Найчастіше слово «логіка» вживається в таких значеннях:

1) закономірність виникнення, існування та розвитку речей і явищ об'єктивного світу («логіка речей», «логіка подій», «логіка історичного процесу» тощо);

2) здатність людини відображати навколишній світ за допомогою мислення (тобто здатність людини до мислення);

3) послідовність, несуперечливість, обгрунтованість міркувань («у нього гарна логіка», «у нього не має логіки»);

4) спеціальна навчальна дисципліна, яка протягом багатьох віків була обов'язковим елементом європейської системи освіти;

5) особлива наука, що вивчає мислення.

«культура мислення» - усвідомлене відношення до процесу міркування, тобто вміння правильно будувати доведення, спростування, проводити аналогії, висувати гіпотези, знаходити й усувати помилки у своїх і чужих міркуваннях.

Наше мислення керується двома видами правил: формальними та змістовними.

Формальним називається правило, застосування якого передбачає даним (відомим) тільки форму того, що перетворюється згідно з цим правилом, незалежно від знання (або наявності) змісту перетворюваного.

Змістовні правила беруть до уваги саме зміст того, що згідно з ними перетворюється.

Мислення — це активний процес діяльності людського мозку.

Свідомість — це процес ідеального відображення дійсності.

Абстрактне мислення — це один із ступенів процесу пізнання, якому передує чуттєвий ступінь пізнання.

Мета чуттєвого пізнання — дати досліджуваний предмет у його безпосередності, наявності, зафіксувати його у вигляді факту чуттєвої наявності. Реалізує цю мету чуттєве пізнання через свої форми: відчуття, сприйняття, уявлення.

-відчуття є відображенням окремих властивостей предметів та явищ дійсності (колір, звук, запах

тощо), які діють на наші органи чуття.

-сприйняття (як наступного рівня чуттєвого пізнання) отримують інформацію про предмети та явища навколишнього світу у їх цілісному, вигляді.

відчуття і сприйняття є безпосередня наявність предмета чи явища.

-уявленням називають таку форму чуттєвого пізнання, яка продукує інформацію про предмет у вигляді наочних образів.

Характерні особливостей абстрактногр мислення: узагальненість, опосередкованість, нерюзривнии звязок з мовою.

-узагальнення — це така риса абстрактного мислення, яка розкриває його здатність характеризувати предмети і явища через сукупність їх суттєвих ознак.

-Опосередкованість — це фіксація факту незалежності знання від предмета.

-Нерюзривнии звязок з мовою. На відміну від лінгвістики логіка вивчає не саму природну мову, а

закономірності, правила та головні прийоми реалізації і функціонування мислення в такій матерії, як мова.

Кожна думка має форму і зміст. Змістом думки є те, про що ми мислимо. А формою думки є спосіб зв'язку

структурних елементів або складових частин думки.

Формами абстрактного мислення є поняття, судження, умовивід.

Логічні форми — це види мисленнєвих структур, які незалежні від конкретного змісту думки. Вони — своєрідний будівельний матеріал з якого будуються конкретні міркування.

-Поняття це форма мислення, яка відображає предмети та явища через сукупність суттєвих ознак.

-Судженням форма мислення, яка відображає зв'язок між предметом та його ознакою.

-Умовивід форму мислення, завдяки якій із одного або кількох відомих суджень ми отримуємо нове судження.

Закон тотожності — це така вимога до процесу міркування, яка передбачає, що вкладати в думку про один і той самий предмет, взятий в один і той самий час, в одному і тому самому відношенні, можна лише один і той самий зміст.

Закон протиріччя — це така вимога до процесу міркування, яка передбачає, що два протилежні судження не можуть бути одночасно істинними; у крайньому разі одне з них буде обов'язково хибним, а то й обидва можуть бути хибними.

Закон виключеного третього є така вимога до процесу міркування, з якої випливає, що з двох суперечливих суджень, в одному з яких стверджується те, що заперечується у другому, — одне обов'язково істинне.

Мислення і мова

Форми мислення — це вихідні елементи, з яких будуються міркування і в яких акумулюється та функціонує знання,

А відношення між формами мислення — це логічні закони, згідно з якими будується знання у вигляді окремих міркувань, системи міркувань, теорій, фрагментів теорій.

Природними мовами називаються мови, які виникають стихійно, в умовах практичної взаємодії індивідів певної соціальної групи.

Штучні мови — це мови, які створені спеціально для фіксації способів, засобів і результатів пізнання. Їх головна мета полягає у тому, щоб ефективно зафіксувати, утримати отриману інформацію і забезпечити її надійну передачу від одного комуніканта до іншого.

Знак - матеріальний об'єкт, який символічно, умовно представляє і відсилає до означуваного ним предмета, явища, події, властивості, відношення.

Щодо мови, то тут знаками виступають слова і словосполучення.

Знаками-індексами називають знаки, які безпосередньо вказують на позначуваний ними

предмет. дим вказує на наявність вогню.

Знаками-індексами називають знаки, які безпосередньо вказують на позначуваний ними

предмет. карта, картина, креслення.

Знаки-символи — фізично ніяк не пов'язані з предметами на які вони вказують. Тут зв'язок між знаком і предметом складається або за угодою, або стихійно при формуванні мови і практичного її засвоєння конкретною людиною. Слова і є знаками — символами.

Кожний знак характеризується предметним значенням і смислом.

Предметним значенням знаку називається об'єкт, який позначається цим знаком.

Смислом є інформація, яку несе знак про предмет.

Семіотика- це спеціальну науку про знаки, яка вивчає властивості семіотичних відношень (семіотичні властивості) і дає методологію побудови знакових систем.

Семіотика як теорія знакових систем має три розділи: синтаксис, семантику і прагматику.

Синтаксисом називають розділ семіотики, який вивчає синтаксичні відношення.

Семантика як розділ семіотики вивчає властивості семантичних відношень.

Прагматика як розділ семіотики досліджує прагматичні відношення знакової системи.

Визначають три рівні семіотичного аналізу знакових систем: синтаксичний, семантичний, прагматичний.

На синтаксичному рівні аналізу досліджують знаки самі по собі, тобто, визначають принципи побудови знаків.

Семантичний рівень аналізу розкриває принципи співвідношення знаку і значення.

Прагматичний рівень аналізу висвітлює відношення між знаковою системою та її носієм.

Формалізації

мова логіки — це насамперед її метод. Прийнято говорити не «штучна мова логіки», а «формалізована мова логіки».

Формалізація у логіці — це виявлення логічної структури наших думок. А логічною структурою думки є форма зв'язку понять у судженні, форма зв'язку суджень між собою у складніших судженнях, форма зв'язку суджень у складі умовиводу.

Формалізованою мовою, або мовою символів, є будь-яка сукупність спеціалізованих мовних засобів із суворо фіксованими правилами утворення різноманітних виразів і правилами приписування цим виразам певних значень.

Переваги: По-перше, воно дає змогу стисло, у скороченому вигляді фіксувати і передавати різні відношення між досліджуваними об'єктами. По-друге, мова символів допомагає оцінити характер відношень між об'єктами, що зафіксовані у певній формулі. По-третє, завдяки формалізованій мові можна

однозначно виявити логічну структуру думки, відрізнити логічний синтаксис від лінгвістичного.

Природна мова не могла стати методом логіки з кількох причин. Головні із них такі: а) багатозначність мовних виразів(«Є»); б) семантична замкненість(«Брехун»); в) аморфність, невизначеність правил побудови мовних виразів і правил надання значень мовним виразам(«дім» має таку послідовність знаків)

структура формалізованої мови складається із: об'єкт-мови і метамови.

Об'єкт-мова (синтаксичною частиною формалізованої мови) — це сукупність знакових засобів, що фіксують логічні зв'язки і структури міркувань.

У метамові(семантичною частиною формалізованої мови) здійснюється вже логічний аналіз об'єкт-мови, тобто з'ясовується ефективність знакових засобів для фіксації логічної структури міркувань, визначаються процедури співвідношення знаків об'єктної мови із системою їх значень.