Предмет і методи досліджень психології

1. Поняття про психологію.

2. Структура психіки людини.

3. Основні галузі психології.

4. Методи досліджень психології.

Поняття про психологію

Психологія – це галузь знань про внутрішній – психічний – світ людини. Термін «психологія» (від грецького psyche – душа і logos – слово) виник у 18 столітті й означає власне вчення про душу або науку про душу. У точному розумінні психологія – це наука про психіку, а психолог – це людина, яка професійно займається психологією в теоретичному і практичному планах, зокрема для допомоги людям у певних ситуаціях.

Психологія – це наука про закономірності формування і розвитку психіки як особливої форми життєдіяльності.

Завдяки психіці здійснюється взаємодія людини із довкіллям, людина орієнтується у середовищі й досягає успіху в різних видах діяльності (ігровій, навчальній, трудовій тощо). Психіка пов’язана з активним відображенням людиною об’єктивного світу та створенням у свідомості людини його картини. Світ є одним, об’єктивним для всіх людей, але кожен з нас створює свою, суб’єктивну, не схожу на інші картину світу. Це пояснюється особливостями психічної організації, умов життя, виховання й навчання кожної людини. Процеси психіки допомагають людині знайти своє Я в об’єктивному світі та адаптуватися до нього.

Структура психіки людини

Структура психіки має три рівні: свідомий, несвідомий, надсвідомий.

Свідомість – це вищий рівень психічного відображення і саморегуляції; як правило вважається властивий тільки людині як суспільно-історичній істоті; це думки і почуття, що індивід усвідомлює в будь-який даний момент. У психічній діяльності немає окремих психічний процесів, усі вони взаємопов’язані.

Свідомість людини виявляється в її діяльності. Справа і слово людини є виявом її свідомості. Свідомість у різні моменти життя індивіда і за різних обставин неоднакова. Окремі вчинки ми усвідомлюємо дуже добре, в інших такої потреби не вбачається. Поле свідомості неоднорідне ще й у тому розумінні, що в ньому чітко виділяється центральна сфера, особливо ясна і виразна, – «поле уваги, або «фокус свідомості»; за межами її лежить сфера, зміст якої нечіткий, непевний, – «периферія свідомості». Зміст свідомості перебуває у безперервному русі. Рух свідомості та його безперервна зміна відбивається в понятті «потік свідомості».

Свідома діяльність людини не виключає наявності в ній несвідомого. Людина усвідомлює мету діяльності, шляхи досягнення мети і частково мотиви, а ось способи виконання часто автоматизуються. Ходіння, мовлення, письмо, читання, рахування – це максимально організована автоматична психічна діяльність. Спочатку ці акти здійснюються в результаті діяльності свідомості, а в подальшому автоматизуються, звільняючи свідомість для подальшого, більш досконалого пристосування до навколишнього світу. Проте ця автоматизація відносна. Свідомість у будь-який момент може взяти під свій контроль будь-яку автоматизовану дію. З. Фрейд підкреслював велику роль підсвідомості у формуванні особистості. Він вважав, що сфера підсвідомості – це витіснені, нереалізовані потяги і вони спричиняють конфлікти й психічні розлади.

К. Юнг наголошував, що у нашій підсвідомості генетично закладено культурний досвід людини. Цей банк даних постійно поповнюється. Актуалізуючись за необхідності, досвід надходить з підкірки в мозок, впливає на його роботу, а, значить, і на нашу поведінку. Іноді «внутрішній голос» ніби підказує нам вибір того чи іншого варіанта поведінки чи дій. І якщо ми прислухаємось до нього і здійснюємо відповідні кроки, то успіх гарантований. У протилежному випадку часто шкодуємо. До речі, реакція наших предків була суто інтуїтивною і диктувалася дуже часто підсвідомістю.

Сучасні дослідники дедалі більше визнають роль підсвідомості у нашому житті. Все, що проникає у підсвідомість, працює активно, є керівництвом до дії. На думку відомого біоенергетика С. Лазарева, логіка свідомості людини спрямована на виживання фізичного тіла, логіка підсвідомості – на збереження і розвиток духовних структур. Якщо ви у щось вірите – це проникає у підсвідомість. Коли є хоча б один відсоток недовіри – вхід у підсвідомість блокується. Отже, свідомість роздумує, а підсвідомість керує. Те, що в нашій свідомості є лише грою уяви, – у підсвідомості стає реальністю.

Для психічної діяльності людини характерні постійні переходи свідомого у несвідоме і навпаки. Прикладом подібного переходу є сон. Сон – це особливий стан кори головного мозку, який супроводжується складними біохімічними перетвореннями. Біотоки мозку під час сну не зникають, але збільшується їх амплітуда і зменшується частота. Сон настає тоді, коли вищі відділи центральної нервової системи (кора) і навіть середній мозок гальмуються. Уві сні люди бачать сновидіння. Вони виникають у результаті роботи окремих незагальмованих центрів кори головного мозку. Тому те, що ми бачимо уві сні, базується на вже пережитих раніше враженнях, які поєднуються між собою в різноманітні, навіть фантастичні чи абсурдні зв’язки. М. І. Сеченов образно визначив сновидіння як небувалі комбінації бувалих вражень. Сон виконує надзвичайно важливу охоронну функцію – запобігання виснаженню. Мозок працює й уві сні, відомі випадки відкриттів у цьому стані (Д. І. Менделєєв відкрив періодичну систему, Кепуле – формулу бензолу). Але ці відкриття – не випадковість, а результат тривалої, напруженої роботи мозку.

Надсвідоме – рівень психічної активності особистості при вирішенні творчих задач, який не піддається індивідуальному свідомому контролю. Поняття про специфіку цього рівня психіки було висунуте відомим режисером і актором К. Станіславським, який розумів надсвідоме як вищий етап творчого процесу, відмінний від його свідомих та несвідомих компонентів. Надалі П. Симонов інтерпретував надсвідоме як механізм творчої інтуїції, завдяки якому відбувається рекомбінація колишніх вражень, відповідність яких до дійсності встановлюється вторинно. Поняття надсвідомого дозволяє розмежувати дві форми неусвідомлюваної психічної активності: 1) несвідоме визначається залежно від уже зафіксованої в мозку інформації; 2) надсвідоме – визначається потрібним майбутнім, воно спрямоване на створення того, чого ще не було в особистому та колективному досвіді.

Об’єктом вивчення психології є людина, а предметом – психіка людини і тварини, тобто психічні явища, притаманні людині і тварині (існує галузь психології – зоопсихологія). Факти психології – це не предметні речі, а різні за змістом, інтенсивністю, тривалістю, пов’язані між собою процеси, які перебувають у розвитку та належать певній людині.

Психологічна наука розглядає:

 психічні процеси – відчуття, сприймання, запам’ятовування, мислення, уяву, почуття, увагу;

 психічні стани – уважність, байдужість, спокій, схвильованість, піднесення, зацікавленість тощо;

 психічні властивості – спостережливість, чутливість, розумові, емоційні, вольові якості людини, її здібності, риси характеру тощо.

Психологія розв’язує три групи завдань: науково-дослідні, діагностичні і корекційні.

Науково-дослідні завдання передбачають вивчення психіки на різних рівнях. Наприклад, на рівні загальних закономірностей і факторів розвитку розв’язуються такі завдання: а) дослідження вікової динаміки окремих психічних функцій, процесів, властивостей; б) виявлення окремих взаємозв’язків психіки впродовж усього життєвого циклу людини з урахуванням її діяльності.

Діагностичні завдання мають на меті: 1) розпізнати й оцінити рівень психіки особистості, ступінь зрілості індивідуальних і соціальних характеристик людини на різних етапах; 2) оцінити відхилення у психічному розвитку порівняно з віком і досвідом; 3) визначити потенційні можливості психічного розвитку; 4) здобути наукові дані для вдосконалення та прогнозування розвитку окремого індивіда.

Корекційні (психокорекційні) завдання спрямовані на виправлення дефектів у психічному розвитку, усунення причин, що призводять до таких дефектів, спеціальну організацію навчального експерименту та психологічного тренінгу, розробку рекомендацій щодо способу життя з урахуванням віку та індивідуальності людини. Ці завдання виконують науковці-психологи, які працюють у спеціальних установах, та практичні психологи (які працюють у школі, промисловості, спорті тощо).

Психологи, зокрема, консультують, допомагають людині обрати спеціальність, роботу, яка б відповідала її інтересам та здібностям, надають допомогу, пов’язану з процесами адаптації.

Психологія має багатогранні зв’язки з природничими і соціальними науками. Зв’язок із суспільними науками зумовлений тим, що психологія вийшла з філософії. Перший систематизований виклад психології належить Аристотелю (384–322 рр. до н. е., трактат «Про душу»). У ті часи психологія була невіддільна від філософії. На початку 17 століття ця наука почала відокремлюватися від філософії. Найбільш тісний зв’язок психологія має з педагогікою. К. Д. Ушин­ський писав, що співвідношення між ними аналогічне Експериментальна психологія розвивається під впливом досліджень природничих наук. Дослідження з психології ґрунтуються на даних біологічних наук, законі біологічної еволюції, досягненнях фізіології.

Психологія тісно пов’язана з історією, економікою, соціологією, літературознавством, теорією мистецтв, юридичними і політичними науками. Такий зв’язок психології з різними науками пояснюється тим, що в центрі її уваги стоїть людина.