Тема 7. Потреби, мотиви та поведінка

( Основні положення психологічної теорії діяльності. Активність особистості та її джерела. Потреби й мотиви, класифікація потреб, класифікація мотивів поведінки, діяльності особистості)

Мотив – спонукальна причина дії і вчинків людей (те, що штовхає до дії). Мотиви є важливим компонентом у структурі людської діяльності, без них неможливо розкрити її психічну природу. Основою мотивів діяльності людини є її різноманітні потреби. Внаслідок усвідомлення і переживання потреб первинних (природних) і вторинних (матеріальних і духовних) у людини виникають певні спонукання до дії, завдяки яким ці потреби задовольняються.

Потреба – необхідність в об’єктах, які важливі для існування і розвитку індивіда, виявляються джерелом його активності.

Потре­би — динамічно-активні стани особистості, що виражають її за­лежність від конкретних умов існування і породжують діяльність, спрямовану на зняття цієї залежності.

Одна із властивостей потреб — їх пасивно-активний харак­тер. З одного боку, вони задаються людині умовами її біосоціального існування й пов'язані з виникненням дефіциту в нормальній життєдіяльності — соціальній або біологічній, з іншого — потреби детермінують активність, спрямовану на усунення цього дефіциту.

Іншою властивістю потреб є їх суб'єктивно-об'єктивний характер. У процесі мотивацій суб'єктивна й об'єктивна сторони потреби виступають як єдність протилежностей.

Суб'єктивний бік потреби характеризується кількома мо­ментами:

а) конкретний нестаток, потреба;

б) суб'єктивне середовище потреби, фон, тобто внутрішня сис­тема потреб, рівень її розвитку і стану в цю мить, які поси­люють або послаблюють імпульс до дії;

в) суб'єктивні засоби задоволення потреб;

г) суб'єктивна цінність значущості задоволення потреби й зу­силля, необхідного для її задоволення.

Об'єктивний бік потреби:

а) об'єкт нестатку потреби;

б) об'єктивне середовище — ситуація, що сприяє або не сприяє її задоволенню;

г) об'єктивні шляхи — засоби, можливості задоволення потреби;

д) об'єктивна цінність — значущість задоволення потреби й зу­силля, необхідного для її задоволення.

Однією з головних властивостей потреб є предметність. Стан потреби характеризується чіткою предметною спрямованістю. Потреба в предметі відчувається заради його опанування як необ­хідного, але відсутнього на даний момент компонента в цілому.

Суттєвим аспектом потреб є їх суспільно-особистісний ха­рактер. Потреби індивіда пов'язані з потребами суспільства, вони формуються й розвиваються в контексті розвитку останніх. Їх не можна зрозуміти, не досліджуючи історичний розвиток суспільства. Розвиток цієї системи не є процесом, який розгортається тільки "від індивіда", він є результатом розвитку його зв'язків з іншими людь­ми. Включаючись до кожної нової спільноти, особистість засвоює її потреби.

Класифікація потреб:

Потреби, притаманні людині, можна поділити на базові, похідні та вищі.

1. Базові потреби — це потреби в матеріальних умовах і за­собах життя, у спілкуванні, пізнанні, діяльності й відпочинку.

2. Похідні потреби — формуються на основі базових, до них належать естетичні потреби, потреба у навчанні.

3. Вищі потреби включають, насамперед, потреби у твор­чості й творчій праці.

Потреба, опосередкована складним психологічним процесом мотивації, являє собою психологічну форму мотиву поведінки.

Потреба — це нестаток суб'єкта в чомусь конкретному, а мо­тив — обґрунтування рішення задовольнити або не задовольнити зазначену потребу в даному об'єктивному і суб'єктивному се­редовищі.

Діяльність – динамічна система взаємодії суб’єкта із середовищем, в процесі якого відбувається виникнення і втілення в об’єкті психічного образу і реалізація опосередкованих їм відношень суб’єкта у предметній дійсності. Це активність людини, спрямована на досягнення свідомо поставленої мети, пов’язаної із задоволенням її потреб і інтересів.

Дія – основний елемент у структурі діяльності. Кожна дія спрямована на досягнення певної мети суб’єкта. Успішною дією досягають результату (продукту), передбаченого її метою.

Операція – елемент функціонування активної системи, зокрема елемент діяльності суб’єкта. Іноді під операцією розуміють сукупність дій, спрямованих на розв’язання певного завдання.

Мета – передбачення у свідомості результату, на здобуття якого спрямовано діяльність окремої людини, групи або всього колективу суспільства.

Завдання – сукупність вимог та умов, за яких її треба задовольнити. Щоб виконати поставлене завдання, суб’єкт мусить виконати відповідну дію (або систему дій).

Інтеріоризація – процес перетворення зовнішніх, реальних дій з предметами на внутрішні, ідеальні. Це поняття розкриває взаємозв’язок свідомості і діяльності людини, механізм оволодіння нею суспільно-історичним досвідом у процесі взаємодії з продуктами людської праці. Так, наприклад, будь-яка справді людська форма психіки спочатку складається як зовнішня, специфічна форма спілкування між людьми; і тільки потім, у результаті інтеріоризації, стає психічним процесом кожного індивіда.

Екстеріоризація – перехід внутрішніх, розумових, психічних актів у зовнішній план, у конкретні зовнішні реакції і дії людини.

Уміння – використання суб’єктом наявних знань і навичок для вибору і здійснення прийомів дій відповідно до поставленої мети.

Знання – категорія, що відображає істотні моменти зв’язку між пізнавальною діяльністю і практичними діями людини. Знання фіксують, насамперед, результати істинної пізнавальної діяльності.

Навички – психічне новоутворення, завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію раціаонально, з належною точністю і швидкістю, без зайвих витрат фізичної та нервово-психічної енергії.

Звички – схильність людини до відносно усталених способів дії. Звичка переживається людиною як потреба в задоволенні чогось. Звички певною мірою стандартизують поведінку, дають змогу вивчати типологію поведінкових актів.

Ігрова діяльність (гра) – різновид діяльності, переважно властивий дітям. Найважливіше у грі – суб’єктивне задоволення від самого процесу цієї діяльності. Для дітей віком від 1 до 7 років ігрова діяльність – їхня провідна діяльність. Ігрова діяльність є важливим фактором пізнання дітьми навколишнього світу, освоєння рольових функцій у групі, психічного розвитку особистості. Дорослі нерідко беруть участь у ділових іграх.

Навчання – цілеспрямований вид діяльності, здійснюваний педагогом, організатором педагогічного процесу. Це процес систематичного оволодіння знаннями, уміннями і навичками, необхідними для виконання трудової діяльності.

Праця – цілеспрямована діяльність людини, спрямована на перетворення та освоєння природних і соціальних сил з метою задоволення потреб, у результаті якої створюються матеріальні і духовні цінності, формується сама людина.

Поведінка – взаємодія живих істот з оточуючим середовищем, опосередкована їх зовнішньою (руховою) і внутрішньою (психічною) активністю. У тварин поведінка має головним чином інстинктивне підґрунтя, у людини вона є результатом переважно усвідомлених дій.