1.4. Маржиналізм і його вплив на розвиток фінансової науки

Предмет і сутність маржиналізму. На початку 70-х років XIX ст. на базі суттєвих зрушень і змін, що відбувалися в економіці західних країн, в економічній науці сталася, так звана, «маржиналістська революція». До цього часу ринкова економіка вже перетворилася на домінуючу господар­ську систему, загострилася конкуренція, відбулися зміни в розвитку ринку.

Швидкий розвиток промислового виробництва вніс свої суттєві особливо­сті в характері ринку: він дедалі більше з ринку продавця перетворюється на ринок покупця. Виникла необхідність пояснення економічних процесів з погляду покупця. Попередні школи не могли дати відповіді на більшість питань щодо нових процесів, що відбуваються на ринку товарів, послуг, та щодо їх впливу на виробництво. Формування акціонерних товариств вису­нуло на перший план проблеми ефективності виробництва на мікрорівні.

«Ударний фронт» маржиналістської революції охопив широку еконо­мічну територію, що свідчило про об'єктивну необхідність нового підходу до аналізу економіки. Одночасно в різних країнах з'явилися ґрунтовні пра­ці з нового напряму.

Засновниками нового напряму досліджень, названого маржиналізм ом, або суб'єктивно-психологічною школою, були: Вільям Джевонс (1835-1882) — Великобританія, який увів в економічний аналіз принципи психології,

основоположники австрійської школи Карл Менгер (1840-1921), Євген фон Бем-Баверк (1851-1914), Фрідріх фон Візер (1851-1926).

Вони зробили значний внесок у розвиток нової теорії. Праця К. Менгера з'явилася майже одночасно з працею В. С. Джевонса в 1871 p. Французький економіст Леон Вальрас (1834-1910) у своїй праці, опублікованій у 1874 p., вводить в економічні дослідження методи матема­тики. У 1889 р. голландський математик Арнольд Джакоб Коен Стюарт (1855-1921) публікує працю, в якій на основі маржиналістської теорії за­пропонував теорему визначення прогресивних процентних ставок для опо­даткування особистих доходів.

Математичний метод полягає в широкому використанні апарату алге­бри. У ньому економічні відносини подані як функції, змінні або довільні величини. На думку французького економіста Л. Вальраса (1834-1910), економічний закон не можна точно передати звичайною мовою, тому за­стосування математики має стати неодмінною умовою економічної науки. До представників маржиналізму можна віднести і Людвіга фон Мізеса (1881-1973) — теоретика економічного лібералізму, і Фрідріха фон Хайека (1899-1992) — витонченого теоретика австрійської школи.

Маржиналізм здійснив переворот в економічній науці:

по-перше, змінений предмет дослідження.

У класичній політекономії предметом дослідження була сфера виробництва, а вартість виробничих товарів визначалася працею,

маржиналісти предметом дослідження вважа­ли сферу обігу, в якій панує споживач з його перевагами у виборі товарів і поведінкою. В основу економічної теорії були покладені суб'єктивні поняття і введені психологічні категорії. Психологі­чні чинники були виділені як визначальна економічна сила;

по-друге, в економічний аналіз були введені маржиналістські, тобто граничні, величини: гранична продуктивність, гранична одиниця, гранична корисність. Остання передбачає приріст корисності певних товарів у ре­зультаті їх збільшення на одну граничну одиницю. Гранична корисність дорівнює вартості (цінності) останнього найменш цінного товару;

по-третє, зазнало змін трактування вартості. Якщо у класиків англій­ської політекономії вартість визначалася працею, то у маржиналістів вона визначається граничною корисністю. Згідно з Е. фон Бем-Баверком цін­ність речі вимірюється величиною граничної користі цієї речі;

по-четверте, соціальні суспільні умови, причини їх мінливості і нас­лідки з економічного аналізу були вилучені;

по-п 'яте, у поле зору маржиналізму потрапляє мікрорівень — еконо­мічні і фінансові відносини підприємців. Математичні методи аналізу до­зволили поставити питання про максимізацію економічної і фінансової ді­яльності фірми: її прибутку, ціни, витрат виробництва, інвестицій у довгострокові і короткострокові активи;

по-шосте, маржиналістська школа внесла зміни в методи дослід­ження. Її представники зробили спробу перетворення економічної науки в одну з точних наук. Більшість представників маржиналістської| школи ви­користовували у своїх працях вищу математику. Застосування диференціа­льного обчислення дозволило глибше обгрунтувати низку положень, кіль­кісно визначити категорії багатства, вартості, заощаджень, інвестицій, капіталу, позичкового процента. Маржиналізм також відомий застосуван­ням економіко-статистичних методів.

Маржиналістські методи аналізу фінансів. У фінансові досліджен­ня проникають маржиналістські поняття.

Варто підкреслити, що під впли­вом маржиналізму розвиваються теорії корпоративних фінансів. Аналіз фінансових відносин на мікрорівні потребував нових підходів. У фінансові дослідження вводяться маржиналістські поняття: гранична ефективність інвестицій, гранична ефективність капіталу, гранична вартість збитків, гранична ставка податку та ін. Отже, формується новий аналітичний апа­рат, як було зазначено вище, для максимізації фінансових показників. У корпоративному аналізі капітальних вкладень широко застосовується по­няття гранична ефективність інвестицій, тобто приріст інвестицій на гра­ничну одиницю (у дол., євро, ...), який визначає межу вкладень.

На підставі цього теоретичного постулату в аналіз був введений новий метод дослідження фінансових процесів — формалізація, тобто викорис­тання математичних формул, економіко-математичних методів на основі яких відбувається оцінка економічних явищ.

Введений показник гранична вартість збитку від погіршен­ня навколишнього середовища. Показник визначається як вартість збитку від додаткової одиниці заподіяної шкоди. У літературі наголошується на тому, що забруднення навколишнього середовища розглядається як зовні­шній ефект, який важко оцінити у грошовій формі.

У податковій практиці використовується поняття «гранична ставка податку» (margine rate of return). За сходинкового прогресивного обкла­дення дохід фізичних осіб ділиться на сходинки, кожна з яких обкладаєть­ся за своєю ставкою, тобто за підвищеними ставками оподатковується не весь дохід, а тільки одна сходинка. Ставку, за якою обкладається найвища сходинка доходу платника податків, тобто ставка податку на додаткову одиницю доходу, називають граничною податковою ставкою.

Методи маржиналізму використовуються також при аналізі макропоказників.

Дж. Кейнс увів у науковий обіг категорії: гранична схильність до заощадження, гранична схильність до споживання.

Гранична схильність до заощадження показує зміну заощаджень у результаті отримання додатко­вої одиниці доходу.

Гранична схильність до споживання показує зміну споживання в результаті отримання додаткової одиниці доходу. Обидва поняття можуть бути використані як показники схильності заощаджувати (або споживати) щодо обсягу національного доходу.

В аналізі державних фінансів на макрорівні використовується поняття гранична схильність до оподаткування як зміни податкових доходів у результаті зміни доходу пла­тників податків на одну додаткову одиницю.

Система прогресивного оподаткування Арнольда Джакоба Коен Стюарта. Голландський економіст-математик А. Дж. Коен Стюарт у 1896 р. запропонував свою систему прогресивного оподаткування доходів фізичних осіб. Виходячи з маржиналістської концепції про те, що гранична корисність доходу знижується у міру його зростання, створюються ідеаль­ні умови для побудови прогресивної школи оподаткування. Про необхід­ність або про можливість введення прогресії при оподаткуванні доходів писали багато економістів, починаючи від А. Сміта до К. Маркса (1818- 1883), і європейської соціал-демократії. Що стосується А. Дж. Коен Стюарта, то він не тільки підтримав ідею, а й створив сучасну систему з ураху­ванням персональних пільг.

У податковій практиці застосовується сходинкова (складна) прогреси­вність ставок, за якої доходи діляться на частини сходинки, кожна з яких оподатковується за своєю підвищеною ставкою. Отже, підвищені ставки діють не для всього доходу (або майна, за помайнового податку), а для тієї частини доходу, яка є наступною сходинкою, що переважає попередню.

Ставку оподаткування для верхньої сходинки називають граничною (маржинальною) податковою ставкою.

Слід зазначити, що праця Коен Стюарта з теорії оподаткування, вида­на в 1889 p., фактично набагато випередила податкову політику. До 1889 р. прибутковий податок був запроваджений в Англії (1842 р.) і в Італії (1865 p.). В інших країнах Західної Європи він був введений пізніше: у Пруссії — у 1891 p., загальнонімецький на доходи — у 1920 p., у Франції — у 1916 p., тобто пізніше опублікування праці Коєна Стюарта.