
- •Затверджую
- •З дисципліни “ Хімія ”
- •Хімія та методи дослідження сировини та матеріалів
- •Тема 13. Галогени. Елементи VI- ііі груп періодичної системи
- •1. Загальна характеристика галогенів
- •2. Знаходження галогенів у природі
- •3. Властивості галогенів
- •4. Добування галогенів
- •5. Найважливіші сполуки галогенів та їх застосування
- •Питання для самоконтролю
- •1. Загальна характеристика р-елементів VI групи
- •2. Важливіші р-елементи: оксиген, сульфур
- •Сульфур – 2-й елемент VI групи
- •4. Важливіші сполуки р-елементів VI групи та їх застосування
- •5. Оксигеновмісні сполуки сульфуру, h2so4
- •Питання для самоконтролю
- •Елементи V групи періодичної системи д.І.Менделєєва
- •1. Загальна характеристика р-елементів V групи
- •2. Нітроген. Аміак
- •Застосування nh3
- •3. Нітратна кислота. Азотні добрива
- •Отримання hno3
- •4. Фосфор. Ортофосфатна кислота
- •Застосування h3po4
- •5. Важливі сполуки р-елементів та їх застосування
- •Питання для самоконтролю
- •1. Загальна характеристика р-елементів IV групи
- •2. Карбон, властивості карбону, оксидикарбону.
- •3. Силіцій. Силікатна кислота та її солі
- •4. Найважливіші сполуки р-елементів IV групи та їх застосування
- •Питання для самоконтролю
- •1. Загальна характеристика р-елементів ііі групи
- •2. Бор. Отримання та властивості бору і його сполук
- •3. Отримання та властивості а1 і його сполук
- •5. Важливіші сполуки р-елементів та їх застосування
- •Методи усунення твердості води
- •4. Найважливіші сполуки s-елементів іі групи та їх застосування
- •Питання для самоконтролю
- •1. Загальна характеристика s-елементів і групи
- •2. Гідроген. Вода. Отримання, властивості, застосування
- •3. Лужні метали: добування, властивості, застосування.
- •4. Найважливіші сполуки лужних металів та їх застосування
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 14. Елементи IV- vі груп періодичної системи. Елементи VIII групи. Родина феруму План
- •1. Загальна характеристика d –елементів
- •Відношення металів до агресивних середовищ
- •9. Найважливіші сполуки d-елементів та їх застосування
- •Питання для самоконтролю
- •Елементи VIII групи. Родина феруму
- •1. Загальна характеристика елементів VIII групи
- •2. Розповсюдження у природі елементів родини феруму
- •3. Добування, властивості, застосування Fe, Co, Ni
- •4. Виготовлення чавуну та сталі
- •5. Важливіші сполуки елементів родини феруму та їх використання
- •Питання для самоконтролю
- •Cписок рекомендованої літератури Основна
- •Тема 15. Хімія конструкційних та ядерно-паливних матеріалів в енергетиці
- •Хімічні властивості урану та його сполук
- •Валентні стани урану
- •Найважливіші хімічні сполуки урану
- •Комплексоутворення і гідроліз
- •Контрольні питання
- •Ядерне паливо
- •1.2. Основні типи кристалічних решіток металів
- •Контрольні питання
Найважливіші хімічні сполуки урану
Висока хімічна активність урану, різновидність валентних форм і схильність до косплексоутво-рення обумовлюють існування різних хімічних сполук урану як практично з усіма неметалами, так і з багатьма металами (інтерметаліди). Широко представлені сполуки урану з кисневміщуючими кис-лотними радикалами. Найважливіші бінарні сполуки урану, що відіграють значну роль в технології урану – оксиди, нітріди, карбіди, гідріди і галогеніди, особливо фториди. Найбільш часто використо-вують такі солі уранілу, а також урану (ІV): сульфати, нітрати, хлориди, фториди, карбонати, фосфа-ти, ацетати, перхлорати. Солі уранілу, як правило, відрізняються високою розчинністю у водних (і в багатьох органічних) середовищах. Більшість солей уранілу і урану (ІV) у водних розчинах гідрато-вано.
Розчинність UO2SO4 * 3H2O у воді складає 20,5 г/100 г H2O (при 15 оС); UO2(NO3)2 * 6H2O - 170 г/100 г води H2O (при 0 оС); UO2(СООСН3)2 * 2Н2О – 9,2 г/100 г H2O при (при 17 оС); UO2F2 * 2H2O -
65 г/100 г води (при 25 оС). Важливіші важкорозчинені солі урану – диуранат амонію, уранати луж-них і лужно-земельних елементів, фосфати уранілу типу MeUO2PO4, тетрафторид UF4, фосфат урану (ІV), уранованадати і ін.
Комплексоутворення і гідроліз
Всі позитивно заряджені іони в водних розчинах у більшій чи меншій мірі здатні до асоціації з молекулами води (гідратація і гідроліз); більша частка цих іонів може асоціювати і з іншими ліган-дами (комплексоутворення). Ступінь такої асоціації визначається головним чином електронною структурою катіону. Внаслідок складної електронної конфігурації уран відноситься до числа еле-ментів, що дуже схильні до комплексоутворення. Відомо багато комплексних сполук як чотирьох- так і шестивалентного урану. Особливо багато комплексів ураніл-іону з неорганічними і органічними лігандами.
Найвищий ступінь комплексоутворення, гідратації і гідролізу характерний для невеликих за роз-міром і високо заряджених іонів, наприклад для U4+. За ступенем комплексоутворння або гідролізу різні іони урану можна розташувати в ряд: UO2+ < U3+ < UО22+ < U4+. Відносно сильна тенденція до комплексоутворення і гідролізу іону UО22+, не дивлячись на те, що його зіряд дорівнює тільки 2, пояснюється можливо високою концентрацією позитивного заряду у атома металу. За силою комп-лексоутворення з іоном ураніла різні аніони можна розташувати в такому порядку: однозарядні – фторид > нітрат > хлорид > перхлорат; двозарядні – карбонат > оксалат > сульфат і ін.
Для урану особливо характерна координація кисневміщуючих іонів і молекул. Координаційне число урану (ІV) і з меншою достовірністю урану (ІІІ) звичайно дорівнює 8. В комплексних сполуках уран (VІ) виступає виключно у вигляді іону UО22+. Координаційне число урану (VІ) в більшості спо-лук також дорівнює 8. Зв”язок між ураном і атомами кисню в іоні уранілу переважно ковалентний. Про здатність до комплексоутворення і міцність комплексів, що утворюються, дають уявлення константи комплексоутворення (зворотня величина – константа нестійкості) U4+ і UО22+ з різними лігандами. Із таблиць видно, що хлорид-, бромід-, іодид- і особливо перхлорат-іони слабо комплек-сують з ураном, а сульфат- і фторид-іони – дуже сильно.
Константи комплексоутворення іону U4+ (25 оС)
-
Реакція
К
Реакція
К
U4+ + ClO4- UClO43+
0,12
U
4+ + SO42- USO42+
3,3 102
U4+ + Cl- UCl3+
1,2
U
4+ + 2HSO4- USO42+ +
+ 2H+
7,4 103
U4+ + 2Cl- UCl22+
1,14
U
4+ + F- UF3+
106
U4+ + Br- UBr3+
1,5
U
4+ + 2 F- UF22+
108
U4+ + I- UI3+
1,5
U
4+ + 3 F- UF3-
5 1017
Константи комплексоутворення ураніл-іону (25 оС)
-
Реакція
К
UO12+ + ClO4
Не комплексує
U
O22+ + NO3- UO2NO3+
0,24
UO22+ + Cl- UO2Cl+
0,88
UO22+ + HSO4- UO2SO4 + H+
6,4
U
O22+ + SO42- UO2SO4
76
UO22+ + 2SO42- UO2(SO4)22-
7,1 102
UO22+ + 3CH3COO- UO2(CH3COO)3-
2,2 106
UO22+ +F- UO2F+
3,5 104
UO22+ +3F- UO2F3-
2,9 1010
UO22+ +4F- UO2F42-
6,5 1011
UO22+ + 2C2O42- UO2(C2O4)22-
8,3 1012
UO22+ + 3CO32- UO2(CO3)34-
2 1018
Як видно із останньої таблиці, здатність до комплексоутворення у ураніл-іона змінюється в дуже широкому діапазоні – від повної відсутності комплексоутворення з перхлорат-іоном до утворення виключно міцного уранілтрикарбонатного комплексу з константою комплексоутворення 2 * 1018, яка свідчить про практичну незворотність цієї реакції. Порівняно простими виглядають комлексні спо-луки уранілу з аніонами кислот, наприклад фтористоводневої UO2F3-, UO2F53-, UO2F64-. Нітрат-іон дає комплексні аніони типу UO2(NO3)3- i UO2(NO3)42-. Сульфат-іон утворює комплекси, в яких ураніл-іон зв”язаний з двома або трьома іонами SO42-.
Велике значення в хімії та технології урану мають його комплексні сполуки з органічними реаген-тами. Іони лимонної, винної, яблучної, молочної, гликолевої, аскорбінової і інших кислот утворюють стійкі комплексні сполуки з ураніл-іоном. Ще більш цікаві багаточисельні комплексні, так звані хе-латні, сполуки урану з органічними розчинниками – ектрагентами різних класів. Здатність урану до комплексоутворння особливо важлива для процесів іонного обміну і ектракції органічними розчин-никами, які досить широко і ефективно застосовують в технологічних схемах уранового виробництва