Цку передбачає такі види договорів: купівлі-продажу, ренти, дарування, довічне утримання, найм, позичка, підряд, послуги, позики інші.

Договір купівлі – продажу та його види.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно та сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі продажу може бути майно, майнові права, право вимоги неособистого характеру.

Договори купівлі-продажу нерухомого майна укладаються у письмовій, нотаріально-засвідченій формі.

Право продажу товарів крім випадків примусового продажу належить власникові.

Продавець при укладенні договору зобов’язаний попередити покупця про права третіх осіб на предмет договору. При вилученні товару в покупця на користь третьої особи, продавець зобов’язується відшкодувати покупцеві завдані збитки.

Продавець зобов’язаний передати покупцю товар належної якості, кількості, асортименту в зазначений в договорі час. На продавця може бути покладений обов’язок зберігати проданий товар. за умовами договору продавець може гарантувати термін експлуатації товару. До вимог покупця до продавця по недоліках проданого товару застосовується позовна давність в 1 рік, якщо інше не передбачене гарантією. Покупець зобов’язаний сплатити за товар визначену ціну та прийняти товар.

Існують такі види договорів:

1. оптовий та роздрібний

2. внутрішнього та зовнішнього економічного обігу.

3. рухомого та нерухомого майна

4. контрактації сільськогосподарської продукції

5. продаж товару з зразками

6. форвардний та ф’ючерсний

7. продаж в кредит

8. продаж з використанням автоматів.

Захист прав споживачів

ЗУ від 1 грудня 2005 р. "Про захист прав споживачів".

Споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

У разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку недоліків споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством, має право вимагати:

1) пропорційного зменшення ціни;

2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;

3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

Споживач має право обміняти непродовольчий товар належної якості на аналогічний у продавця, в якого він був придбаний, якщо товар не задовольнив його за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням.

Споживач має право на обмін товару належної якості протягом чотирнадцяти днів, не рахуючи дня купівлі.

Договір майнового найму та його види

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. (Ст. 759 ЦКУ)

Договір найму відрізняється від договору позики тим, що в договорі найму предметом виступає річ, визначена індивідуальними ознаками та зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (квартира, машина, будь-яка неспоживча річ). Предметом договору найму можуть бути майнові права. Наймодавцем може бути власник речі чи майнових прав, або особа, уповноважена на укладення договору найму.

Ознакою договору найму є плата, встановлена за користування майном. Як правило, вона встановлюється за договором та вноситься у грошовій або натуральній формі. В договорі також може встановлюватися періодичність внесення плати, її індексація. Наймач має право вимагати зменшення плати якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном суттєво зменшилася. Наймач звільняється від оплати за весь час, коли він не міг користуватися майном.

Строк, на який укладено договір, встановлюється договором. Якщо строк договору не вказаний, він вважається укладеним на невизначений строк. Тоді про його розірвання сторони повинні повідомити одна одну письмово за місяць, а при найму нерухомості за 3 місяці.

Наймодавець зобов’язаний:

• передати наймачеві майно у термін, передбачений договором або негайно;

• передати річ у комплекті або стані, передбаченим договором;

• попередити наймача про недоліки речі;

• повідомити наймача про права на річ третіх осіб (якщо такі є);

• нести ризик випадкового пошкодження речі;

• проводити капітальний ремонт речі (якщо інше не передбачене договором чи законом);

Наймач зобов’язаний:

• при прийомі речі у присутності наймодавця перевірити її справність;

• нести ризик випадкового пошкодження речі при затримці її повернення;

• проводити поточний ремонт речі (якщо інше не встановлено договором чи законом);

• усунути погіршення речі, яке сталося з його вини (за виключенням зношення);

• відшкодовувати шкоду третім особам, яка причинилася у зв’язку з користуванням річчю.

Договір найму припиняється в разі смерті наймача (не наймодавця!!!); якщо наймач не вносить плату протягом трьох місяців підряд; якщо наймач користується річчю всупереч її призначення або договору; якщо наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування третій особі; наймач своєю поведінкою загрожує речі пошкодженням; наймач не проводить капітального ремонту речі, якщо це передбачено договором; наймач може розірвати договір, якщо передана річ не відповідає умовам якості; наймодавець не проводить капітального ремонту речі.

До вимог відшкодування збитків через пошкодження речі, або витрат на поліпшення речі, встановлюється позовна давність 1 рік.

Види договору майнового найму:

1. Прокат – наймодавець, який здійснює підприємницьку діяльність передає наймачеві рухому річ у користування за плату на певний строк. (Ст. 787 ЦКУ)

2. Оренда земельної ділянки – наймодавець передає наймачу земельну ділянку у володіння та користування за плату, разом з насадженнями та будівлями.

3. Найм будівлі або іншої споруди – укладається в письмовій формі, а якщо на термін, більший ніж 1 рік – у нотаріально засвідченій та з державною реєстрацією. Містить в собі й право користування земельною ділянкою, на якій розташована споруда.

4. Оренда транспортного засобу – можливий з включенням послуг його екіпажу.

5. Лізинг – оренда рухомого майна з подальшим переходом права власності. Сторонами можуть бути лише субєкти підприємницької діяльності. Буває прямий та непрямий.

6. Найму (оренда) житла

7. Фрахт – надання судна для перевезення фрахтувальником вантажу чи пасажирів.

Договір позики.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Предметом договору позики є гроші (у тому числі іноземна ва­люта) і речі, визначені родовими ознаками, тобто речі, що мають ознаки, властиві всім речам того ж роду, та вимірюються числом, вагою, мірою.

Специфікою укладення договору позики є можливість його оспорю­вання позичальником за так званою «безгрошовістю» («безвалютністю») у випадку, якщо грошові кошти або речі, визначені родовими ознаками, насправді не були ним одержані від позикодавця або були одержані в меншій кількості, ніж встановлено договором.

Договір дарування.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) пере­дає або зобов'язується передати в майбутньому другій сторо­ні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарунком можуть бути:

1) рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери,

2) нерухомі речі,

3) майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

ЦК України виділяє такі різновиди договору дарування:

• договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому;

• договір дарування з обов’язком обдарованого на користь третьої особи;

• договір пожертви.

Договір доручення

Договір доручення входить до групи договорів про надання послуг (доручення, комісія, схов, охорона, перевезення, управління майном). За договором послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії чи діяльності, а замовник зобов’язаний оплатити виконавцю зазначену послугу.

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки довірителя.

Договором доручення може встановлюватися термін, територія та обов’язково обсяг дій, які вчиняє повірений.

Повірений має право:

• отримати плату за свою діяльність;

• вчиняти дії відповідно до змісту доручення;

• виконувати доручення особисто, якщо інше не передбачене договором;

• відступитися від обсягу дій доручення з обов’язковим повідомленням довірителя.

Повірений зобов’язаний:

• повідомляти довірителя про хід виконання доручення;

• після виконання доручення повернути довірителю довіреність, термін якої не закінчився та надати звіт про виконання;

• негайно повернути довірителю усе одержане у зв’язку з виконанням доручення.

Довіритель зобов’язаний:

• видати повіреному довіреність;

• якщо необхідно, забезпечити засобами для виконання доручення;

• відшкодувати повіреному витрати у зв’язку з виконанням доручення;

• прийняти виконане доручення;

• сплатити повіреному плату.

Договір доручення припиняється на загальних підставах, плюс:

• відмова однієї з сторін від виконання договору;

• визнання однієї з сторін недієздатними, обмежено дієздатними, безвісно відсутніми;

• смерті однієї з сторін;

• бажання однієї з сторін.

Якщо договір припинений до остаточного виконання, довіритель сплачує повіреному плату відповідно до виконаного обсягу робіт.

Договір комісії

За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням іншої сторони (комітенту) за плату вчинити один або декілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітенту.

Договір може укладатися на визначений чи невизначений строк. Якщо комісіонер зобов’язується продати чи купити майно, умови щодо цього майна та його ціна стають істотними умовами договору. Майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента.

Комітент зобов’язаний:

• виплатити комісіонерові плату за виконання договору;

• забезпечити комісіонера усім необхідним для виконання договору;

• не вступати без дозволу комісіонера у відносини з субкомісіонером;

• прийняти куплене комісіонером майно, якщо умови договору дотримані, попередньо його оглянувши, та повідомивши комісіонера про виявлені недоліки;

• повідомити комісіонера про свою відмову від договору не пізніше ніж за 30 днів.

Комісіонер зобов’язаний:

• вчиняти правочини на умовах найбільш вигідних для комітента;

• у випадку продажу майна за нижчою ціною, ніж було домовлено з комітентом, виплатити йому різницю;

• відповідати перед комітентом за втрату, нестачу чи пошкодження майна;

• надати комітенту звіт про виконання доручення;

• повідомити комітента про свою відмову від договору не пізніше ніж за 30 днів

Комісіонер має право:

- за згодою комітента укласти договір субкомісії з третьою особою;

• не відповідати перед комісіонером за виконання договору третьою особою (крім субкомісіонера);

• відступити від вказівок комітента, якщо це в його інтересах, а можливості отримати дозвіл немає, однак, при першій можливості повідомити про відступ;

• притримати в себе річ для забезпечення своїх вимог за договором комісії;

• відрахувати собі належні кошти з грошей комітента;

• відшкодувати за рахунок комітента свої витрати, пов’язані з виконанням договору.

При смерті однієї з сторін договір припиняється.

Поняття і підстави цивільно-правової відповідальності

Цивільно-правова відповідальність – такий вид юридичної відповідальності, яка наступає за невиконання або неналежне виконання зобов’язань, передбачена в чинному законодавстві чи конкретними угодами, які не суперечать законодавству.

Цивільно-правова відповідальність – це невигідні майнові наслідки, встановлені законодавством або договором.

Завданням цивільно-правової відповідальності є відновлення порушених цивільних прав, майнового стану, відшкодування збитків, задоволення матеріальних та моральних потреб суб’єктів. Метою відповідальності є виховання в громадян поваги до закону, до держави і інших суб’єктів, їхньої власності, формування правової культури суспільства.

Підставами цивільно-правової відповідальності є склад цивільно-правового порушення:

1. протиправність цивільно-правової діяльності або поведінки боржника;

2. наявність майнової шкоди (збитків) у результаті правопорушення;

3. причинно-наслідковий зв’язок між протиправним діянням та вчиненою шкодою;

4. наявність вини боржника (у формі умислу та необережності);

Боржника від цивільно-правової відповідальності позбавляє казус (дії особи у стані, коли вона не усвідомлює результата своїх дій) або дія непереборної сили (форс-мажора) – надзвичайних подій, які не залежать від волі особи і які не можна подолати зусиллями самої людини (стихійні лиха).

Відповідальність особи без вини може наступити тільки тоді, коли це передбачено договором або законом (завдання шкоди джерелом підвищенної небезпеки (ст. 1187), органом державної влади чи місцевого самоврядування, сплата неустойки).

Є випадки, коли достатньо лише перших трьох елементів для настання цивільно-правової відповідальності.

Випадки відповідальності без вини:

1) відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки (Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб) Умисел потерпілого та непереборна сила є підставою для звільнення володільця від відповідальності

2) Відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

3) Відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування

Види цивільно-правової відповідальності залежно від підстав виникнення:

1) договірна,

2) позадоговірна (деліктна). Делікт – вчинення правопорушення.

Відповідальність може бути:

• часткова (кожний порушник в своїй частці),

• солідарна (кредитор має право звернути стягнення на майно всіх боржників, частини їх або одного з них),

• субсидіарна – додаткова (з усього майна основного боржника, а якщо його майна недостатньо – тоді з майна додаткового боржника).

Види цивільно-правової відповідальності

За ознакою розподілу відповідальності між декількома боржниками відповідальність може бути часткова (кожний порушник в своїй частці), солідарна (один за всіх та всі за одного), субсидіарна – додаткова (з усього майна основного боржника, а якщо його майна недостатньо – тоді з майна додаткового боржника).

За ознакою підстави виникнення цивільна відповідальність маже наступити внаслідок договору та поза ним - “позадоговірна” – деліктна.

За формою відповідальності вона поділяється на:

1. Відшкодування збитків (шкоди)

• Обов’язок боржника відшкодувати кредитору збитки майнової шкоди. Збитками є втрати, які особа зазнала у зв’язку зі знищенням чи пошкодженням речі, втрати, які особа зазнає для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б отримати якщо б пошкодження не було (упущена вигода). Збитки відшкодовуються в повному обсязі, якщо інше не передбачене договором. Шкода може відшкодовуватися як грошима, так і в натурі.

• Відшкодування моральної шкоди. Постраждала особа має право на відшкодування не тільки майнової (матеріальної), але й моральної шкоди внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях у зв’язку з ушкодженням здоров’я; у душевних стражданнях, які зазнала особа внаслідок протиправної поведінки щодо неї та її сім’ї; у душевних стражданнях, які зазнала особа у зв’язку з пошкодженням та знищенням її майна; у приниженні її честі, гідності, ділової репутації. Моральна шкода, як правило, відшкодовується грошима у розмірі, який визначається судом з урахуванням усіх обставин справи. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової.

2. Сплата неустойки – пеня (% за кожен день від грошової суми невиконаного зобовязання) або штраф (фіксована сума)

3. Втрата завдатку. Завдаток – предоплата, яку втрачає той, хто її дав, або повертає в подвійному розмірі той, хто її отримав, якщо відмовляться виконувати договір.

4. Позбавлення суб’єктивного права за невиконання договору. (Продавець, який не поставив товар позбавляється права вимагати кошти)

Цивільно-правова відповідальність неповнолітніх

Малолітня особа (до 14 років) відповідальності за заподіяну шкоду не несе. Відповідну шкоду несуть за неї її батьки чи опікуни.

Неповнолітньою за ЦКУ вважається особа віком від 14 до 18 років.

Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеною нею самостійно відповідно до закону. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо власного майна, додаткову (субсидіарну) відповідальність своїм майном несуть її батьки або піклувальники, або заклад, який за законом здійснює функції піклувальника, якщо тільки не доведуть, що шкода була заподіяна не з їх вини.

Обов’язок батьків, піклувальників та піклувальних закладів по відшкодуванню шкоди, заподіяної неповнолітнім припиняється після досягнення особою повноліття, або появи в неї майна, достатнього для відшкодування шкоди.

Батьки, позбавлені батьківських прав несуть юридичну відповідальність тільки протягом 3-х років після позбавлення батьківських прав.

Способи забезпечення виконання цивільно-правових зобовязань

У главі 49 ЦКУ «Забезпечення виконання зобовязань» визначаються види забезпечення виконання зобов'язання: неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток та інші, встановлені договором і законом.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Договір поруки. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Поняття гарантії. За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Обов'язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію. У разі порушення гарантом свого обов'язку його відповідальність перед кредитором не обмежується сумою, на яку видано гарантію, якщо інше не встановлено у гарантії. Гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржникові. Гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.

Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості. Сторона, винна у порушенні зобов'язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором.

Застава. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Окремі види застав. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особі. У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Право притримання. Кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.

Особливості цивільно-правової відповідальності за невиконання або неналежне виконання грошових зобов’язань визначаються у главі 51 ЦКУ «Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання»

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитором. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. Суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків якщо інше не передбачене договором.

Відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом та пеню.

Підстави звільнення особи від цивільно-правової відповідальності.

Згідно зі ст. 617 ЦКУ «Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання» особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов’язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов’язання, відсутність у боржника відповідних коштів. Відповідно до ст.622 ЦКУ у разі відмови кредитора від договору (одностороння відмова від зобов’язання) боржник звільняється від обов’язку виконати зобов’язання в натурі. Згідно зі ст. 1166 ЦКУ «Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду» особа яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдано не з її вини. Відповідно до ст. 1169 ЦКУ звільняється від відшкодування шкоди особа при здійсненні нею права на самозахисту від протиправних посягань, у тому числі стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межї.

Згідно зі ст.1171 ЦКУ враховуючи обставини, за яких було завдано шкоди у стані крайньої необхідності, суд може покласти обов'язок її відшкодування на особу, в інтересах якої діяла особа, яка завдала шкоди, або зобов'язати кожного з них відшкодувати шкоду в певній частці або звільнити їх від відшкодування шкоди частково або в повному обсязі.

Звільняються від відповідальності батьки (усиновлювачи) або опікун чи інша фізична особа, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, - якщо вони доведуть, що шкода, яку спричинила малолітня особа не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.

Звільняється від відшкодування шкоди неповнолітня особа у (віці від 14 до 18 років) у разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди. Ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.

Згідно зі ст. 1186 ЦКУ шкода, завдана фізичною особою, яка в момент її завдання не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, не відшкодовується.

З урахуванням матеріального становища потерпілого та особи, яка завдала шкоди, суд може постановити рішення про відшкодування нею цієї шкоди частково або в повному обсязі. Якщо фізична особа, яка завдала шкоди, сама довела себе до стану, в якому вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними в результаті вживання нею спиртних напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин тощо, шкода, завдана нею, відшкодовується на загальних підставах.

Згідно зі ст. 1188 ЦКУ «Відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки», якщо наявна лише вина особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується.

Згідно зі ст. 1193 ЦКУ суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадку, коли шкоди завдано вчиненням злочину.

Згідно зі ст.1209 ЦКУ «Підстави відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг)» продавець, виготовлювач товару, виконавець робіт (послуг) обіт (послуг) звільняються від відшкодування шкоди, якщо вони доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або порушення потерпілим правил користування або зберігання товару (результатів робіт, послуг).

Спадкування за цивільним законодавством

Спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини (день його смерті, оголошення померлим). Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, а якщо таке невідоме, місце знаходження основної частини майна.

До спадщини не входять права та обов’язки, нерозривно пов’язані з померлим: особисті немайнові, право на членство в об'єднаннях громадян, право на відшкодування шкоди здоров’ю, право на аліменти, пенсію, інші особистісні виплати.

Спадкоємцями можуть бути фізичні особи, які є живими на момент відкриття спадщини, або зачаті за життя спадкодавця та народжені після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути і юридичні особи.

Від спадкування усуваються

• особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого зі спадкоємців, або вчинили замах на їх життя (крім випадку, коли спадкодавець про це знав і все одне призначив таку особу спадкоємцем за заповітом);

• особи, які навмисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт чи внести до нього зміни;

• батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав, діти після батьків, щодо яких вони ухилялися в обов’язках утримання (якщо це встановлено судом);

• особи після одна одної, якщо їх шлюб визнаний недійсним.

Для прийняття спадщини необхідна згода спадкоємця. Спадщина приймається в повному обсязі, без умов чи застережень. Для прийняття спадщини спадкоємець або в 6-місячний термін з відкриття спадщини подає заяву до нотаріальної контори, або, якщо він постійно проживав разом зі спадкодавцем, вважається таким якщо не подав заяву про відмову.

Неприйнята ніким спадщина (відумерла) переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Спадкоємство здійснюється за законом та за заповітом.

Особливості спадкування за законом

Спадкоємство за законом відбувається тоді, коли відсутній заповіт.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово, але кожна наступна черга отримає спадщину тільки за відсутності попередньої. Черговість отримання спадщини може бути змінена за нотаріально-посвідченим договором, укладеним після відкриття спадщини. За рішенням суду в надзвичайних випадках (опіка чи допомога спадкодавцю) особа з наступних черг може отримати спадщину разом з попередньою чергою.

Першою чергою спадкоємців за законом є діти спадкодавця, батьки та подружжя.

Другою чергою є рідні брати й сестри спадкодавця, його бабки та діди.

Третьою чергою спадкування є дядьки та тітки спадкодавця.

Четвертою – особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш ніж 5 років до дня відкриття спадщини.

П’ятою – інші родичі до шостого ступеня спорідненості включно, по мірі віддаленості. Ступінь спорідненості визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця (не включаючи народження самого спадкодавця). В п’яту чергу входять також утриманці спадкодавця, яи його родини.

Внуки, правнуки, племінники, двоюрідні брати спадкодавця отримають свою частину спадщини замість померлих батьків, дідів, тіток, дядек відповідно, якби вони були живими.

Розмір часток у спадщині для усіх спадкоємців за законом є рівним

Заповіт. Особливості спадкування за заповітом

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Право на заповіт має особа з повною цивільною дієздатністю, воно здійснюється особисто (не через представника).

Особа може призначити своїми спадкоємцями одну або декілька фізичних чи юридичних осіб, незалежно від наявності в неї з цими особами родинних відносин. Спадкодавець може позбавити спадщини будь-кого зі своїх родичів, крім тих, хто має обов’язкову частку в його спадщині. Уразі смерті позбавленою спадкування особи, її діти (онуки) спадщини не втрачають.

Заповіт може бути складений як до усієї спадщини, так і до її частини.

Заповідач має право зробити у заповіті заповідальний відказ (легат) – право користування житловим приміщенням, іншим рухомим чи нерухомим майном.

Заповідач може зобов’язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру чи спрямованих на досягнення суспільно корисної мети, встановити умови спадкування.

Неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатні удова чи непрацездатні батьки спадкодавця спадкують незалежно від змісту заповіту обов’язкову частку (законну долю) – ½ частки, яку б вони отримали при спадкуванні за законом.

Подружжя має право скласти спільний заповіт щодо свого сумісного майна. При смерті одного з подружжя його частка переходить другому, а після смерті другого – спадкоємцю за заповітом.

Заповіт складається у письмовій формі, з зазначенням місцю та часу складення, засвідчується нотаріусом чи посадовою особою. Нотаріус може засвідчити як відкритий, так і закритий, секретний заповіт. Особа, що посвідчила заповіт зобов’язана зберігати його зміст у таємниці до відкриття спадщини.

При наявності певних умов заповіт, або його частина може бути оголошена недійсною.

27