2. Словники у професійному мовленні. Типи словників. Роль словників у підвищенні мовленнєвої культури

У загальнолінгвістичних наукових джерелах традиційно прийнято визначати словник як реалію лексикографії у такий спосіб: «довідкове зібрання у формі книги (тепер також у комп’ютерному варіанті) слів, а також інших мовних одиниць з інформацією про їхнє значення, вживання, будову, походження тощо чи з перекладом їх на іншу мову (мовні, або лінгвістичні, філологічні словники) або про поняття та предмети, що ними позначаються (енциклопедичні словники)» [ЕУМ 2004: 610-611]. Чи аналогічно: «довідкова книжка, яка містить слова (або морфеми, словосполучення, ідіоми тощо), розташовані за певним порядком (різним у різних типах словників), пояснює значення описуваних одиниць, подає різну інформацію про них або їх переклад на іншу мову або повідомляє відомості про предмети, позначувані ними» [ЛЭС 1990: 462]; «систематично укладений індекс одиниць мови, найчастіше слів, відібраних на підставі попередньо визначених критеріїв і поданих разом з відповідними щодо цих критеріїв інформаціями» [EJO 1995: 496]; «лексикографічний¹ словник призначений подавати лексично релевантну інформацію (вимову і значення) про лексично релевантні одиниці (слова)» [LE 2003: 291].

Тому, говорячи про словник, ми матимемо на увазі лінгвістичну працю, присвячену спеціальному описові одиниць різних мовних рівнів через призму певної лінгвістичної теорії, організовану згідно з єдиною моделлю, яка відповідає меті опису.

Отже, що таке словник? Це лінгвістична праця, коли йдеться про мовний (філологічний, лінгвістичний) словник. Це довідкове видання, і певний певним чином організоване зібрання мовних одиниць з певною інформацією, і елемент лінгвістичної теорії, і мовна модель, і свідчення культурного розвитку народу. Але не залежно від того, який саме аспект словникової праці береться до уваги, кожен філологічний словник повинен виконувати певні функції та відповідати чітким вимогам. Без цього словникове джерело не може претендувати на сприйняття і використання.

Щодо функцій, то традиційно на словник покладено такі основні функції: а) інформативну, суть якої полягає у тому, щоб слугувати засобом передання інформації від покоління до покоління, забезпечувати якнайшвидше (через позначуване, яке є реєстровою одиницею) доручення користувача до нагромаджених у певній культурі, певному соціумі знань; б) нормативну, яка реалізується через відбір і фіксацію згідно з ідеологією і концепцією словника мовних одиниць, їхніх значень і вживання / функціонування, а також ремаркування, як засіб ідентифікації норми (нормативна функція передовсім скерована на удосконалення й уніфікування національної мови); в) комунікативну, завданням якої є подання користувачам інформації про слова рідної або чужої мови, про умови їхнього вживання тощо, тобто забезпечення недевіативної комунікації.

На сьогодні маємо справу з двома форми – класичною, паперовою і комп’ютерною, електронною.

З огляду на користувача комп’ютерні словники зазвичай ділять на так звані автоматичні словники зорієнтований на користувача-машину і на користувача-людину. «Автоматичний словник, – дає визначення А. Баранов, – це словник, що має спеціальний машинний формат, призначений для використання на комп’ютері людиною або програмою оброблення тексту» [Баранов 2001: 85]. І, очевидно, кожен з цих словників має іншу конфігурацію. Нас очевидно цікавитимуть комп’ютерні словники зорієнтовані на користувача-людину.

Серед таких словників далі маємо справу з двома типами праць: 1) комп’ютерний варіант паперового словника і 2) власне комп’ютерний словник, чи машинний лексикографічний об’єкт. В українській лексикографічній традиції перші комп’ютерні словники власне були повними копіями або фрагментами паперових словників. Це комп’ютерні словники термінографічної серії СловоСвіт Національного університету «Львівська політехніка» Науково-виробничого центру «ІНТЕХ», серія «Словники України», яка складається з п’яти словникових підсистем-модулів, а саме словозміни, транскрипції, синонімії, антонімії та фразеології, що є фрагментами «Словника української мови» в 11-и томах (1971-1980) й «Орфографічного словника української мови» (2007); електронна версія «Російсько-українського словника» за редакцією А. Кримського та С. Єфремова Української академії наук (1927-1933).

Електронні словники української мови як правило існують у двох варіантах: на CD та on-line і це так звані наукові словники. Крім того, існують ще комерційні словники, що також мають формат CD та on-line. Прикладом комерційного словникового продукту є багатомовний електронний словник Lingvo, який, хоч і первинно не є українськомовним, але включає у перелік робочих мов і українську, та уможливлює переклад з дев’яти мов: української, англійської, німецької, французької, італійської, іспанської, турецької та китайської на російську та в зворотному боці (крім китайської), а також крилаті вислови латиницею. Лексикографічну систему Lingvo складають сто п’ятдесят чотири словники, серед яких дванадцять українських словників. І лише формат on-line мають, наприклад, такі словники: багатомовний перекладний словник на порталі Весна (http://www.slovnyk.org.ua), «Ukrainian (cyrillic Script) English Dictionary» (http://www.websters-dictionary-online.com/translation/Ukrainian), «Ukrainian-English-Ukrainian talking translation dictionary» (http://lingresua.tripod.com) та деякі інші.

Явною перевагою комп’ютерного словника є те, що «порівняно з традиційним, це можливість моментального доступу до будь-якого реєстрового слова, швидкого переходу від одного реєстрового слова до іншого і назад, а також перегляд кількох словникових статей одночасно або почергово» [Żmigrodzki 2005: 253]. Але навіть якщо комп’ютерний словник має якісно інший формат, він усе-таки не виходить за межі класичної лексикографічної традиції, бо здійснює лексикографічний, а не інший, опис одиниць мовної системи чи її рівнів.