиску на постачальників ресурсів та банки задля їх відмови у своїх послугах конкурентам фірми;

- перетягування до себе персоналу у фірм-конкурентів;

- демпінг (продаж товару за ціною, нижчою за собівартість);

- кримінальні злочини.