9) Правила визначення

Операція визначення поняття підпорядковується спеціальним правилам.

1. Дефініція повинна бути відповідною.

При порушенні цього правила виникає дві помилки: «занадто широка дефініція»( «Діаметр — це пряма, яка з'єднує дві точки кола» охоплюэ поняття хорди) та «занадто вузька дефініція»(«Історія — це наука про виникнення та розвиток античної цивілізації»,)

2. Дефініція не повинна здійснюватися по колу. При порушенні цього правила виникає помилка «коло у

дефініції». («Істина — це вірне відображення дійсності в думках людини» і «Вірне відображення дійсності — це істинне відображення») Різновидом кола у визначенні є помилка, яка називається «тавтологією» («Історія — це наука про історичні явища»,)

3. Дефініція по можливості не повинна бути заперечувальною. Це правило враховує, насамперед те, що, множина, яка відповідає заперечувальному поняттю частіше всього буває невизначеною.(«Геологія — це не георгафія»,)

4. Дефініція повинна бути чіткою, ясною, вільною від двозначностей. При побудові визначень треба використовувати не метафори і образні порівняння, а поняття, які мають чіткий смисл і значення.( «Закон — це каральний меч правосуддя»)

10) Прийоми, подібні до визначення поняття

Окрім логічної операції визначення поняття у практиці міркувань широко використовуються процедури, які подібні до визначення, але такими не є. Зокрема, це такі процедури як: опис, характеристика, порівняння, розрізнення, остенсивне визначення.

Описом називається процедура, яка полягає у перерахуванні ознак, які більшою або меншою мірою розкривають певний предмет.( «Тигр — це ссавець родини котячих, один з найбільш великих сучасних хижих звірів. Голова округлої...)

Характеристикою називається прийом, за допомогою якого вказують якісь помітні ознаки предмету, важливі у певному відношенні може бути повною або неповною, позитивною або негативною, всебічною або односторонньою, але вона повинна завжди бути об'єктивною. Іноді характеристика може мати лише одну ознаку. («Ньютон — геніальний фізик»)

Порівнянням називається процедура ознайомлення з предметом, коли визначення неможливе або не

потрібне. Порівняння, власне, є способом пояснення специфіки предметів через аналогію і, головним чином, через метафори.(«Столиця — серце держави»

Розрізнення — це прийом, за допомогою якого відрізняють один предмет від інших, схожих з ним

предметів.(фіксація особливих прикмет при розшуку людей чи зниклих речей.)

Остенсивним визначенням називається процедура, яка полягає в демонстрації предмета (у вказівці на предмет). Наприклад, коли демонструють предмет і називають його «Це будинок», «Це телевізор».

Судження

1) Загальна характеристика судження. Судження та речення. Види суджень.

«Судження — це думка, що виражається розповідними реченнями і є істинною або хибною».

«Судження — це така форма мислення, яка розкриває зв'язок між предметом і його ознакою».

Те, про що говориться у судженні називається «предметом думки у судженні» або «логічним підметом судження»,або «суб'єктом судження» і позначається буквою латинського алфавіту «S».

Те, що говориться у судженні про предмет думки називається «ознакою предмета думки» або «логічним присудком судження», або «предикатом судження» і позначається буквою латинського алфавіту «Р».

Відношення між предметом думки і ознакою предмета думки фіксується логічною ознакою «є/не є», «суть/не суть».

Оскільки судження є однією із форм абстрактного мислення, то його матеріальним втіленням, матеріальною реалізацією є мова, конкретніше — речення. Але хоча будь-яке судження реалізується у реченні, не всі речення виражають судження. Із усієї множини речень (розповідні, питальні, окличні) лише розповідні виражають судження.

Сучасна ж логіка, як другий етап логіки у розвитку єдиної логічної науки, бере до уваги мову як втілення мислення, або іншими словами, досліджує смисловий бік мови і різних її утворень (виразів). Тому у сучасній логіці говорять не про «поняття», «судження», «умовивід», а про «терміни», «висловлювання», їх комбінації і відношення (тобто, про висновки).

Висловлювання — це речення(розповідне) смислом якого є судження, а значенням — такі логічні об'єкти як «істина» або «хиба»».

=Усю множину суджень можна поділити на дві під множини: прості і складні судження.

+Простим називають таке судження у якому жодна логічна частина не є окремим судженням («Книга є джерелом інформації», («книга», або «джерело інформації») )

+Складним називається таке судження, яке складається із двох або більше простих суджень, що пов'язані логічними сполучниками, а кожна із його правильних частин буде окремим судженням («Марс і Юпітер — це планети Сонячної системи», «Марс — це планета Сонячної системи», «Юпітер — це планета Сонячної системи» поєднуються логічним сполучником «і».)