Історія психології, її предмет і задачі План

1. Вступ до історії психології.

2. Філософія науки

3. Психологічна наука та її предмет. Теоретич­не та емпіричне знання.

4. Історія психо­логії - особлива галузь знань.

5. Історичний шлях становлення психології як науки. Місце та значення психології в системі наук.

6. Задачі історії психології.

• Мета курсу

Знання історії психології необхідне для розуміння різних теорій і напрямів сучасної психології, тенденцій її розвитку. Тільки вихо­дячи з історичного контексту можна зрозуміти їх сутність, оцінити новизну і усвідомити їх історичний смисл. Вивчення історії психо­логії має освітньо-моральне значення. «Історія більш корисна, вона наповнена мудрістю», - писав італійський філософ-гуманіст, XV ст. Лоренцо Валла. Безперечно, майбутнім психологам дуже важливо знати про становлення психології як науки. Дійсно, саме історія психології ознайомлює нас із життям людей науки, розкриває на­повнену драматизмом боротьбу ідей заради істини, викликає різні почуття: від захоплення до розчарування, на що звертають увагу вчені, які працюють в галузі історії психології. Серед них Антоніна Миколаївна Ждан, Михайло Григорович Ярошевський, Володимир Андрійович Роменець, Ірина Маноха та ін.

• Психологія – галузь філософії, як і всі природничі науки.

• Платон: філософія починається зі здивування.

Тому печатка конфронтації філософських шкіл лежить на конкретних вченнях про психічне життя. Здавна її при­родничо-наукові, матеріалістичні пояснення протистояли ідеаліс­тичним, що обстоювали версію про дух як першооснову буття. Най­частіше ідеалізм з'єднував наукове знання з релігійними віруван­нями. Але релігія відрізняється від науки сферою культури, що має свій образ думки, свої норми і принципи. Змішувати їх не потрібно. Але помилково було б вважати психологічні вчення, створені на теренах ідеалістичної філософії, ворожими науці. Ми побачимо, яку важливу роль у прогресі психологічного пізнання зіграли ідеаліс­тичні системи Платона, Лейбніца та інших філософів, що обстоюва­ли версію про природу душевних явищ, несумісних з природничо-науковою картиною світу. Оскільки ж цими явищами покриті різні форми культури - не тільки релігія, філософія, наука, але також мистецтво, причому кожна з цих форм випробовує свою історичну долю. Отже, звертаючись до історії психології, треба визначити критерії, на які варто орієнтуватися в цій галузі досліджень, щоб реконструювати її власний літопис.

• “Психологія” – дослідження душі, наука про душу. Спори філософів про душу: чи існує вона, її природу, яке її призначення.

• Розуміння науки: що таке наука, яку область знань можна вважати наукою (з ХІХ ст. психологію вважають наукою).

Наукове знання прийнято поділяти на теоретичне та емпіричне. Слово «теорія» (розгляд, дослідження) грецького походження. Воно означає систематично викладене про спілкування, що дозволяє по­яснювати і пророкувати явища. Узагальнення співвідносяться з да­ними досвіду, чи (з грецької) емпірії, тобто спостережень і експери­ментів, які вимагають прямого контакту з досліджуваними об'єктами. Зриме завдяки теорії «розумовими очима» здатне дати пра­вильну картину дійсності, тоді як емпіричні свідчення органів по­чуттів — ілюзорну. Про це говорить хрестоматійний приклад обер­тання Землі навколо Сонця. О.С.Пушкін у вірші «Рух», описуючи суперечку софіста Зенона, що заперечував рух, з кініком Діогеном, став на бік першого:

“Движенья нет, сказал мудрец брадатый.

Другой смолчал и стал пред ним ходить

Сильнее бы не мог он возразить

Хвалили все ответ замысловатый.

Но, господа, забавный случай сей

Другой пример на память мне приходит:

Ведь каждый день пред нами солнце всходит,

Однако ж прав упертый Галилей.”

Зенон у своїй відомій апорії «Стадія» поставив проблему про протиріччя між даними спостереження (самоочевидним фактом руху) і теоретичною трудністю, що виникає. Перш ніж пройти стадію (міра довжини), потрібно пройти її половину, але раніше — половину по­ловини і т.д., тобто неможливо торкнутися нескінченної кількості точок простору в кінцевий час.

Спростовуючи цю апорію мовчки, одним рухом, Діоген ігнору­вав Зенонів парадокс, Пушкін же виступив на боці Зенона, підкрес­лив велику перевагу теорії згадкою про «упертого Галілея», завдяки якому за видимою, оманною картиною світу, відкрилася істинна.

У той самий час ця істинна картина, що суперечить почуттєвому досвіду, була створена виходячи з його показань, оскільки викори­стовувалися спостереження за переміщенням Сонця по небосхил.

Тут виступає ще одна вирішальна ознака наукового знання - його опосередкованість. Знання будується за допомогою властивих науці інтелектуальних операцій, структур і методів. Це цілком на­лежить до наукових уявлень про психіку.

На перший погляд, ні про що суб'єкт не має настільки досто­вірних відомостей, як про факти свого душевного стану (адже «чужа душа - темінь»). Причому такої думки дотримувалися і деякі вчені, вважаючи, що психологію відрізняє від інших дисциплін суб'єктивний метод, чи інтроспекція («погляд усередину»), особливий «внутрішній зір», що дозволяє людині виділити елементи, з яких утворюється

структура свідомості.

Однак прогрес психології показав, що коли ця наука має спра­ву з явищами свідомості, достовірне знання про неї досягається завдяки об'єктивному методу. Саме він дає можливість непрямим, опосередкованим шляхом перетворити знання про досліджуваний індивідом стан із суб'єктивних феноменів у факти науки. Самі по собі свідчення самоспостереження, самозвіти особистості про свої відчуття, переживання тощо - «сирий» матеріал, що тільки завдя­ки обробці апаратом науки стає її емпірією. Цим науковий факт відрізняється від життєвого.

Сила теоретичної абстракції й узагальнень раціонально осмис­леної емпірії відкриває закономірний причинний зв'язок явищ.

• науки, в рамках яких в складі філософії перебувала психологія: епістемологія, або гносеологія (наука про те, як люди пізнають світ), етика (про доречну поведінку людей), біологія, фізіологія (в останній час).

• предмет психології і предмет історії психології

Наука психологія вивчає факти, механізми і закономірності внутрішнього стану людини, що звичайно називають душею або психікою.

Люди відрізняються один від одного за характером, здатністю запам'ятовувати і мислити, діяти або мужньо, або боязливо тощо. Такі повсякденні уявлення про розбіжності між людьми складаються у нас з малих років і збагачуються мірою нагромадження життєвого досвіду.

Іноді гарним психологом називають письменника чи суддю, а іно­ді й просто того, хто краще за інших розбирається в людях, мотивах їхніх вчинків, у їх смаках, перевагах. У цьому випадку психологом називають знавця людських душ (незалежно від того, чи читав він книги з психології, чи навчався спеціальному аналізу причин по­ведінки), тобто тут ми маємо справу з життєвими уявленнями про психіку.

Однак життєву мудрість варто відрізняти від наукового знання. Саме завдяки набутим знанням люди проникнули в таємниці математики, відкрили закони фізики й хімії, опанували атомом, космосом і комп'ютером. І не випадково наукова психологія стоїть в одному ряду з цими дисциплінами. Вона взаємодіє з ними, але її предмет важчий для розуміння, тому що складніше за людську психіку не має нічого у відомому нам Всесвіті.