Міністерство освіти і науки України

Криворізький технічний університет

Кафедра інженерної педагогіки та мовної підготовки

Термінологічний словник

курсу ”Основи психології та педагогіки”

Кривий Ріг

2005

Укладач: О.В.Тарасова, ст. викладач.

Відповідальний за випуск: І.В. Ланова, викладач.

Рецензенти: Л.Л.Сушенцева, канд.пед.наук, доцент,

Л.М. Стецкевич, ст. викладач.

У термінологічному словнику подано глосарій ключових понять з психології та педагогіки, які грунтовно вивчаються студентами ВНЗ при засвоєнні курсу „Основи психології і педагогіки”.

Розглянуто Схвалено

на засіданні на вченій раді факультету

кафедри інженерної педагогіки інформаційних технологій

та мовної підготовки.

Протокол № 2 Протокол № 1

від 21. 09 200 5 р. від 28.09 200 5 р.

ВСТУП

Сучасний економічний і культурний розвиток українського суспільства послідовно повертається до психологізації, оскільки людина займає центрову позицію в усіх соціальних перетвореннях. Без широкого розповсюдження і поглиблення психологічних знань, потребу в яких сьогодні відчувають спеціалісти, неможливі суспільні реформації. Спробу розв’язання цього завдання здійснено у методичному посібнику „Термінологічний словник курсу „Основи психології та педагогіки”. Оволодіння студентами ключовими термінами і визначеннями курсу “Основи психології та педагогіки” сприятиме виявленню знань про основні психологічні закономірності формування, розвитку, функціонування особистості, допоможе зорієнтувати особисту поведінку у будь-якій ситуації згідно з цими знаннями. У свою чергу це сприятиме не тільки професійній підготовці спеціаліста, а й допоможе набути вмінь та навичок оптимального спілкування у професійній групі, самоудосконаленні, організації навчання і виховання своїх дітей.

Запропонований методичний посібник покликаний задовольнити потреби студентів ВНЗ у матеріалах, довідковій інформації з курсу “Основи психології та педагогіки”. Ключові терміни і визначення даного методичного посібника розкривають природу психіки, основні механізми її філогенетичного і онтогенетичного розвитку; сутність свідомості, її взаємодію з несвідомістю; основні механізми психічної регуляції поведінки людини: волю та емоції, потреби і мотиви; особливості групової психології, міжособистісних стосунків і спілкування; предмет, методи й основні категорії педагогічної науки.

Оскільки бібліотечний фонд нашого університету має недостатню кількість науково-методичної літератури з психології та педагогіки, студенти мають можливість користуватись словником як навчально-методичним посібником, самостійно готуючись до занять з курсів “Основи психології та педагогіки”, „Психологія і педагогіка”, „Загальна психологія”, „Психологія”.

Тема 1. Вступ до психології: об’єкт та предмет психології

( Поняття про психологію як науку. Об’єкт, предмет, структура психології. Основні методи психології )

Психологія /гр. psyche-душа, logos-вчення/ - наука про закономірності виникнення і розвитку психіки у людини та вищих тварин, про психічні процеси, стани і якості, які є складовими компонентами діяльності та спілкування людини, поведінки тварин.

Об’єктом вивчення психології є психіка людини.

Предметом психології є об’єктивні закони психічної діяльності і розвитку, формування психічних властивостей людини. Генетично підходячи до пояснення психічних властивостей людини, психологія вивчає їх розвиток у процесі біологічної еволюції тварин, з’ясовує передісторію людської психіки, історичне становлення людської свідомості. Особливо широко досліджуються в психології закономірності і етапи індивідуального розвитку психіки. Психологія досліджує мозкові механізми психічної діяльності людини в її різних формах: закономірності відчуттів і сприймань, види і механізми уваги, процеси запам’ятовування і відтворення вражень, утворення уявлень. Значне місце посідають проблеми мислення, його зв’язку з чуттєвим пізнанням і уявою, формування розумових дій і операцій, суджень і міркувань, утворення понять, розв’язання різних видів розумових задач. Психологія вивчає процеси мовлення, його види і механізми, його роль у психічній діяльності людини, а також емоції і почуття, вольові дії й якості особистості. Окрім того, психологія досліджує взаємодію групи й особистості; структуру особистості; загальні, конкретно-історичні та індивідуально-психологічні особливості її потреб, інтересів, переконань, ідеалів, свідомості та самосвідомості, а також прояви темпераменту, характеру; формування психічних властивостей дітей різного віку і молоді у процесі навчання та виховання. Предметом досліджень психології є також особливості психічного розвитку аномальних дітей, різні розлади психічної діяльності. Психологія вивчає основні положення психологічної теорії праці та пояснює індивідуальний стиль діяльності.

Психічні процеси – різні форми єдиного, цілісного відображення суб’єктом об’єктивної дійсності за допомогою центральної нервової системи. Розрізняють такі види психічних процесів: пізнавальні процеси – відчуття, сприймання, мислення, пам’ять, увага, уява, мова; емоційно-вольові процеси – емоції, почуття, воля.

Психічні стани – психологічна характеристика особистості, що відображає її порівняно тривалі душевні переживання. Яскравим прикладом психічного стану є настрій, в якому розкривається загальний емоційний тонус людини. Настрій може утримуватись протягом більш чи менш тривалого часу і має чітко виражену психічну характеристику.

Психічні властивості – стійкі душевні якості індивіда, що утворюються в процесі його тривалої відображальної діяльності, виховання та самовиховання. На основі психічних процесів може розвинутись будь-яка психічна властивість, наприклад, чутливість, уважність, емоційність тощо. Багатий комплекс психічних властивостей впливає на формування характеру і темпераменту , психічних якостей людини - мужності, сміливості, працьовитості тощо.

Психічне відображення людиною світу – активний цілісний процес, різноманітний за своїми формами; характеризується єдністю пізнання, переживання і прагнення, єдністю психіки і діяльності людини. Необхідною його передумовою є спрямованість активності людини на певні об’єкти, що виявляються в колі її уваги. Вищими формами відображення є уява і мислення, яке нерозривно пов’язане з мовленням. Отже, це є внутрішня єдність психічних процесів, станів і властивостей людини.

Душа /у дослівному перекладі “психологія – наука про душу”/ - термін, яким пояснюють сукупність психічних явищ, свідомість окремої людини, властивість мозку відображати предмети дійсності у відчуттях, сприйманнях, уявленнях, судженнях. У науковій літературі /філософській, психологічній та ін./ термін “душа” майже не використовується або ж виступає як синонім слова “психіка”, “внутрішній світ людини”, “свідомість”.

Психіка – здатність мозку відображати об’єктивну дійсність у формі відчуттів, уявлень, думок тощо. Це є суб’єктивний образ об’єктивного світу. Джерелом психічних явищ є об’єктивна реальність, яка існує поза свідомістю людини, незалежно від неї, і відображається у формі суб’єктивних образів об’єктивного світу.

Основним завданням психології є вивчення законів психічної діяльності людини, а саме:

• вивчення природи психічних явищ;

• дослідження особливостей пізнавальної, емоційної та вольової діяльності людини;

• аналіз станів і проявів відображальної діяльності мозку;

• вивчення природи і умов формування психологічних якостей особистості на різних етапах її вікового розвитку.

Структура психології. Психологічна наука на сучасному етапі розвитку - це складна і розгалужена система наукових дисциплін /нараховує близько 56 галузей психології/. Ось деякі з них.

Загальна психологія – досліджує найбільш загальні закономірності психічної діяльності дорослої нормальної людини. Вона включає основні принципи науки, її методи, систему понять і психологічних досліджень.

Вікова психологія вивчає закономірності психічного розвитку людини, становлення різних психічних процесів і психічних властивостей особистості від народження до старіння.

Диференційна психологія – галузь психології, яка вивчає психічні відмінності між окремими індивідами і групами, їх характеристики, причини, наслідки.

Зоопсихологія – галузь психології, що вивчає психіку і поведінку тварин.

Інженерна психологія – галузь психології, яка вивчає процеси інформаційної взаємодії між людиною і технічними засобами.

Історія психології – галузь психологічної науки, яка досліджує закономірності становлення і розвитку психологічного пізнання в хронологічній послідовності.

Нейропсихологія - галузь психологічної науки, що вивчає роль різних мозкових структур у виникненні тих чи інших психологічних аспектів.

Педагогічна психологія – пояснює психологічні аспекти і закономірності діяльності людських індивідів у процесах виховання, оволодіння знаннями, навичками, соціальним досвідом.

Психологія праці – галузь психології, яка вивчає особливості різних видів трудової діяльності людини та її підготовку до праці.

Спеціальна психологія - галузь психології, яка досліджує своєрідність психічного розвитку різних категорій аномальних дітей і дорослих.

Психологія управління – галузь психології, що вивчає психологічні закономірності управління діяльністю: розподіл професійних і соціальних ролей у групі, лідерство і керівництво, процеси інтеграції, соціально-психологічні якості керівника тощо.

Психотерапія – лікування за допомогою психічного впливу на хворого.

Сексологія – галузь комплексних наукових досліджень статевого життя людини.

Соціальна психологія – галузь психології, що вивчає закономірності групової, колективної та масової психології людини, закономірності поведінки індивіда в групі.

Основні методи психологічних досліджень:

Анкетування /від фр. – розслідування/ – письмове (іноді усне) опитування значної кількості людей за певною схемою – анкетою. Анкетування передбачає запитання респондентам: /опитуваним/ відкриті /довільна відповідь/ і закриті /вибір одного з кількох стверджень/, які носять, як правило, анонімний характер. Після відповідної обробки дані використовують для розв’язання певних соціологічних, економічних та інших завдань.

Бесіда – метод одержання інформації на основі мовленнєвої комунікації, тобто у процесі спілкування.

Інтерв’ю – засіб одержання соціально-психологічної інформації за допомогою усного опитування.

Експеримент – метод пізнання психічної реальності, при якому психічні явища вивчають у штучно створених умовах. Розрізняють лабораторний і природний експерименти.

Лабораторний – проводиться в штучних умовах, де експериментатор має можливість сам завдавати параметри, створювати умови, які б допомогли йому розв’язати психологічне завдання і знайти істину.

Природний експеримент – проводиться так, щоб у досліджуваних не виникнула підозра, що їх психологічно вивчають, тобто у звичайній обстановці (ігри дітей, навчання в школі, діяльність робітника на робочому місці тощо.)

Метод спроб і помилок – один із прийомів вивчення психіки. Люди, зіткнувшись із перешкодами чи труднощами, здійснюють численні спроби, щоб відшукати вихід із складної ситуації. Невдалі спроби і помилки відпадають, а випадково знайдені позитивні розв’язання відбираються і фіксуються в досвіді як вдалі, успішні, правильні.

Спостереження – метод дослідження предметів та явищ об’єктивної дійсності, який полягає в їх навмисному і цілеспрямованому сприйманні.

Самоспостереження – спостереження за своїми діями, вчинками, думками, почуттями.

Тестування – психологічний метод, що передбачає стандартизовані питання і завдання (тести) і певну шкалу значень.

Тест (від англ.. – випробування) – стандартизована психодіагностична методика, яка дає точні кількісні та якісні оцінки будь-якому психологічному явищу.

Тема 2. Внутрішній світ і структура свідомості

( Психіка і свідомість. Самосвідомість .Взаємодія свідомості і підсвідомості. Воля як характеристика свідомості )

Психічна діяльність тварин – цілісний комплекс усіх проявів поведінки і психіки тварин, спрямованих на встановлення життєвих зв’язків організму із середовищем.

Подразливість – здатність живого організму відповідати на вплив зовнішнього середовища.

Подразник – будь-який матеріальний агент, зовнішній чи внутрішній, свідомий чи несвідомий, що виступає як умова для змін стану організму.

Інстинкт – пристосувальна природжена поведінка тварин і людей, що спрямована на задоволення природних потреб. Фізіологічною основою інстинкту, за І.П.Павловим, є ланцюг безумовних рефлексів, тобто складна система рефлекторних актів, що виробилася у процесі еволюції протягом життя.

Рефлекс – закономірна реакція організму на зміни зовнішнього чи внутрішнього середовища, що здійснююється через центральну нервову систему у відповідь на подразнення рецепторів. Розрізняють безумовні та умовні рефлекси.

Безумовний рефлекс – природна форма реагування на впливи зовнішнього середовища і зміни у внутрішньому середовищі організму.

Умовний рефлекс – рефлекс, який виникає в результаті кількаразового поєднання дії безумовного подразника з дією будь-якого чинника, що хоча й сприймається організмом, але є індиферентним щодо його життєвих потреб (наприклад, дзвінка, спалаху електролампи тощо). Значення рефлекторної діяльності центральної нервової системи було розкрите в класичних творах І.М. Сеченова, І.П. Павлова.

Центральна нервова система – основна частина нервової системи тварин і людини, яка складається з накопичення нервових клітин (нейронів) та їх відростків. До ц.н.с. входить спинний та головний мозок.

Мозок – центральний відділ нервової системи у людини і тварин ,який забезпечує вищі форми регуляції всіх життєвих функцій організму і його врівноваження з середовищем. Розрізняють головний і спинний мозок. Головний мозок – передній відділ ц.н.с., розташований в порожнині черепа. Він складається з переднього (великого), проміжного, середнього, заднього та довгастого відділів. Великі півкулі головного мозку, їх кора і найближчі до неї підкоркові утворення є вищим відділом центральної нервової системи людини і вищих тварин. Функція цього відділу – здійснення складних рефлекторних операцій. Спинний мозок бере участь у здійсненні всіх складних рухових реакцій організму. Ц.н.с. функціонує як єдиний погоджений механізм.

Рецептори – специфічні нервові утворення, що є кінцівками чутливих нервових тканин.

Збудження – нервовий процес, що лежить в основі умовнорефлекторної діяльності живого організму. Це спонукання до дії клітин мозку у відповідь на дію подразника.

Гальмування - нервовий процес, що лежить в основі умовнорефлекторної діяльності живого організму, та сприяє послабленню нервової активності.

Свідомість

– вища, притаманна людині, форма узагальненого відображення об’єктивних стійких якостей і закономірностей оточуючого світу; формування у людини внутрішньої моделі зовнішнього світу, в результаті чого досягається пізнання і перетворення оточуючої дійсності. Функція свідомості – формування мети діяльності, мислення, планування дій і передбачення їх результатів – все це забезпечує розумне регулювання поведінкою і діяльністю людини.

Структура свідомості:

1. Буттєва свідомість (свідомість для буття) включає:

а) біодинамічні якості рухів, досвід дій;

б) чуттєві образи.

2. Рефлективна свідомість (свідомість для свідомості) включає:

а) значення;

б) суть.

Свідомість розвивається у людини тільки в суспільних контактах. Свідомість є лише в умовах існування мови, мислення, усвідомлення у процесі праці (розвиток у філогенезі). В онтогенезі свідомість розвивається складним, опосередкованим шляхом, через тісний зв’язок психіки дитини і психіки матері.

Самосвідомість – це первинна форма людської свідомості, яка ґрунтується на самовідчуттях, самосприйняття. Самосвідомість включає:

1) усвідомлення близьких і віддалених цілей, мотивів свого “Я” (“Я” як існуючий суб’єкт );

2) усвідомлення своїх реальних і бажаних якостей (“Реальне Я” та “Ідеальне Я”):

а) пізнавальні, когнітивні уявлення про себе (“Я як об’єкт, що спостерігається”);

б) емоційне, чуттєве уявлення про себе.

Отже, самосвідомість складається з:

1) самопізнання (інтелектуальний аспект пізнання себе);

2) самовідношення (емоційне ставлення до самого себе).

Підсвідоме – ті уявлення, бажання, дії, прагнення, які зараз відійшли від рівня свідомості, але в разі потреби можуть повернутися і стати усвідомленими.

Несвідоме - таке психічне, яке за будь-яких обставин не стане усвідомленим (сновидіння, афект, інтуїція, галюцинації, гіпноз тощо).

Інтуїція – прийом безпосереднього відображення дійсності, при якому висновок ґрунтується головним чином на здогадці, чутті, майже раптовому осяянні тощо.

Афект – короткочасний, максимальний за інтенсивністю, емоційний стан (лють, жах, відчай, екстаз тощо), під час якого знижується ступінь самоволодіння.

Гіпноз – стан, близький до сну, при якому зберігається можливість контактування загіпнотизованого з гіпнотизером і виконання спонукань останнього.

Сновидіння – більш чи менш яскраві образи, що виникають під час сну.

Сон – психічний стан, при якому переважно відсутні рухи, ослаблені м’язи, пригальмована діяльність центральної нервової системи.

Воля потрібна під час вибору мети, прийнятті рішення, при подоланні перешкод, під час дій. Воля – це є впевненість людини у своїх силах; рішучість вчинити той вчинок, який сама людина вважає необхідним у конкретній ситуації. Необхідність сильної волі виникає при наявності:

• складних ситуацій;

• протирічного внутрішнього світу в самій людині.